Мама, донька, бандюган
Шрифт:
Рибалка після вибриків Патика по дорозі сюди тримав вуха нашорошеними, тим більше поранена рука могла позбавити полоненого зграбності і можливостей для повноцінного опору. Та все ж він прогавив, Патик навіть пораненим виявився на диво спритним, швидше за все сміливості йому додавав страх перед хазяїном. Ступивши на невеличку площадку між сходами, поводир щось викрикнув, штовхнувся ногами і стрибнув донизу, зникнувши за рогом. Рибалка матюкнувся і кинувся за ним. Вниз вело ще сходинок з двадцять, Патика несло ними, він тримався стіни, скрикував від болю, навіть на якомусь кроці втратив рівновагу, перечепився ногою об сходинку и навалився на двері, котрі були внизу. Рибалка пересмикнув затвор, поспішив за Патиком, той уже
І вийшов просто на Оксану.
Чоловік та дівчина дивилися один на одного якусь мить, потім вона обережно ступила крок до рятівника, вочевидь бурхливі прояви радості стримувала стійка неприязнь до материного коханця, та умовності дали пробоїну, емоції хлюпнули назовні, Оксана двома стрибками опинилася поряд з Рибалкою. Олег опустив автомат, дівчина обхопила його руками, правиця ще стискала імпровізовану зброю. Карась легенько попестив волосся на дівочій голові, раптом згадавши щось, рвучко відсторонив Оксану.
– Що з тобою тут робили?
– він боявся почути відповідь, дівчина не знала цього, просто відчула неприкритий страх у його голосі.
– Зі мною нормально.
– Кололи?
– Кололи. Не тім, чим ви... Ви дуже вчасно, коротше. Який сьогодні день?
Олег відчув таке полегшення, що тіло на мить охопила слабість, він поточився до стіни, мусив обпертися об неї рукою. Тепер нарешті звернув увагу на крики з-за прочинених дверей, які вели до помешкання полонянки.
– Там що?
– Той, хто колоти збирався.
Рибалка рушив до дверей, став на порозі, окинув оком похмурий сірий бетонний бункер, кушетко, столик, нарешті хлопця, що качався по закривавленій підлозі, стогнучи, вигукуючи щось незрозуміле і тримаючись за обличчя. Олег, лишивши Оксану, підійшов до пораненого, присів, поклав автомат на підлогу, взяв його за руки.
– Так, ану покажемо свою вавку. Ну, ну... Ух ти!
– А-а-а, пусти, падло, а-а-ай!
Водолаз вирвався. Та Рибалка побачив достатньо: удар прийняла права сторона, праве скельце окулярів розбилося, одна, найбільша, скалка гострим кінцем штрикнула просто в око, заплющити очі очкарик, вочевидь, не встиг, окуляри злетіли, а краєчок скельця далі стирчав просто поруч з очним яблуком, витягти скалку пораненому не приходило в голову, і зрозуміло, чому - навіть легенький дотик до неї завдавав жахливого болю. Око заливала кров, друге не ушкоджене, але намертво заплющене, з-під повік текла волога, та ще Водолаз закривав обидва ока руками. Власне, він уже навіть не кричав - скавчав та підвивав, ніби поранений цуцик. Швидко оцінивши ситуацію, Олег вправно повернув хіміка на спину, одну руку швидко притиснув до підлоги коліном, іншу стиснув своєю, і, не даючи собі часу на роздуми, гаркнув: "Не крутися, приб`ю!", примірився, підчепив пальцями скельце, легенько висмикнув його, відкинув набік, не будучи певним, що якісь дрібненькі друзки не лишилися, відпустив пораненого, покрутив головою, шукаючи, чим би заткнути
– Ти його так приголубила?
– Мало йому, козлові! Чого стоїмо тут, гайда звідси скоріш, не можу вже! Постріли почують, прибіжать...
