Мільйон і один день канікул
Шрифт:
— Який він блакитний… А капелюх… от сміхота… Це він повідмикав усі двері… Трик-трак — ось так. А хто він? Марсіанин? А я думав… А він зовсім як ти…
— Ану тихіше! — спиняв Максим. — Що тут особливого: людина з космосу… В них усі такі блакитні від загару. Побачите самі, що він уміє! Тільки цур не питати нічого.
— Гум-гам… Гум-гам… Он він який! — шелестять голоси.
Веселий і кумедний, у своєму крислатому капелюсі, він дуже подобається дітям.
— Дехто гадає, що найголовніше для прогулянки на теплоході — це купити квитка, — каже Максим.
— А
— Найголовніше, — підхопив Гум-гам, — знайти такий теплохід, щоб він умів теплоходитись.
— Сюди! — гукає Зайчик. — Уже близько пристань.
Коло пристані завмер білий теплохід. На палубі жодної людини. День відпочинку для річників — понеділок: усі накаталися у вихідний.
Капітан, який сумовито розглядав палубу, пожвавішав. Він висунувся до пояса з рубки, гукнув до Гум-гама:
— Товаришу вожатий, у вас екскурсія? Куди поїдемо? До бухти Радості чи до Забутої бухти?
Гум-гам здивовано звів брови.
— Екскурсія? Г-гм… — Здавалося, Гум-гам зніяковів, що його прийняли за вожатого. Але вже наступної хвилини він безтурботно махнув рукою: — Це гравенція, капітане, хіба еи не бачите?.. Ми попливемо до будь-якої бухти, куди ви тільки захочете нас одвезти.
— Гравенція, гравенція! — підхопили діти.
— Тоді пливемо до Забутої, -вирішив капітан. — Вахтовий! Посадка!
Діти з Гум-гамом зійшли на палубу.
Капітан увімкнув дизеля. Зашипіла вода. Теплохід плавно відчалив од пристані, коротко й владно прогудівши: “Уу-у!”
— Чуєте? — зрадів Зайчик. — Він кричить: “Іду!”
— Що він кричить? — спитала дівчинка з червоним бантом. — Я не чула.
— Доведеться повторити, — сказав Гум-гам. — Слухайте всі. Р-раз!
І теплохід загув. Ні, він не загув, вірі несподівано заспівав хрипким басом:
Іду-іду, дітей везу-у…
Діти засміялися.
Капітан на мить завмер біля штурвала, прислухаючись. Він, здається, й не натискав на кнопку, а теплохід гув, та ще й дивно якось. Капітан подумав, дав гудок і почув:
Іду-іду, я гратись хочу-у…
— Найголовніше, коли пливеш теплоходом, — це бути в жартівливому настрої, — говорив Гум-гам. — Я чув немало історій про те, як кораблі сідали на мілину тільки через те, що везли засмучених пасажирів… Гей, Зайчику, ти, здається, хотів гратися в теплохід, — нагадав Гум-гам.
Зайчик підхопився, простяг руку:
— Їдьмо туди, під міст. Переженемо всі машини на березі!
— Усім посідати на лавочки! — наказав Гум-гам.
Діти повсідалися на палубі. Максим замислився: “Як же Гум-гам змусить гратися теплохід? Його ж веде капітан…”
А теплохід рвонувся на середину річки. Тут він плавно повернув і, розрізаючи носом воду, пірнув під міст. А коли виринув, пасажири зразу помітили, яка велика швидкість: будинки-гіганти обабіч річки швидко пливли назад, навіть машини, що мчали по набережній, не встигали за теплоходом, а хмари й поготів були тихоходами. Відступили, розсунулися кам’яні береги річки, тепер вони виднілися вдалині. Летів, квапився теплохід, відпливав од міста — туди, до далеких земних берегів. І хрипко скрикував,
Іду-іду, гуляти хочу-у…
“Гуляй, гуляй, — думав собі капітан. — Ось розберу я твого мотора, тоді ти в мене погуляєш”.
З мотором щось сталося. Хоч як зменшував капітан швидкість, нічого не виходило. Занурившись аж по груди у воду, теплохід не хотів зупинятися, не слухався керма. І капітан, міцно тримаючи штурвал, стежив за тим, щоб не зіткнутися з якимсь човном та не сісти з розгону на мілину.
Вони пропливали повз останню міську пристань. Коло причалу стояли з похмуро обвислими прапорами порожні теплоходи.
— Чого вони тут стоять? — промовив Максим, звертаючись до Гум-гама. — Нехай теж гуляють!
— Нехай гуляють, нехай теплоходяться, — охоче погодився Гум-гам і клацнув пальцем: — Р-раз!
Такого ревища зроду ще не чула тиха пристань. З будки вискочив переляканий черговий. Він протирав очі, не розуміючи, що робиться на річці.
Десять теплоходів, разом заревівши, пообривали причальні канати та й попливли униз за течією. Вони не просто пливли, а доганяли один одного, кружляли на місці, кидалися врозтіч, немов затіяли гру в доганялки. А попереду мчав білий, весь у шумовинні теплохід, і з його палуби махали дитячі руки й линув дружний сміх. Черговий розгублено дивився на всю оцю чехарду. Нараз він згадав, що на жодному теплоході немає екіпажу. Черговий зірвався з місця і, оглядаючись на річку, побіг дзвонити, бити тривогу.
Цей дзвінок перервав важливу нараду. Капітани та їхні помічники повскакували до автобуса і за півгодини були на пристані. Вони побачили свої теплоходи, що мирно дрімали біля причалу. Черговий, заїкаючись, розповів, що теплоходи повернулися самі, так само, як і відпливли. Хоча черговий і клявся, що каже правду, капітани не вірили жодному його слову. І все-таки тут щось сталося: канати пообривані, трапи попадали у воду… Та й дісталося ж роззяві-черговому!..
А Гум-гам затіяв нову гру. Білий дизельний теплохід переслідував прудку горду “Ракету”. Перший побачив її Зайчик і голосно загукав, показуючи пальцем. Від “Ракети”, що мчала на підводних крилах, тягнувся на воді довгий сріблястий слід, і по тому сліду наздоганяв її звичайний теплохід. З капітанської рубки “Ракети” махали червоним прапором: попереду було небезпечне місце — залізничний міст, під яким двом теплоходам роз’їхатися неможливо. Але теплохід не зменшував швидкості, він наздоганяв “Ракету” і при цьому гудів на всю річку:
Іду-іду, літати хочу…
Капітан теплохода був у відчаї. Він ясно бачив гарну корму “Ракети”, в яку вони за хвилину вріжуться. Та корма раптом стала опускатися вниз, наче “Ракета” тонула, а теплохід, навпаки, задирав ніс.
Капітан глянув у бічне вікно. Що таке? Його теплохід, на якому він проплавав одинадцять років, вискочив з води, перелетів через міст і, плюхнувшись знов у річку, здійнявши фонтани бризок, плив далі.
Аж тут капітан по-справжньому перелякався, але не за себе, не за корабель — за пасажирів. А що, як хтось із них упав за борт?