Іміджмейкер із Москви
Шрифт:
Брати рвучко озирнулися на Артурчика. Асистентова голова – тепер вже без їхньої допомоги – знову безсило впала на груди. Молодший абрек, кивнувши на нього, без жодних емоцій запитав у старшого брата:
– А с этим что делать?
– Не надо со мной ничего делать! Я могу быть свидетелем на свадьбе… – несподівано підняв голову і жалібно заскавчав Артурчик.
Брати перезирнулися – середній абрек пересмикнув затвор гвинтівки:
– На этой свадьбе свидетели нам не нужны… – мабуть, висловлюючи загальну думку всіх братів, промовив він.
Асистент
– Спасите! Помогите!! Сделайте хоть что нибудь!! Нестор Евграфович! Нестор Евграфович!!
Іміджмейкер почав відбиватися від свого благаючого помічника і… прокинувся від того, що його термосить Артурчик. Спросоння звісивши ноги з ліжка і щосили відбиваючись від Артурчика, політтехнолог кричав:
– Я сделаю все, что смогу! Я назову в твою честь нашего первенца!!
Нарешті, отямившись, він зіскочив з ліжка і, протираючи очі та озираючись навкруги, запитав:
– Что! Они уже ушли?!
Асистента розвеселила незвична поведінка шефа. Ледве стримуючи сміх, він відповів:
– Кто? Курьеры? Ушли, конечно. Вот оставили приглашение из Черноморска…
Нічна гроза вщухла. Іміджмейкер, зручно розташувавшись у кріслі, пив ранкову каву, дивився по телевізору аеробіку і ліниво однією рукою й однією ногою імітував заняття гімнастикою. Асистент, що порпався в паперах, поцікавився:
– Нестор Евграфович, а зачем нас вызывают в Черноморск?
– Да это Миша Подвальский стрижет провинциалов со своими региональными выпусками рейтинг-шоу… – ліниво відповів шеф.
– И мы туда поедем? – не вгавав помічник.
Іміджмейкер, не змінюючи тону, ліниво розмірковував:
– А зачем? Море еще холодное, а по бабкам нас и здесь неплохо кормят… – завершив думку політтехнолог, задоволено масуючи свій живіт.
Аеробіка по телевізору закінчилася, і під позивні з пісні «Наша служба и опасна и трудна…» почалася міліцейська програма «Криміноген». На екрані з'явився диктор, який, судячи з величезного синця під оком, що просвічував крізь товстелезний шар гриму, мабуть особисто добував репортажі для своєї програми. Він промовив:
– Сьогодні вранці на в'їзді в наше місто було затримано джип з номерами Горно-кавказької автономної області Російської Федерації. При обшуку в машині було знайдено цілий склад холодної та вогнепальної зброї.
На екрані з'явилися документальні кадри, де троє затриманих кавказців стояли в наручниках біля розкладених на землі автоматів, шаблюк, мінометів та інших смертоносних іграшок. Нестор Євграфович зіскочив із дивана і наблизився впритул до телевізора, намагаючись роздивитися героїв сюжету… Серце його защеміло – він упізнав абреків зі свого сну. Тим часом, диктор вів далі:
– Затримані заявили, що прибули до України у своїх сімейних справах…
Наступної миті старший абрек, несподівано вирвавшись із рук спецназівця, що притримував його за лікоть і комір, підбіг
– Пользуясь слючаем, хачу передат привет подламу шакалу – недастойнаму жениху нашей сестры. Нестор! Гюльчатай ждет тебя!
Від несподіванки в іміджмейкера відвисла щелепа, він позадкував і впав на диван. Ар-турчик, на хвильку відірвавши очі від паперів, весело кивнув на екран і зі знанням справи, виголосив:
– А-а, Горно-Кавказская область! Помните – Кишлачно-Аульный округ! Дикий народ, дети гор! Ни гостиницы, ни дискотеки. Когда показывали «Белое солнце пустыни», они аплодировали только два раза: когда Абдулла зарезал Петьку и когда Верещагин не успел уйти с баркаса. До сих пор удивляюсь – как мы умудрились снять с них бабки за рекламу в Интернете? Кстати… – асистент кивнув на затриманих, -…эти трое очень похожи на тех лохов…
Артурчик повернув голову в бік шефа і їхні погляди зустрілися. Враз він осягнув, що це не просто схожість… Від несподіванки у нього теж відвисла щелепа, він відхилився назад і впав на підлогу разом із кріслом.
– Затримані перебуватимуть у міському СІЗО до з'ясування компетентними органами всіх обставин справи… – завершив ведучий сюжет.
Іміджмейкер і його помічник зітхнули з полегшенням. Нестор Євграфович на хвильку замислився, а потім суворим тоном повідомив про внесення деяких змін до концепції їхньої подальшої діяльності:
– Артур, мы переходим на осадное положение. Обзвони клиентов и сообщи им пароли, отзывы и надбавки за риск.
– Какие? – запитав асистент.
– Пароли и отзывы придумай сам, а надбавка за риск – двадцать процентов.
За вікнами апартаментів іміджмейкера сипав весняною мжичкою столичний ранок. Готельну кімнату, де працювали політтехно-логи, освітлювали лише дві настольні лампи та торшер. Раптом звичну робочу тишу порушив телефонний дзвінок. Артурчик підняв трубку:
– Киевский офис профессора Боженко… Минуточку, Никита Ильич!
Асистент порснув сміхом і, простягаючи шефові слухавку, робленим «конспіративним» голосом повідомив:
– Нестор Евграфович, некий незнакомец интересуется, не у нас ли продается славянский шкаф?
Іміджмейкер самовдоволено посміхнувся, дотягнувся до телефона і таким самим «конспіративним» голосом сказав:
– Славянский шкаф продан. Осталась никелированная кровать с тумбочкой. Слушаю вас, товарищ Симорозенко… Да-да, как учил нас вождь, – конспирация прежде всего… Что вы! Встречаться у меня теперь небезопасно… Где? Нет, в Музее Ленина не стоит – боюсь, что нас там будет только двое, и мы наверняка привлечем ненужное внимание. Давайте лучше встретимся через полчаса под Аркой Братских народов. Там рядом – кафешка… Жду вас ровно в двенадцать ноль-ноль… Конечно-конечно, товарищ Симорозенко, все будет рот фронт! – закінчив розмову Нестор Євграфович і звернувся до помічника вже суворим діловим тоном: