Іміджмейкер із Москви

Джангіров Дмитро

– Куда уж лучше – «Коалиция доброй воли – три удовольствия в одном!», – меланхолійно зауважив Нестор Євграфович.

Несподівано пролунав телефонний дзвінок. Асистент підняв трубку.

– Киевский офис профессора Боженко! Конечно, господин Бабай!

– Да-да, Владимир Михайлович, к сожалению, видел… – сказав іміджмейкер, взявши трубку. – Нет-нет, вы, как всегда на высоте! Конкуренты уже были готовы снять свои жалкие кандидатуры в вашу пользу, но на них ОЧЕНЬ сильно надавили… Да нет, какая там администрация! Симорозенко схлопотал нагоняй лично от товарища Зюганова, а

Богдан Сливка получил от американского Госде-па телеграмму с угрозами… Нет, не убить, гораздо хуже – пожизненно лишить финансирования… Но вы, Владимир Михайлович, не беспокойтесь – если враг не сдается, его уничтожают черным пиаром…

1

Іміджмейкер розміренно крокував кімнатою і диктував, асистент набирав на комп'ютері:

– …полностью утратив человеческий облик, он начал грязно приставать к официанту с неприличными предложениями. Прибывший наряд милиции задержал дебоширящего извращенца. К удивлению блюстителей порядка, задержанный оказался кандидатом в депутаты Богданом Степановичем Сливкой…

Намагаючись внести свою частку у чорнопіарний продукт, Артурчик догідливо поцікавився у шефа:

– Нестор Евграфович, может, написать: «к неописуемому удивлению блюстителей порядка»?

– Неописуемое удивление будет у самого Богдана Степановича, когда завтра утром он прочтет эту новость в «Городских Ведомостях»! И вообще, Артур, не мешай творить! – відповів іміджмейкер і продовжив диктувати:

– …Как сообщил нашему корреспонденту начальник патруля старший сержант Иванов… Нет, лучше – Петренко -…нарушитель общественной нравственности размахивал залитым пивом кандидатским мандатом и, ссылаясь на свою неприкосновенность, требовал, чтобы понравившегося официанта немедленно доставили к нему на дом… Записал? Внимательно вычитай и распечатай.

Асистент переглянув набраний текст:

– Так… Та-ак… Хорошо… Очень хорошо… Гениально! Ага! Нестор Евграфович, вы уверены, что в этом городе есть бар «Голубая устрица»?

Нестор Євграфович на хвильку замислився:

– Да-а, звучит, пожалуй, несколько экзотично… С учетом региональной специфики исправь на «Блакитну жабу»! – розпорядився він. Раптом у двері постукали, і до кімнати з криком «Товарищ Боженко! Вы уже видели?!» ввалився вкрай схвильований Симорозенко. Іміджмейкер зобразив подив:

– Что такое!?…

Кандидат від комуністів тряс перед його обличчям якоюсь газетою:

– Специальный выпуск «Вечірнього Міста»!! – знемагаючи від обурення, нарешті заволав гість.

Іміджмейкер зобразив ще більший подив:

– Как! Вы читаєте ЭТУ ГАДОСТЬ?! – скривився він.

Симорозенко, протягуючи газету, продовжував кричати:

– Конечно, нет! Но сегодня ЭТУ ГАДОСТЬ бросили во все почтовые ящики моего округа!!

Нестор Євграфович прочитав уголос назву обведеної олівцем статті:

– «Червоний олігарх». – Это про кого? – здивовано запитав політтехнолог.

Симорозенко нервово махнув рукою:

– Читайте дальше!

І Нестор Євграфович прочитав:

– Учора ввечері так званий борець за права трудящих Микита Симорозенко

сказав дружині, що йде на зустріч з партактивом заводу «Червоний Арсенал». А сам, як завжди, вирушив у найфешенебельніше казино нашого міста «Американська мрія». Там він замовив коктейль «Скарби Ротшильда» за двісті п'ятдесят долярів, програв у рулетку ще півтори тисячі, після чого спустився у стріп-бар. Відома стріптизерша Роксана Мальованка (сценічне псевдо – Лу-лу) повідомила нашому кореспонденту, що Микита Ілліч – їхній давній і добрезнаний клієнт. Спеціально для нього дівчатка-стріптизерки розробили супереротичний номер «Ленін і пєчнік».

Іміджмейкер гидливо жбурнув газету на крісло:

– Какая гадость! Никита Ильич, да кто поверит такому низкопробному вранью?!

– Моя жена уже поверила и пообещала меня убить! – похмуро і приречено промовив Симорозенко.

Асистент з максимальним співчуттям домагався уточнення:

– Из-за вашей тяги к эротическому искусству?

– Да при чем тут стриптизерши?! Она требует вернуть в семью пропитые и проигранные деньги! – похиливши голову, пояснив кандидат від комуністів.

Іміджмейкер – також з глибоким співчуттям – запитав бідолаху-Симорозенка:

– Но ведь жена-то знает, что вы были дома?

Симорозенко лише нервово махнув рукою:

– Весь ужас в том, дорогие товарищи, что вчера вечером я действительно проводил партактив «Красного Арсенала»! – сказав він.

Чимось приємно здивований, Артурчик, раптом весело кинув:

– Ну надо же, как угадали!

– Кто угадал?! – з підозрою запитався Симорозенко.

Нагородивши помічника виразним поглядом, Нестор Євграфович перебрав розмову у свої досвідчені руки:

– Ну, эти – подлые национал-провокаторы! – промовив він і урочисто виголосив: – Товарищ Симорозенко! Конечно, мы знали, что враг хитер и коварен! Но мы не думали, что он дойдет до такой низости! Придется и мне тряхнуть стариной! Заказывайте стотысячный тираж нашей газеты «Товарищ коммунист»! Избиратели… Да что там избиратели – ваши конкуренты содрогнутся, узнав всю правду о себе!! Как говорил Железный Феликс – на их черный пиар ответим нашим красным пиаром!!

2

Не встигли за Симорозенком зачинитися двері, як Підвальський увів до номеру іміджмейкера обіцяного напередодні журналіста. Нестор Євграфович з вигляду гостя одразу ж зрозумів, що цей папараці – не з бідних, оскільки одягнений він був – як для журналіста – дуже пристойно. Безперечно – цей працівник ЗМІ був непогано «засвічений» на інформаційному ринку, такий собі шанувальник і регулярний відвідувач усіляких презентацій та інших збіговиськ з фуршетами, де регулярно і без жодних комплексів вечеряв. До того ж, судячи з кольору його носа та доволі каламутних очей, він не мав звички нехтувати можливістю скуштувати дармових презентаційних напоїв, а то й прихопити зі собою пляшечку-дві для похмілля та підтримання належного і звичного стану. Іміджмейкер навіть посміхнувся, вловивши ледь відчутний запах алкоголю, і пересвідчившись у правильності своєї думки.