Мама, донька, бандюган

Кокотюха Андрей Анатольевич

Слабкою ланкою їхнього плану була дівчина-оператор, яка збрехала по телефону Жигунові про переведену саме на потрібний йому рахунок суму. Насправді ж Людмила пояснила директорові: один багатий дядя хоче перевести гроші на благодійний рахунок дитячого будинку, та напряму боїться, аби не світити сумою і не мати зайвих проблем з податковою. Податкову ніхто не любив, ошукати її - справа честі кожного бізнесмена, тому Людмила отримала дозвіл просто скористатися одним з банківських рахунків як посередницькою ланкою, довго гроші на ньому не тримати, швидесенько позбутися їх, залишивши обумовлений процент за послуги. З дівчиною-оператором розмова відбулася

коротка і чітка: начальство в курсі, нічого не бійся, так треба. Почнуться проблеми - негайно посилаєшся на експерта-консультанта пані Сошенко. Невеличка премія у конверті остаточно заспокоїла дівчину, тим більше Людина попередньо придивлялася до кандидатур, тому не розчарувалася у виборі спільниці. Доводиться використовувати її в сліпу, та їй нічого не станеться, робити з дівчини крайню Людмила в жодному разі не збиралася, користуючись мудрістю з старого народного анекдота: хай краще золотого хрестика з шиї до непритомності п`яного зніме чесна людина, аніж дозволити це зробити шахраєві.

Гроші пішли на "орендований" Людмилою рахунок і вже завтра вранці вона

може отримати готівку. Навіть після вирахування всіх гонорарів вони з Рибалкою дістануть на руки близько чотирьохсот тисяч баксів. Таким чином, вони кидонули Жигуна та компанію, наче справжнісіньких лохів. Жінка навіть не могла остаточно повірити в успіх справи, особливо в легкість, з якою проведено кидок. Мобільний телефон Олега не відповідав, удома не виявилося Оксани, Людмила спохмурніла. Не вистачало знову халепи...

Вона турбувалася не даремно. Божевільний вечір лише починався.

– Менти чогось припхалися, шеф.

Було десять по четвертій. Рибалка саме збирався дзвонити Людмилі. Про Оксанині вибрики вирішив поговорити з нею вдома, його дуже турбувало, що вона поїхала в невідомому напрямку разом із Алкою. Директора теж десь не було на місці, і Олег здогадувався, де він і чим займається. Навряд чи підозрює, що саме в цей день його разом з партнером, Жигуном Сергієм Сергієвичем, кидає на бабки власний працівник, начальник охорони, а допомагає йому кохана жінка, в якої за його, Савицького, мовчазної згоди викрали єдину доньку, і так само за його згоди збиралися посадити дівчину на голку, просто так, по бєспрєдєлу. Візит міліції відірвав Карася від роздумів.

– Просто так?

– Хрін розбере. Сюди йдуть. Шеф, їх чомусь до херища. Може, нашого юриста смикнути?

– Почекай, я сам юрист.

Олег підвівся з-за столу, коли розчахнулися двері його кабінету і перший, кого він побачив, був сержант міліції Григорян. Коли за ним зайшли ще троє, в приміщенні стало зовсім тісно.

– День добрий, панове.

– Для кого як, - хороший настрій сержанта Григоряна змусив серйозно замислитися над його словами та власною подальшою долею. Доброго гумору працівників правоохоронних органів узагалі слід стерегтися. Гарно ведеться їм лише тоді, коли затримано чергового особливо небезпечного злочинця, котрий готовий взяти на себе відразу кілька "глухарів". Або просто - затримано чергового особливо небезпечного і начальство похвалить, навіть, може, премію випише. Еквівалент п`яти американским доларам. Чотири півлітри та сирків на здачу.

– Якісь проблеми?

– Великі. У тебе.

Говіркого сержанта відсторонив молоденьких капітан, його Олег не пригадував. Взагалі знайомих облич, окрім Григорянового, не бачив.

– Рибалка Олег Павлович?

–

Рибалка Олег Павлович, - погодився з ним Карась.

– Вас затримано за підозрою у скоєнні особливо тяжкого злочину, передбаченого статтею сто п`ятдесят четвертою кримінального кодексу України.

– Це ви новий кодекс цитуєте, капітане?

– Новий. У старому ця стаття була сто сімнадцятою. Ви підозрюєтеся у згвалтуванні неповнолітньої Сошенко Оксани.

Отак! Хук правою.

– І коли ж я її згвалтував?

– Тобто, факт знайомства з потерпілою не заперечуєте?

– Ні, звичайно. Я знаю її, я знаю її маму, ми..., - пауза, - дружимо родинами, коли можна так сказати. У вас є постанова про моє затримання?

– Олеже Павловичу, виключайте дурня, без постанови ми маємо право затримати вас на три години. А за три години постанова буде на підставі письмової заяви громадянки Сошенко Оксани, неповнолітньої потерпілої.

Отак! Хук лівою.

– Письмової заяви?

– Ми пред`явимо вам її на місці. Проведемо очну ставку з потерпілою.

– Краще чистуху пиши, сука з яйцями!
– додав сержант Григорян, демонстративно граючись гумовим кийком.
– Гвалтівник-одинак, чікатило херів, таким, як ти, яйця виривати треба, з корінням!

– Капітане, заткни своєму підлеглому хайло.

– Я тобі, бля, зараз хайло заткну! Оцим!
– кийок зі свистом розітнув повітря.
– Товаришу капітан, він з нами добровільно йде чи, може, нехай опір чинить?

– А це вже вирішувати Олегові Павловичу.

– Який він у сраку Павлович, школярок паскудить!

– Заспокойте сержанта, - повторив Олег, зняв з вішака куртку, одягнув її.
– Куди йти?

Він прогавив удар, не встиг ухилитися - кийок з силою опустився йому на поперек, з іншого боку кийком довбанули в живіт, просто в сонячне сплетіння, повітря раптово забракло, а коли дихання внормувалося. Руки були вже скуті наручниками.

– Винним себе не визнав, під час затримання ображав співробітників міліції, чинив шалений опір, - констатував капітан.
– Свідків у мене море.

– Для чого аж так, капітане?

– А для чого ти школярку гвалтував? Дівок тобі мало, платних повій неповнолітніх, що тут, на районі, гужуються, ось просто під цим базаром? Топай, розмову не закінчено, - капітан вийшов першим, затриманий пішов за ним.

Начальника охорони базару "Універсум" вивели в наручниках у всіх на очах і брутально запхали в "канарейку", в тісний закуток для затриманих, ще й дали кийком, аби ворушився моторніше. Все ж таки Олег устиг крикнути, аби терміново шукали Савицького. Вже коли рушили, усвідомив - він хоче просити допомоги в людини, котру банально кинув на гроші щойно або процес ще триває. І совість його не мучила, ось що цікаво. Мучила інша нагальна проблема: Оксана.

Це, звичайно, красиво виглядало. Нарешті ссученого мента на прізвисько Карась завели в рідну районну управу, де він чесно пахав, поки не дістало все, розхристаного та у наручниках. Аби іншим не повадно було зраджувати ідеалам української міліції. Повели його, всупереч сподіванням, не у "мавпівник", відразу на другий поверх, до кабінету, де з нетерпінням чекав майор Бойчук.

– Ласкаво просимо, гість дорогий... Аби ти знав, як ми довго тебе чекали і як раді. На жаль, довго ти в нас не затримаєшся, та твоє перебування все ж таки буде максимально комфортним. Присядь, Олежко.