Марія (Український)
Шрифт:
Коли ми обідали, я побачив, як одна з дівчат зазирнула у напіввідчинені двері; її миле личко, освітлене чорними, як шамбімбе, очима, свідчило про те, що те, що вона приховує, має бути дуже гармонійним з тим, що вона показує.
Я попрощався з пані Андреа об одинадцятій годині, бо ми вирішили поїхати до дона Ігнасіо на вигони, де він виступав на родео, і скористатися поїздкою, щоб скупатися в Амаїме.
Еміґдіо скинув куртку, замінивши її на нитяну руану, зняв чоботи-шкарпетки і взув стоптані еспадрільї, застебнув білі колготки з волохатої козячої шкіри, надів великий капелюх суази з білим перкалевим накриттям і сів на щасливчика, зав'язавши перед
Коли ми дісталися місця проведення родео, віддаленого від будинку більш ніж на півліги, мій супутник, скориставшись першою-ліпшою рівниною, щоб розвернутися і почухати коня, вступив зі мною в розмову, схожу на перетягування каната. Він виклав усе, що знав про матримоніальні претензії Карлоса, з яким він відновив дружбу відтоді, як вони знову зустрілися в Кауці.
–Що скажеш?
– зрештою запитав він мене.
Я хитро ухилився від відповіді, а він продовжував:
–Який сенс заперечувати? Чарльз – роботящий хлопець: якщо він переконався, що не може бути садівником, поки не відкладе вбік рукавички й парасольку, то мусить зробити все як слід. Він все ще насміхається з мене за те, що я в'язав ласо, робив паркан і смажив мула; але він повинен робити те ж саме, інакше збанкрутує. Хіба ви його не бачили?
–Ні.
–Думаєш, він не ходить на річку купатися, коли припікає сонце, і якщо йому не осідлають коня, то він не поїде, бо не хоче засмагати і бруднити руки? А в усьому іншому він справжній джентльмен, це точно: не минуло й восьми днів, як він витягнув мене зі скрутного становища, позичивши двісті патаконів, які мені були потрібні для купівлі телиць. Він знає, що не викидає їх на вітер; але це те, що ви називаєте служінням вчасно. Щодо його одруження… Я вам скажу одне, якщо ви запропонуєте не обпектися.
–Кажи, чоловіче, кажи, що хочеш.
–У вашому домі вони, здається, живуть у великому тоні; і мені здається, що до однієї з тих маленьких дівчаток, які виросли серед сажі, як у казках, треба ставитися як до благословенної істоти.
Він засміявся і продовжив:
–Я так кажу, тому що дон Херонімо, батько Карлоса, має більше снарядів, ніж сьєте-куерос, і він міцний, як перець чилі. Мій батько не може з ним бачитися, бо втягнув його у земельну суперечку, і я не знаю, через що ще. Того дня, коли він його знайде, на ніч ми змащуємо його маззю з ерба-мори і натираємо агуардієнте з маламбо.
Ми прибули на місце проведення родео. Посеред загону, в тіні дерева гуасімо, крізь пил, здійнятий биками, що рухалися, я побачив дона Ігнасіо, який підійшов до мене, щоб привітатися. Він їхав верхи на рожевому і грубому чвертному коні, запряженому черепашачим панциром, блиск і гниття якого свідчили про його заслуги. Убога постать багатого власника була прикрашена так: потерті лев'ячі постоли з навершями, срібні шпори з пряжками, суконна куртка без піджака і біла руана, переповнена крохмалем, а увінчував усе це величезний капелюх джіпіжапа, такий, який носять, коли власник скаче галопом: Під його тінню великий ніс і маленькі блакитні очі дона Ігнасіо грали так само, як і в голові опудала палетона, гранати, які він носить замість зіниць, і довгий дзьоб.
