Марія (Український)

Isaacs Jorge

–Я одружуся, навіть якщо мене схоплять у пастці!

–З сільською жінкою? Без згоди твого батька? Розумію: ви бородань і маєте знати, що робите. А Чарльз нічого не знає про все це?

–Боронь Боже! Боронь Боже! У Бузі вони мають його в своїх долонях, а що ви хочете, щоб він потрапив до їхніх ротів? На щастя, Зойла живе в Сан-Педро і їздить до Буги лише раз на кілька днів.

–Але ж ти мені його покажеш.

З тобою інша справа, я візьму тебе в будь-який день, коли захочеш.

О третій годині дня я розлучився

з Еміґдіо, тисячею способів вибачившись за те, що не пообідав з ним, а вже о четвертій я мав повернутися додому.

Розділ XX

Мама й Емма вийшли в коридор, щоб зустріти мене. Мій батько поїхав на завод.

Незабаром мене покликали до їдальні, і я не забарився піти, бо сподівався знайти там Марію; але я був обманутий, і коли я попросив матір покликати її, вона відповіла мені:

Оскільки панове приїдуть завтра, дівчата зайняті приготуванням солодощів, і я думаю, що вони вже закінчили і зараз прийдуть.

Я вже збирався встати з-за столу, коли Хосе, який піднімався з долини в гору на двох мулах, навантажених тростинною бравою, зупинився на узвишші, звідки відкривався вид на внутрішній простір, і гукнув мене:

–Добрий день! Я не можу приїхати, бо несу чукару, а вже темніє. Я залишу повідомлення дівчатам. Приходьте завтра дуже рано, бо це обов'язково станеться.

Добре, – відповів я, – я прийду дуже рано, привітаюся з усіма.

–Не забудьте про пелети!

І, махнувши мені капелюхом, він продовжив підйом на пагорб.

Я пішов до своєї кімнати, щоб підготувати рушницю, не стільки тому, що вона потребувала чистки, скільки щоб знайти привід не залишатися в їдальні, де Марія не з'явилася.

Я тримав у руці відкриту коробку з пістонами, коли побачив Марію, яка йшла до мене і принесла каву, яку вона скуштувала ложкою ще до того, як побачила мене.

Поршні розсипалися по підлозі, як тільки він наблизився до мене.

Не наважуючись подивитися на мене, вона побажала мені доброго вечора і, поставивши нетвердою рукою блюдце з чашкою на поруччя, якусь мить шукала боягузливими очима моїх, від чого почервоніла, а потім, опустившись на коліна, почала підбирати поршні.

Не роби цього, – сказав я, – я зроблю це пізніше.

Я дуже добре бачу дрібниці, – відповів він, – давай подивимось на маленьку коробочку.

Він простягнув руку назустріч, вигукнувши, побачивши її:

–О, вони всі политі!

Вона була не повна, – зауважив я, допомагаючи йому.

І що вони тобі знадобляться завтра, – сказав він, здуваючи пил з тих, що тримав у рожевій долоні однієї з рук.

–Чому завтра і чому саме ці?

–Оскільки це небезпечне полювання, я думаю, що промахнутися було б жахливо, і я знаю з маленької коробочки, що це саме ті, які лікар дав вам днями, сказавши, що вони англійські і дуже хороші......

–Ти все чуєш.

–Іноді я б

все віддав, щоб не чути. Можливо, було б краще не виходити на це полювання.... Жозе залишив вам повідомлення.

–Хочеш, щоб я не пішов?

–А як я можу цього вимагати?

–Чому ні?

Він подивився на мене і не відповів.

Гадаю, більше немає, – сказав він, підводячись на ноги і дивлячись на підлогу навколо себе, – я йду. Кава вже охолоне.

–Спробуй.

–Але не закінчуй заряджати рушницю зараз...... Смачно, – додав він, торкнувшись чашки.

–Я відкладу пістолет і візьму його, але не йди.

Я зайшов у свою кімнату і вийшов знову.

–Там багато чого треба зробити.

О, так, – відповів я, – готую десерти і гала-концерт на завтра, то ти вже йдеш?

Він зробив рух плечима, одночасно нахиливши голову набік, що означало: як хочеш.

Я маю тобі щось пояснити, – сказав я, підходячи до неї. Хочеш почути?

–Хіба я не казав, що є речі, які я не хотів би чути?
– відповів він, брязкаючи поршнями всередині коробки.

–Я думав, що те, що я…

–Те, що ти збираєшся сказати, є правдою; те, у що ти віриш.

–Що?

–Щоб я почув тебе, але не цього разу.

–Ти, мабуть, погано думав про мене останнім часом!

Вона прочитала, не відповідаючи мені, написи на касі.

–Тоді я нічого тобі не скажу, але скажи мені, що ти думав.

–А в чому сенс?

–Ти хочеш сказати, що не дозволиш мені вибачитися і перед тобою?

–Я хотів би знати, чому ти так вчинив, але боюся цього знати, бо я не дав тобі на це ніякої причини, і я завжди думав, що у тебе є якась причина, про яку я не повинен знати...... Але оскільки ти, здається, знову радієш – я теж радію.

–Я не заслуговую на те, щоб ти ставився до мене так, як ти ставишся до мене.

–Може, це я не заслуговую....

–Я був несправедливий до вас, і якщо ви дозволите, я б на колінах просив вас пробачити мене.

Його довго прикриті очі засяяли всією своєю красою, і він вигукнув:

–О, ні, Боже! Я все забула… Ти добре чуєш? Все! Але за однієї умови, – додав він після короткої паузи.

–Все, що захочеш.

–Якщо я зроблю або скажу щось, що тобі не сподобається, ти скажеш мені, і я більше ніколи цього не зроблю і не скажу. Хіба це не просто?

–А хіба я не повинен вимагати того ж від вас?

–Ні, бо я не можу тобі радити і не завжди знаю, чи те, що я вважаю найкращим, а крім того, ти знаєш, що я збираюся тобі сказати, ще до того, як я тобі скажу.

–А ти впевнена, що будеш жити з переконанням, що я люблю тебе всією душею?
– Я відповіла тихим, зворушеним голосом.

–Так, так, – відповів він дуже тихо і, майже торкнувшись рукою моїх губ, щоб я замовкла, зробив кілька кроків до вітальні.

–Що ти збираєшся робити?
– Я ж сказав.