Мама, донька, бандюган

Кокотюха Андрей Анатольевич

– Хіба донька вам нічого не сказала?

– Її немає вдома.

– Ось бачте...

– Нічого не бачу! Впевнена, донька знайдеться, я поговорю з нею сама і якщо почую в її словах крихту правди, в чому я особисто сумніваюся, то завтра вона напише нову заяву. Коли ні - заявлю про її зникнення, напишу заяву і міліція почне її шукати. Думаю, вона усвідомила, що наробила, і просто ховається. Пане майор, давайте будемо розумними людьми, поверніть заяву.

– Факт згвалтування ще треба довести, - вставив слово адвокат, котрий, на відміну від Людмили, зручно вмостився на вільний стілець, розстебнув пальто, поклав на коліна кейс.
– Ви ж не дурна людина, обставини справи надто делікатні.

Заяву дівчини не читав, та зміст її знаю.

– Що значить - знаю!

– Кажу ж вам - будемо розумними людьми: її загальний зміст вже знає мало не кожен працівник цього управління.

– Та-ак, виток інформації... Посадовий злочин, у нас тут стукачі завелися...

– Свої внутрішні проблеми, пане майор, почнете вирішувати потім, коли Олег Рибалка вийде на волю, а ви повернете нам заяву і у порушенні справи буде відмовлено. Думаю, все взагалі просто: справу не встигли навіть порушити.

– Рибалку затримано...

– Без постанови прокурора. Або вона виписана заднім числом.

– Ви не багато на себе берете, пане...

– Добрянський Віталій Ігорович. Ні, не забагато. Та не будемо тепер про це - все одно потрібні папери вже написані та підписані. Я починав у прокуратурі, правда, Печерського району, пропрацював там лише два роки, але достатньо для того, аби орієнтуватися в усіх ваших вивертах. Ви не маєте права не повернути заяву. При бажанні я тут прочитаю невеличку лекцію на правову тематику, та не бачу в цьому смислу. Ви й без мене закони знаєте, а Людмила Петрівна вірить мені на слово, коли я пояснив їй правомірність її дій.

– Шановний Віталію Ігоровичу, а чи не пояснити б вам Людмилі Петрівні заодно й те, що я маю право затримати Рибалку на три години без санкції, і на сімдесят дві - до з`ясування обставин скоєння злочину? А вже після цього приймати рішення про звільнення його за відсутністю складу злочину чи подальшого тримання під вартою після факту порушення кримінальної справи? Я не надто складно висловлююся, Людмило Петрівно?

– Ні, нормально, я все зрозуміла. Окрім одного: складу злочину немає, ми прийшли забрати цю дурацьку заяву, написану неповнолітньою, котра дуже важко переживає наші з Рибалкою близькі стосунки. Цей факт вам відомий. І згвалтування відбулося в її уяві, маємо не зовсім типовий вияв звичайнісінького підліткового егоїзму. Донька ревнує матір до, - Людмила на мить затнулася, - до коханця. Хіба не зрозуміло? Бачте, справа родинна, внутрішня, якось дамо собі ладу самі.

– А напад на працівників міліції і нанесення їм тілесних пошкоджень - теж справа родинна, внутрішня?
– переможно посміхнувся Бойчук.
– Шановні, заява дівчини, що б не спровокувало її написання, тепер не такий вже й важливий папірець. Рибалка порушив ще одну серйозну статтю кримінального кодексу...

– Тепер мене послухайте, - перебив його Добрянський впевненим тоном.
– Якщо сьогодні ми поїдемо звідси без заяви і без Рибалки, завтра я обіцяю вам перевірку з главку. У вас тут порушень лише по цій так званій справі набереться більше, ніж у всіх, хто сидить тут у камерах разом узятих. Ви знаєте, як главк міністерства любить перевіряти районні управління і вишукувати порушення. Підключиться прокуратура, наглядовий орган. І Олег Рибалка все одно вийде, тільки ви після цього наживете собі зайвого геморою. Особисто ви.

– Знаєте, як це називається? Погрози та залякування...