Я розповів дону Ігнасіо, що мій батько розповідав мені про
Він відповів: "Все гаразд, – сказав він, – ти ж бачиш, що телиці не можуть стати кращими: вони всі схожі на вежі. Не хочеш зайти і трохи розважитися?
Еміґдіо розбігалися очі, спостерігаючи за ковбоями, що працювали в загоні.
–Ах тусо! крикнув він, – стережися, щоб не розхитати піал .... За хвіст! За хвіст!
Я вибачився перед доном Ігнасіо, водночас подякувавши йому; він продовжив:
–Нічого, нічого, боготаносці бояться сонця і лютих биків, тому в школах у них хлопці розпещені. Не дам тобі збрехати, цей гарненький хлопчик, син дона Чомо: о сьомій годині ранку я зустрів його на дорозі, замотаного шарфом, так що було видно тільки одне око, і з парасолькою! .... Ви, наскільки я бачу, навіть не користуєтеся такими речами.
У цей момент ковбой кричав, тримаючи в руці розпечене клеймо, прикладаючи його до весла кількох биків, що лежали прив'язаними в загоні: "Ще один… ще один"..... За кожним таким криком слідувало ревіння, і дон Ігнасіо використовував складаний ніж, щоб зробити ще одну зарубку на палиці гуасімо, яка слугувала фоетою.
Оскільки худоба могла бути небезпечною, коли вставала, дон Ігнасіо, попрощавшись зі мною, пішов у сусідній загін, щоб убезпечити себе.
Вибране Еміґдіо місце на річці було найкращим місцем, щоб насолодитися купанням, яке пропонують води Амаїме влітку, особливо в той час, коли ми досягли її берегів.
Гуабос чурімос, на квітках якого тріпотіли тисячі смарагдів, дарував нам густий затінок і м'яку підстилку з листя, де ми розстелили свої руани. На дні глибокого басейну, що лежав біля наших ніг, було видно навіть найдрібніші камінчики і гралися сріблясті сардини. Внизу, на камінні, яке не підмивала течія, сині чаплі та білі чаплі ловили рибу, підглядаючи, або розчісували своє оперення. На пляжі попереду лежали красиві корови; макаки, сховані в листі дерев качімбо, тихим голосом теревенили; а на високих гілках ліниво спала група мавп. Звідусіль лунали монотонні пісні цикад. Одна-дві цікаві білки визирнули з очерету і швидко зникли. Далі в джунглях ми час від часу чули меланхолійну трель чилакоа.
Повісь свої колготки подалі звідси, – сказав я Еміґдіо, – інакше ми вийдемо з ванни з головним болем.
Він щиро сміявся, дивлячись, як я поклала їх на розвилку далекого дерева:
–Хочеш, щоб все пахло трояндами? Чоловік повинен пахнути козлом.
–Звісно; і щоб довести, що ти в це віриш, ти носиш у колготках весь мускус пастуха.
Під час купання, чи то ніч і береги прекрасної річки спонукали мене довіритися йому, чи то тому, що я дав сліди, щоб мій друг довірився мені, він зізнався мені, що після того, як деякий час зберігав пам'ять про Мікаеліну як реліквію, він до нестями закохався в прекрасну сапангіту, слабкість, яку він намагався приховати від злого наміру дона Ігнасіо, оскільки той намагався перешкодити йому, бо дівчина не була сеньйорою; І врешті-решт він міркував так:
–Як би мені було зручно одружитися з жінкою, щоб замість того, щоб служити їй, я мав би їй служити! Та й що мені, такому джентльменові, як я, робити з такою жінкою? А якби ви знали Зойлу? Чоловіче, я тебе не втомлюю, ти б навіть вірші про неї складав, які вірші! У тебе б сльози потекли з рота: її очі сліпого прозрять, у неї найлукавіший сміх, найкрасивіші ноги, а талія, що.....
Повільніше, – перебила його я. – Ти хочеш сказати, що так шалено закоханий, що втопишся, якщо не одружишся з нею?