Мільйон і один день канікул
Шрифт:
Король з дірою.
— Люди пам’ятають, як треба вітати короля! — сказав Мишук до слуги й промуркотів:
Добридень, королю,
Королю-герой…
Ісіль ледь помітно осміхнувся.
— А ти, ледащо, — звернувся король до слуги, — наче язика проковтнув!
І Мишук дав негреняті щигля в лоб. Ісіль і цього разу промовчав.
— Не смій кривдити маленьких! — почувся глухий голос.
Король здригнувся, оглядівся.
— Тут нікого нема, — пробурмотів він, щоб перевірити, чи не причулося йому, підштовхнув Ісіля: — Вперед!
Почувся
— Хіба можна бити слабких? — глухим голосом спитав рицар, заступивши двері. — Відповідай!
Коліна в короля затремтіли, обличчя витяглося.
— Я… я… ненавмисно… Просто така… традиція.
— Проси вибачення в Ісіля!
Ісіль сторопів: невже залізна людина заступається за нього?
— Я король… — промимрив Мишук. — Останній, з вашого дозволу, але король. І за правилами гри я не можу принижуватися перед слугою.
— Проси! — зажадав виблискуючий меч. Король повернувся до слуги, підморгнув йому і проспівав:
— Ісілю, пробач своєму королю за випадковий порух його королівської руки.
— Дай слово честі, що більше не битимешся! — проскреготів рицар.
— Не битимусь, — покірливо згодився король.
— А тепер, — рицар зробив другий важкий крок до короля, — поверни Кулю.
Король позадкував.
— Мене грабують, — промовив він сумним голосом. — Що це робиться? Де я? Мене позбавляють недоторканності…
Рицар простягнув сталеву рукавичку, і король вклав у неї блискучу Кулю. Нараз рицар заверещав тонким голосом, підскочив і повалився, загримівши всіма залізними частинами.
Між сталевими ногами пробіг пацюк. Куля випала з рицарської рукавички, пацюк підхопив її і помчав у коридор. Король, зібравши в кулак вуса, вислизнув за двері.
Рицар попискував під важелезним обладунком. Його підводили, виринувши з темряви, хлопці.
— Тобі не боляче? Відповідай! — питав Олег, зазираючи в забороло. — Куди ти? — гукнув він Карену.
Той кинувся за пацюком.
— Куля! — кричав він на ходу. — Він може зіпсувати Кулю!.. Як ми повернемося?
Рицар зняв блискучий шолом, і Ісіль завьіер на місці: дівчисько!..
— Ти чув, Ісілю, він дав слово честі, що не битиметься, — сказала Алька, ковтнувши свіжого повітря.
Ісіль кивнув.
— Якщо він порушить слово, скажи мені!
Ісіль мовчки вклонився й позадкував до дверей.
— Ех, ти! — накинувся Олег на переможницю. — Злякалася гризуна! Тепер доведеться все починати спочатку!..
— У добру халепу вскочили ми, Пашо, — Капітан Вегов з-під опущених повік блимнув на Прозорова. — Кажу тобі одверто, як штурманові. Нас занесло у невідомий космос. “Вікторію” притягує чорний карлик.
Пап чудово знав, що це означає.
Чорний
Колись вона була величезною білою зіркою, що осявала ніч примарним світлом. Будь-який астроном, глянувши на її знімок, міг сказати, що зірка нездорова, її пожирає пекельний вогонь, що всередині в неї, як зернятко в яблуці, зріє чорна серцевина. Одного разу зірка вибухнула, перетворивши космічну ніч на яскравий день, затьмаривши на мить усі інші зірки. Світло її закрутилося у вогненні хмари, що потім упали на важку серцевину й погасли.
І це був саме той випадок, коли біле нараз стало чорним.
Чорний карлик невидимий сам по собі. Проте він нестримно притягує все, що рухається довкола нього: пил, газ, метеорити, світло зірок. І тільки з наростаючої швидкості падіння можна дізнатися, що ти в полоні у чорного карлика. Ось чому вчені називають такі зірки “чорною дірою”: у ці діри постійно вливається навколишня матерія й провалюється безповоротно.
Капітан увімкнув оглядовий екран, і йому відкрився світ чорної діри. Звичного для ока землян космічного неба не існувало. Великі бліді місяці звідусіль оточували корабель, і білого було значно більше, ніж чорного: “Вікторія” пливла в голубуватій імлі, в океані зірок, всередині зоряної кулі.
Машина корабля розрахувала, що колись чорний карлик був у тисячу разів більший за Сонце, і коли він погас, його маса стала стискатися з величезною швидкістю. Найслабша сила у Всесвіті — сила тяжіння, або гравітація, — виявилася наймогутнішою: зірка стислася, немов повітряна кулька, що з неї випустили повітря, тож будь-яка часточка всередині її завбільшки з кінчик голки важила мільярди мільярдів тонн.
— Урочиста ілюмінація, — спокійно промовив капітан, розглядаючи незвичайну картину.
Зірки, що оточували чорну діру, можна було назвати “сонцями навпаки”: їх промені струменіли не назовні, а всередину, до важкої мертвої зірки, і, доторкнувшись до неї, ту ж мить гасли. Ця межа називалася горизонтом чорної діри.
— Головне для нас — не заходити за горизонт, — лромовив Вегов. — Інакше впадемо в безодню.
Пап спостерігав дивовижні, немовби вивернуті навиврріт сонця. Навіть світло не могло вирватися за невидиму межу чорної діри! Бездонна!.. Її не можна заповнити нічим. Кожне тіло, що падало в діру, тише збільшувало її розміри.
— А ми повернемося назад? — штурман запитально дивився на капітана.
— Скоро дізнаємося, — загадково відповів капітан “Вікторії”. Він з’єднався з помічником: — Передайте, будь ласка, наші координати Землі й кораблю “Альфа”! — Вегов повернувся до штурмана: — Скоро ми дізнаємося, Пашо, куди спрямована Стріла нашого часу.
— Час іде від минулого до майбутнього, — сказав дещо здивований Пап. — Про це й дитина знає.
— Не кожна дитина переходить з одного зоряного світу в інший… Врахуй, штурмане: темпи перебігу й навіть напрямок часу поблизу чорної діри можуть несподівано змінюватися.