– Ніяк це не називається. Руки-ноги у ваших побитих сержантів цілі. Думаю, одержали вони те, що заробили. І матеріальна компенсація моральних збитків їх цілком задовольнить. Тому справа розсипається, ви ж знаєте - подібні проблеми, коли хтось комусь натовк пику, вирішуються тихо, мирно, без шкандалю, за вивих

руки в цій державі ще жодна людина не сіла навіть на п`ятнадцять діб. Так само ви знаєте, як важко посадити за згвалтування. Свідчень Оксани Сошенко не досить, враховуючи її складних психологічний стан, усе ж таки дівчина дещо пережила за останні кілька місяців. Лишилося з`ясувати розмір компенсації для сержантів. Можу навіть їхні прізвища назвати.

– Заодно скажіть, в кого язик такий довгий, що ви аж прізвища знаєте, - Людмила зазначила - бурчав майор Бойчук вже не так агресивно, сприйняла це як позитивний знак.

– Ну, то ми домовимося, пане майор?

Відповісти Роман Бойчук нічого не встиг - задзеленчав телефон. Знявши трубку, коротко гаркнув: "Слухаю, Бойчук!", потім вираз обличчя швидко змінився, він так само коротко промовив: "Хай заходить", усю свою ледь стримувану лють вклав у правицю, поклавши трубку на важелі з такою силою, що апарат, здавалося, зойкнув. Перехопивши запитальний погляд настирних відвідувачів, неохоче пояснив свою поведінку:

– Там ваша донька йде, Людмило Петрівно, - пауза.
– Хоче заяву свою забрати. Думає - віддам.

– Віддасте, віддасте. Он як усе складається. І з вашими сержантами, до напівсмерті забитими, теж проблему швидко вирішим. Чи ви їм забороните компенсацію брати?

– Рибалка переночує в камері.

– Рибалка переночує вдома, - упевнено заперечив Добрянский.

У двері постукали. Людмила та адвокат повернулися на стук і Оксану зустріли три пари очей, три погляди: ненависний майорів, зацікавлений Добрянського, розпачливий мамин.

5.

У кабінеті Бойчука Людмила ще стримувалася, а коли вийшли з приміщення на подвір`я - дала волю почуттям, кинулася побитому Олегові на шию, почала цілувати вкрите синцями обличчя, притискалася до нього міцно, не соромлячись глядачів. Донька стояла трохи далі, очей не опускала, дивилася на закоханих навіть зухвало. Зухвалість допомогла в кабінеті майора Бойчука, коли вона призналася, що погарячкувала, поспішила, Рибалка лише висловлював стосовно неї певні недвозначні наміри, тому она перелякалася, що мама не повірить, вона ж кохає цього чоловіка, і вирішила його налякати. Тепер передумала, бо усвідомила, яких дров наламала, додому боялася йти, зрозуміло чому. Бойчук почав її лякати притягненням до відповідальності за свідому обмову, та Добрянський швидко довів йому нежиттєздатність усіх подібних залякувань, тим більше - неповнолітньою в присутності двох дорослих людей, одна з яких - її мати. Коли нарешті Рибалку привели, адвокат швидко оцінив ситуацію і порадив майорові взагалі не починати ніякої справи, бо Олег просто мусить поїхати до лікарні, зняти побої і лише його добра воля не дасть йому писати скарги на неправомірні дії працівників міліції. Те, що він нібито напав на них при затриманні, нічого не пояснює та не вибачає. Тому краще погодитися на варіант фінансової компенсації, порвати заяву, забути про всю цю справу і відпустити усіх з миром відпочивати, година пізня.

– Не знаю, Віталію, як дякувати, - Людмила нарешті пустила Олега, повернулася до рятівника.

– Про лікарню я не даремно казав. Кістки хоч цілі?

– Переживу. Хіба за здатність до продовження роду хвилююся. Лупили просто по яйцях, гниди, - присутність Оксани Рибалку зовсім не бентежила.
– А так нічого, начальство заборонило ламати мені пальці, чіпляти на палю, заганяти голки під нігті.

– Тоді здзвонимося, Людо. Ви тут самі давайте розбирайтеся між собою, присутність адвоката при родинних конфліктах не доречна в нашій країні. Крайнім лишиться, ще морду натовчуть, крайнім зроблять.