Магічний ніж

Пулман Филип

У напівтемряві він побачив, що відьми, котрі охороняли Ліру, всі до одної стоять чи сидять нерухомо. Вони були схожі на

статуї — за винятком того, що вони всі дихали, але назвати їх живими навряд чи можна було. Декілька огорнених у чорний шовк тіл лежали на землі, й нажаханий Віл кілька секунд переводив погляд з однієї відьми на іншу, доки не зрозумів, що, судячи з усього, тут сталося: на відьом прямо в повітрі напали примари, і вони, байдужі до всього на світі, впали та розбилися.

Але…

— Де Ліра? — вигукнув він.

Заглибина під скелею була порожня. Ліра зникла.

Проте на тому місці, де вона лежала, таки щось залишилося. Це був Лірин полотняний

рюкзачок, і за його вагою хлопець відразу зрозумів, що алетіометр і досі всередині.

Він уже хвилину стояв, хитаючи головою. Це не могло бути правдою, але… Ліри немає, Ліру захопили у полон, Ліра зникла!

Дві темні постаті сторожів поруч із ним не рухалися, але він почув:

— Ти мусиш піти з нами. Ти потрібен лорду Ізраелю, тож не гай часу: сила ворога зростає щомиті. Шаман повідомив тобі, яке завдання на тебе очікує. Іди за нами та допоможи нам перемогти. Ходімо з нами, зараз же.

А Віл усе переводив погляд з ангелів на Лірин рюкзак і назад, проте не чув жодного сказаного йому слова.