Мільйон і один день канікул
Шрифт:
— А ти, Михайле?
— Мені бороду з трави.
— Тепер твоя черга, Сергію.
— Я хочу дерев’яний щит і меч. А за коника мені буде палиця.
— А чого Максим похмурий? Для друга я зроблю все, чого він захоче.
— Я не похмурий, просто замислився, — мовив Максим. — Я хочу крила, як у бабки. Трішечки політаю.
— Що ж, це буде найбільша бабка, — згоджується Гум-гам.
Вслід за Максимом і решта дітей попросили прозорі крила, ноги як у коників, хвости наче в ящірок. Максим, звичайно,
Гум-гам сидів на пеньку, обмахувався шоломом, тихенько сміявся й наспівував:
Літаннячко, повзаннячко,
Скаканнячко, плиганнячко,
Прегарне забавляннячко,
Така кумедна гра!..
— Це знадобиться для моєї колекції, — прошепотів Гум-гам і дістав з кишені записника. Озирнувшись, він розгорнув його й заходився читати свої записи:
“Пречудові ігри в які я грав.
Змій.
Кіт Рич.
Корусель.
Замки”.
Прочитавши ці малограмотні замітки, блакитнолиций хлопчик лишився задоволений і почав записувати нові ігри для своєї колекції, про які він дізнався сьогодні. Його, звичайно, не турбувало питання, як пишеться слово “теплохід”, і він з легкістю вивів: “ Літучій типлохід”.
— Здивую Кри-кри, — промовив, усміхаючись, Гум-гам. — Політаємо ми з ним на теплоході… Тільки де ж нам дістати теплохода?..
А на галявині, неподалік від Гум-гама, Максим ганяв за Мишком, щоб смикнути його за зелену трав’яну бороду. Відштовхнеться від землі, і крила трохи несуть його. І Мишко відштовхнеться, злетить угору та й озирається: ні, не впіймав! А Максим і не може наздогнати, він помирає од сміху: таке кумедне у Мишка обличчя з бородою.
— Гей, Максиме!
Дівчинка-квітка, боягузка Ніна, кличе його:
— Ти не лети далеко! Вони знову на мене сідають.
— Не вкусять! — кричить Максим. А все-таки підлітає до дівчинки, махає руками на метеликів.
— Знаєш, скільки разів мене кусали, коли я був маленький! — втішає Максим Ніну. — Бджола кусала, комарі кусали, мурашка вкусила. А один собака ткнувся носом, я його погладив, і він не вкусив. А оце мене вкусила Оленка Медведєва, дуже давно, ще в дитячому садку. Бачиш, який шрам на руці? Пусте, все минулося.
“Дітей кличу, додому хочу-у!” — гуде з річки теплохід.
Шкода залишати галявину, але теплохід гуде вдруге, втретє, і діти біжать до берега. Крила шелестять за спиною, хвости тягнуться по землі, — гра закінчилася.
— У вас що? Карнавал? — запитав капітан, оглядаючи зелене вбрання дітей.
— Звичайна екскурсія, — сказав Гум-гам. — Цебто гравенція.
— Атож, — махнув рукою Максим, — бачите: трава й листя. — Він розумів, що Гум-гам не хоче розповідати капітанові, як вони розважалися.
Теплохід
Гум-гам перешіптувався на палубі з Максимом:
— Яку ще гру вигадати? Гру, що в неї ніхто ніколи не грався…
Діти чують тільки деякі слова, що їх говорить на вухо Гум-гамові Максим: “Свято…Вночі…Місяць…”
— Я дуже люблю свята, — зітхає Гум-гам.
— Нехай це буде свято! — каже Максим.
— Мені дуже подобається місяць, — усміхається його друг.
— Значить, буде місячне свято.
А потім Максим вимовляє слово, від якого здригається і якось аж дивно блакитніє його друг.
— Місяцит… — задумливо повторює Гум-гам. — Місяць… Я дуже люблю все таємниче. Мені до вподоби твій місяцит.
— Звичайно, я це вигадав, — виправдується Максим. — Ніякого місяциту взагалі не буває. Хіба дістанеш отак зразу місячний порошок?..
Гум-гам здивовано дивиться на Максима.
— Ти великий фантазер! — захоплено каже він і схоплюється з ослінчика. — Місяцит! Місяцит для будь-якої гри! Х-ха! Такої гравенції не придумає мій старший брат Кри-кри, а він знаменитий винахідник.
Тепер усі дивилися на Гум-гама.
— Буде гра, — пояснив Гум-гам. — Згода? Місячне свято! Усі ви лягаєте в постіль одягнутими. Навіть коли хтось і засне, він все одно потрапить на свято. Я подам знак…
Вони не помітили, як причалили до пристані. Гум-гам дуже квапився. Повторюючи про себе: “Місяцит, місяцит, таємничий місяцит…” — Гум-гам махнув рукою і зник, як звикав завжди.
— Куди він зник? Де куля?.. Яке ж бо яскраве світло… Я й очі заплющив, щоб не осліпнути… — шепотілися принишклі діти.
— Він переступив через космос, — пояснив Максим. — До свого дому.
— Отак просто? — загаласували приятелі. — Як це?
— У Гум-гама є камінь подорожувань. Бачили? Такий синій, — став розповідати Максим. — Він пробиває простір. Тільки я не знаю, як називається йото планета.
Оповідач замовк, злякано озирнувся. За спиною в нього з тихим шелестінням відпали крила, на яких він щойно літав, упали, розсипалися по траві. Максим підняв крило й кинув.
— Чого ти сердишся, — добродушно сказав Мишко. — Все одно ці крила не справжні.
Діти глянули на Мишка й захихотіли: оце так борода! Справжнісінький гном, а не Мишко!
— Цікаво, як це Гум-гам за мить приробив Мишкові бороду з трави?
— А чому теплохід вигукував людським голосом?
— Ви бачили, як я літав?
— Дивіться, квіти на платті не зів’яли! Як же він зумів? Р-раз — і квіти?
І враз посипалися на землю листя, трава, пелюстки, березова кора, соснові голки, прозорі крила.
— Ну от, — закричав Максим, — дочекалися! “Що?” “Чому?” Гум-гам застерігав: хто питатиме, вибуває з гри.