– Ніхто тут нічого не почує, інакше б у цьому сховку людей не тримали. Бомбосховище це, ясно? Ну, не тільки, взагалі - хованка. А з ним що пропонуєш?
– Сука він! Так скільки я вже тут?
– Серйозно не знаєш?
– Ні, блін, я граюся!
– З вівторка. Тепер четвер.
– День чи ніч?
– Десять по дев`ятій, вечора, - Рибалка підхопив автомат.
– Правда, давай линяти звідси, все надто затягується.
– Не залишайте тут, суки, а-аа-а-аай!
– виявляється, не дивлячись на пекельний біль Серього-Водолаз чув їхню розмову. Оксані несподівано захотілося перевірити одне своє припущення, вона смикнула Олега за рукав.
– Давайте глянемо на його руки. Думаю, він колеться, давно і серйозно.
– Це має тепер якесь значення?
– Він же сам не вибереться звідси скоро. У них же ломка колись починається.
– Випробувано на собі?
– Читала, чула, - Оксана знизала плечима, подумавши ще трохи, махнула рукою: - Правда, чого це я його жалію...
– Я ж тебе, тварюко малолітня, пожа-а-а-ай... пожалів!
– знову озвався Водолаз.
– Ага, не одною, так іншою гидотою шпигував. Ні, він не такий дурний, щоб отак банально колотися. Я так зрозуміла, тут буває на кому власні винаходи перевіряти. Нюхає, ковтає, може іноді і уколеться... Та не на системі...
– Дитино, - Рибалка взяв дівчину за підборіддя.
– Ти точно ніколи нічого... Забагато знаєш професійних термінів як для школярки.
– От саме у школах усе це вивчати й починають. Вірніше, за школами. Можу вам лекцію прочитати, - Оксана, видно, зовсім оговталася, поруч з Рибалкою відчула себе впевненіше, до неї поверталася звична для їхнього спілкування ядучисть.
– Хай так лежить, псих ненормальний. Його самого треба в поліклініку здати, для дослідів.
– Ти диви, ти ще наші мультики знаєш. Про це поговоримо, коли виберемося звідси. Зайти сюди - півсправи. Гайда, обережніше тільки.
Оксана змусила себе не озиратися на стогони недавнього тюремника, хряснула за собою дверима, здригнулася, не сподіваючись почути сильне клацання, смикнула за ручку, поторсала її, зиркнула на Карася розгублено.
– Замкнулося... Воно... Я не думала, вони ніколи не хряпали так дверима... Тю... В когось ключ...
– Нічого, його знайдуть, не смертельно. Прудкіше рухайся.
Обережно переступивши спочатку через труп Патика, потім ледь не ставши ногою на мертвого "доброго" Вовчика, Оксана нарешті стала на нижню сходинку, що вела нагору до омріяного в уяві бранки виходу на волю. Ноги помимо волі почали пересуватися хутчіше, Олег швидко наздогнав дівчину, притримав за плече, сам пішов уперед. Одні двері, ще підйом, нарешті вони дісталися догори, тут Карась жестом звелів зупинитися. Трошки подумавши, повісив автомат на плеча, витяг "макарова", зняв із запобіжника, простягнув Оксані.
– Для чого? Я не вмію...
– Про наркоту все знаєш, треба трошки і про зброю. Ця штука повільно, як наркотик, не вбиває, тут убивча сила бувай здоров. Ніхто не змушує цілити та стріляти в людину. Пальнеш кудись у разі чого, відлякнеш.
Дівчина зважила пістолет у руці.
– Важкий. Як це робиться?
– У кіно не бачила? Пальцем на оцей гачок, дави до кінця. Можеш другою рукою собі допомагати. Кажу ж тобі, не старайся попадати, не бійся, коли руку рвоне. Взагалі не бійся зброї. Так, - ремінь автомана ковзнув з плеча, вільною рукою рибалка намацав у кишені ключі від "джипа".
– Була на дворі?