Магічний ніж
Шрифт:
Місце, у якому жили Віл з матір'ю, являло собою квартал із десятком модерних будинків, навколо яких пролягала дорожня петля. Їхній будинок відрізнявся від усіх сусідських своїм жалюгідним виглядом. Палісадник перед будівлею був лише клаптиком з бур'янами: кілька місяців тому мати Віла посадила якісь кущі, але їх ніхто не поливав і вони зів'яли та засохли. Коли Віл наблизився, його кішка Моксі підвелася зі свого улюбленого місця під усе ще живою гортензією, потягнулася та привітала хазяїна тихим нявканням,
Той узяв її на руки та прошепотів:
— Вони повернулися, Моксі? Ти їх бачила?
У будинку панувала тиша. Якийсь чоловік на іншому боці вулиці у залишках денного світла мив своє авто, але він не звернув на Віла уваги, і хлопець не став його розглядати: що менше привертати увагу людей, то краще.
Притиснувши Моксі до грудей, Віл відімкнув двері та швидко увійшов. До того як випустити кішку, він прислухався, але нічого не почув. Будинок був порожній.
У кухні хлопець відкрив банку консервів для тварин і залишив Моксі наодинці з кормом. Коли той чоловік повернеться? З'ясувати це неможливо, отже, слід поквапитися. Віл піднявся на другий поверх і почав обшукувати кімнати.
Він шукав пошарпаний бювар із зеленої шкіри. Сховати річ такого розміру дуже легко — навіть у звичайному сучасному будинку, — і коли ви прагнете зробити так, аби шукачеві було важко її знайти, вам немає потреби користатися схованками у стіні чи підвалі. Спочатку Віл обшукав спальню матері. Коли він рився в шухлядах комода, де вона зберігала спіднє, то відчував докори сумління — але нічого не вдієш. Потім він послідовно оглянув усі інші кімнати нагорі — навіть власну. Моксі прийшла подивитися, що він робить, і тепер задля компанії сиділа поруч із ним та вмивалася.
Бювара він так і не знайшов.
Було вже темно, до того ж хотілося їсти. Віл зробив собі бутерброд із печеними бобами й деякий час просидів за кухонним столом, розмірковуючи, як йому краще обшукати кімнати на першому поверсі.
Коли він закінчував свою невеличку вечерю, задзвонив телефон.
Віл застиг на місці, його серце несамовито калатало. Він підрахував: до того як телефон замовк, пролунало двадцять шість дзвінків. Після декількох хвилин тиші хлопець підвівся і знов удався до пошуків.
Чотири години по тому шкіряну папку все ще не було знайдено. Було вже пів на другу, і Віл відчував себе цілком виснаженим. Не роздягаючись, він опустився на ліжко й відразу заснув. Йому снилося щось моторошне та бурхливе, але він запам'ятав лише сумне, налякане обличчя матері, до якої він усе ніяк не міг наблизитися.
Йому здалося, що він прокинувся майже за хвилину (хоча проспав близько трьох годин). Уві сні йому звідкись прийшло знання відразу двох речей.
По-перше, він знав, де знаходиться бювар. По-друге, він знав, що ті люди вже внизу та відчиняють двері кухні.
Хлопець узяв Моксі на руки та м'яко заглушив її сонні протести. Потім він опустив
Пересуваючись ще тихіше, ніж люди внизу, Віл вийшов зі спальні та навшпиньках перейшов у вільну кімнату, розташовану навпроти сходів. Було вже не зовсім темно — у примарному досвітньому світлі він розгледів дідівську ножну швацьку машинку. Він обшукував цю кімнату лише кілька годин тому, але забув про невеличку скриньку на корпусі машинки, де зберігали викрійки та нитки.
Прислухаючись до того, що відбувалося в будинку, Віл навпомацки знайшов скриньку. Ті люди пересувалися біля підніжжя сходів, і він бачив на дверях відблиски світла — мабуть, то був ліхтар.
Віл знайшов засувку скриньки і розкрив її — і там, як він уже знав, лежав шкіряний бювар.
Що ж йому тепер робити?
Зараз — нічого. Він зіщулився в півтемряві, відчуваючи калатання серця і прислухаючись до шарудіння унизу.
У вітальні було двоє чоловіків. Віл почув, як один із них тихо сказав другому: «Ходімо. Я чую, що вулицею йде молочар».
«Він не сюди, — відповів той. — Маємо подивитися нагорі».
«Ну то дивись. Не затримуйся там».
Віл почув, як скрипнула верхня сходинка, і напружив волю, щоб не кинутися геть. Чоловік рухався без жодного звуку, але, коли мостини несподівано для нього скрипіли, він нічого не міг удіяти. Запанувала абсолютна тиша. Крізь щілину під дверима кімнати Віл побачив тоненький промінець світла від ліхтарика.
А потім двері почали відчинятися. Віл почекав, доки силует чоловіка не з'явився у проході, і кинувся вперед, аби вдарити чужинця в живіт.
Але ніхто з них не побачив кішку. Коли чоловік піднявся на верхню сходинку, Моксі тихо вийшла з ванної кімнати і з піднятим хвостом зупинилася просто за ним — мабуть, вона збиралася потертися об його ноги. Без сумніву, чоловік упорався б із Вілом — він явно був дужим і натренованим, — але за ним стояла кішка, і коли він зробив крок назад, то перечепився через неї. Різко видихнувши, він перекинувся на спину та покотився зі сходів, приземлившись головою на стіл, що стояв посередині вітальні.
Віл почув жахливий хруск, але не зупинився з'ясовувати його причину: він кинувся вздовж поручнів, перескочив через тіло чоловіка, яке лежало біля підніжжя сходів, — встигши помітити, що воно смикалося й було неприродно викривлене, — схопив зі стола пожмакану торбу та вибіг із будинку ще до того, як другий чоловік вийшов з кімнати та, ошелешений, почав розглядати, що це сталося з його напарником.
Хоча й охоплений жахом, Віл подумав, чому другий чужинець, вискочивши нарешті з будинку, не став кричати або переслідувати його. Утім, він знав, що незабаром з'явиться підмога — на машинах і з мобільними телефонами.