Мама, донька, бандюган
Шрифт:
– До мене додому.
– Хто там ще крім тебе?
– Іноді заходять таргани. Ми попередимо маму, неодмінно попередимо.
– А з нею... ну, все добре буде?
– Раз ти на волі, її ніхто не зачепить, - Олегові самому хотілося в це вірити.
– Ми далеко? Взагалі, в якому ми місті чи місці? Ой! О-ой!
– несподівано навіть для себе Оксана раптом схопилася за живіт, спромоглася лише відвернутися від Рибалки. Її скорчило і знудило просто під ноги. Запоздала реакція на шок від крові та смертей. А може... Чорт! Цілком може початися токсикоз... Справді, лиш цього не вистачало для повного щастя. Взагалі вищий пілотаж, аби вона
– Ну все, все, заспокойся. Ми вибралися, нормально.
Спазми далі мучили Оксанин шлунок, та весь його вміст уже вивергнувся їй під ноги, дівчина почала глибоко дихати, випросталася. У темряві Олег не міг роздивитися виразу її обличчя, голос був слабеньким та жалісним.
– Вибач... Щось таке... не знаю сама... Як ми... куди...
Ідея народилася в голові Карася блискавично. Витягнув телефон, увімкнув його, переконався, що тут зв`язок працює справно, набрав знайомий номер. Відгукнулися після шостого сигналу.
– Совість є?
– Не страшно. Лише без чогось там одинадцята.
– Я тебе добиваюся вже з сьомої. Тут, Олеже, новина для тебе - закачаєшся.
– Вітьок, не по телефону. Можеш приїхати просто зараз забрати нас?
– Вас скільки?
– підозріло, але таки діловито поцікавився Вітька Малий.
– І хто ви такі?
– Ми гостювали в "Затишку", нас двійко. Пояснювати далі треба?
– Ясно. Тільки на чому я за вами приїду, на кабаці верхи?
– Хоч би й так. Краще верхи на чомусь, аніж на нашому транспорті до першого патруля. Кому це треба?
– Ой, заженеш ти мене в могилу. Кажи, де ви там є.
– Чекай, сам визначуся з координатами.
Розтлумачивши Малому, де їх шукати, Рибалка взяв Оксану за лікоть, підвів до машини, посадив на переднє сидіння, сам примостився на місці водія, проїхав ще трохи далі, вимкнув фари. Так вони сиділи в темряві мовчки. Власне, Олегові кортіло розпитати дівчину про різні цікаві для нього речі, та відчував - говорити їм поки що особливо нема про що, попри все контакт не встановлено. Може, незабаром все зміниться, просто тепер у дівчини самої немає бажання підтримувати розмову з материним коханцем, за великим рахунком ненависною людиною. Він просто розслабився, за весь час, поки чекали, стрепенувся лише раз - коли десь поруч проревли міліцейські сирени. Оксана не реагувала на зовнішні звуки. Нахилившись до неї ближче, Олег побачив - дівчина спить, звісивши голову на груди.
Минула добра година, аж поки Малий посигналив, я було домовлено. Олег поштовхом розбудив Оксану, вона квапливо і так само мовчки вилізла з машини, покірно прослідувала за дорослими чоловіками.
– Ага, значить усе гаразд?
– Не знаю. З дівчиною, думаю, так. Ух, який мустанг!
– комплімент стосувався старенької непрезентабельної "копійки".
– Де взяв?
– Украв!
– огризнувся Малий.
– Від тебе, ментяра, подяки точно ніколи не дочекаєшся.
– А сам хто?
– Хрін у пальто! Сусідова, з третього поверху. Теж його розбудив, так що з тебе пляшка.
– Тицьнеш йому копійку за прокат і турботи, не буркотітиме.
– Придурку, краще пару пузирів, ну звідки в такого мента, як оце я, зайві бабки, та ще й за прокат машини?
– Оперативні розходи. А, роби як знаєш, рахунок виставиш мені. До речі,
– Вітько, останнє прохання: поїхали разом до мене. Посидимо, потриндимо, по соточці кинемо. Привід, слава Богу, є...
– Поговорити справді треба, - Малий вирівняв авто, "жигуль" плавно і впевнено, не приваблюючи нічиєї уваги навіть удень, не те, що о пізній порі, йшов по шосе.
– Новини для тебе, Карасику. Тримайся, бо випадеш. Абсолютно випадково дізнався, спеціально не цікавився, інформація взагалі паралельно випливла. Я про Жигуна Сергія Сергійовича.
– Ну? Вітько, не до спецефектів мені тепер, чесне слово. В нього виявилися хвіст і копита?
– Майже. Діловий партнер. Знаєш, хто? Шеф твій, Савицький. Про суть їхніх справ не знаю, просто віднедавна ці два прізвища почали згадуватися поруч.
Отак. Здорово.
Чудово.
Просто прекрасно, мать його!
Олег Рибалка, по всьому виходило, втрутився у сферу особистих інтересів директора базару "Універсум". Більше того - ударив по ним. Розстріляв трасуючими кулями з автомата.
На лобовому склі з`явилися колі тоненькі мокрі смужечки. На ніч почався дощ з мокрим снігом, Малий увімкнув двірники.
– Ти ще пошкодуєш! Ти зарано радієш, блядюго!
Для Людмили, яка не знаходила собі цілий вечір місця і тинялася квартирою, мало не виючи вовком на лампочку через відсутність будь-яких, нехай самих невтішних новин, від Олега, безіменна погроза відразу після опівночі надзвичайно порадувала. Вона таки впізнала голос Жигуна, хоча говорив він дотепер з нею зовсім інакше, а тут - спотворений люттю викрик. Отже, Олегові щось вдалося, раз ворог розізлився. Чому він не дзвонить?
За годину озвався і сам Рибалка. Дзвонив на мобільний, як домовлялися, і, здається, був не зовсім тверезим. Усе гаразд, Оксана в нього, навіть не приймала ванну, завалилася на ліжко і спить. Подробиці пізніше, нехай дівчина поки побуде в нього на квартирі. А самій щасливій матері краще не витикати носа за двері до завтра. Все, добраніч.
Слава Богу! Людмила кілька разів перехрестилася, хоча ікон в квартирі не тримала, зате спиртне лишилося і в неї, тепер, коли Олег бував регулярно, алкоголь не переводився. Майже щовечора, коли Рибалка повертався з "Універсуму", випивав чарку коньяку, як виходив з ванної. Подробиці - тьфу, головне - Оксані вже нічого не загрожує, який же Олежка молодець, як же вона в нього вірить... Як же вона його кохає! За це слід і собі випити.
Коли алкоголь приємним теплом розтікся всередині і Людмила розслаблено бухнулася в крісло, думки запрацювали зовсім у іншому напрямку. Хто сказав, що Оксана і вона сама в безпеці навіть після того, як дівчина врятувалася? Адже цілком ймовірно Жигун захоче помститися, принаймні відігратися. Не зараз, не завтра, коли все вщухне. Сама Людмила однозначно не збиралася доповідати всі цю історію керівництву, тим більше - спілкуватися з міліцією. Але ж проблему Жигун не вирішив, вона всього не знає, навіть так - знає надзвичайно мало, лише Сергія Сергійовича, котрого невідомо як знайти і який намагався відмити через рахунки їхнього банку значну суму грошей. І, головне, цей страшний чоловік не знає намірів Людмили Петрівни Сошенко тримати все в глибокій таємниці. Отже, слід чекати продовження. Господи, Боже ти мій, невже відтепер їм не буде спокою? Олег, Олег повинен щось придумати, неодмінно повинен.