Марафон завдовжки в тиждень
Шрифт:
Він знову зупинився навпроти зовсім ще молодої і вродливої дівчини – її свіжість і вроду не міг приглушити ні чернечий одяг, ні блідість щік, ні зовнішня замкнутість, вона виглядала наївною ластівкою серед старих, досвідчених і злих ворон, либонь, старший лейтенант одразу збагнув це, бо похитав головою осудливо, навіть махнув рукою, висловлюючи свою незгоду й протест, і посунув далі вже впевнено, голосно гупаючи підборами міцних чобіт по фарбованих дошках підлоги.
Він проминув одну сторону столу, обігнув його і просувався з протилежного боку. Тепер Бобрьонок міг бачити обличчя старшого лейтенанта – зосереджене, з
Знову Павлов зупинився і завагався. І знову його напруженість передалася майорові – Бобрьонок відчув, як похолола спина між лопатками й засвербіли кінчики пальців, однак старший лейтенант заперечливо хитнув головою і пішов далі.
Бобрьонок зітхнув полегшено і сам здивувався цьому, бо старший лейтенант уже наближався до краю столу і їхні шанси знайти черницю, що переодягалася в блакитну кофту й роз'їжджала на велосипеді по місту, стали зовсім мізерними.
А якщо, подумав нараз Бобрьонок, шпигунка просто дістала десь чернечий одяг і давно вже скинула його й розкошує на іншій квартирі зовсім у протилежному кінці міста. Правда, в такому разі в них лишалася надія, що вона не помітила стеження і повернеться назад до конспіративного мешкання з рацією.
А якщо все ж помітила?..
Саме в цей момент Павлов зупинився знову, подивився на черницю, що сиділа навпроти, перевів погляд на Бобрьонка, і майор прочитав в очах старшого лейтенанта переляк. А може, це тільки здалося йому, бо Павлов підвів руку й рішуче тицьнув вказівним пальцем у жінку, яка меланхолійно перебирала чотки, й мовив голосно й твердо:
– Вона!
Бобрьонок рвонувся до жінки, зачепивши ігуменю, навіть трохи штовхнув її, певно, мусив пробачитись, але зараз було не до церемоній, став поруч Павлова, трохи відтерши його, й втупився у монахиню в чорній рясі, сподіваючись прочитати в її очах якщо не переляк, то хоча б збентеження. Проте жінка дивилася спокійно, не відвела погляду, навіть якусь зверхність і насмішкуватість побачив майор у її очах. Цей спокій і впевненість так подіяли на Бобрьонка, що він перевів погляд на Павлова й запитав:
– Не помиляєтесь?
– Вона, – повторив старший лейтенант твердо, – я впевнений в цьому.
Лише тепер по обличчю кармелітки ковзнула ледь відчутна посмішка, навіть не посмішка, куточки губів опустилися, і стали помітнішими легкі зморшки під очима. Раптом черниця зітхнула й відвернулася від військових зовсім байдуже, буцім їх і не було в трапезній і їхня поява нічого не означала для неї.
– Як звати? – запитав Бобрьонок, автоматично поклавши РУКУ на кобуру пістолета, але одразу засоромився цього жесту і вдав, що поправляє пас.
Кармелітка підвела на нього очі, і в них майор не прочитав нічого, крім зневаги, проте це не розізлило його, не вибухнув сердито, не підвищив голос – просто повторив запитання, рівно й спокійна:
– Як вас звати?
Черниця знову опустила очі й почала зосереджено перебирати чотки, і тоді Бобрьонок звернувся до ігумені:
– Хто вона?
Мати Тереза стояла в кінці столу, вона височіла над двома чорними смугами, які утворювали черниці обабіч столу, – підвела руку, немов захищаючись від незваних гостей, які порушили цей вічний
– Сестру звуть Надією.
– Нам треба з нею побалакати, – сказав Бобрьонок.
– Певно, якщо шукали, – знизала плечима ігуменя.
– На самоті.
Ігуменя махнула рукою на двері:
– Сестри, ідіть по своїх келіях.
– У якій мешкає сестра Надія? – запитав Бобрьонок.
– Тут поруч – друга келія ліворуч по коридору. Майор визирнув до коридора, де ніс охорону старший патруля. Наказав:
– Бачите он ті двері. Другі ліворуч. Подивіться, щоб ніхто не заходив туди.
Черниці підвелись, як по команді. І рушили до дверей повільно, одна за одною, довгою похмурою вервечкою – ішли, втупившись у підлогу, буцім усе, що відбулося в трапезній, не стосувалося й не цікавило їх, однак Бобрьонок усе ж перехопив два чи три запитальних погляди, крадькома кинуті спідлоба. Все ж ніщо людське не чуже навіть черницям, подумав і, побачивши, що ігуменя також збирається залишити трапезну, попросив:
– Зостаньтесь, будь ласка.
Мати Тереза зупинилась одразу, не зробивши жодної спроби заперечити, і майор вирішив, що його пропозиція припала їй до душі й навіть обрадувала. Та ігуменя через якусь мить схаменулася й заперечила:
– Певно, у вас будуть мирські розмови, а ніщо мирське мене не мусить цікавити.
Вона зблиснула очима, сама спростовуючі ці слова, проте опустила їх і скорботно стулила вуста, склала руки на грудях і не сіла на лаву біля столу, все ще стояла, немов підкреслюючи свою незацікавленість.
Бобрьонок пошукав очима стілець і не знайшов його – у трапезній стояли тільки стіл і лави, ще великий буфет з посудом, і майор невдоволено знизав плечима: сідати поруч черниці не випадало, стояти ж перед нею не хотілося, але не мав іншого виходу – випростався, заклав кінчики пальців за пас і запитав:
– Сьогбдні вдень ви виходили з монастиря, чи не так? Гадав, черниця й надалі ігноруватиме його запитання, однак вона одірвалася від чоток і одповіла, підвівши на нього погляд:
– Звичайно.
У її очах майор не побачив ляку, навіть тривоги – подумав, що Павлов міг помилитися або ж сестра Надія мала неабияку силу волі. Мабуть, друге припущення було ближче до істини, і майор зрозумів, що поєдинок з цією, жінкою, либонь, не віщує йому нічого доброго. Тому й запитав одверто:
– Для чого переодягалися в голубу кофту і їздили по місту на велосипеді?
У кармелітки ледь-ледь затремтіли вії, проте не відвела очей і відповіла спокійно:
– Мене з кимось сплутали.
Бобрьонок озирнувся на старшого лейтенанта, але той похитав головою.
– І ви не заходили до будинку у Вишневому завулку?
– Навіть не знаю, де він.
– Припустимо. Розкажіть тоді, що робили в місті й да були? Прошу детально.
Черниця знову взялася за чотки. Потримала одну білими випещеними пальцями із вхоженими нігтями, стиснула її так, що ніготь побілів, – лише це виказало її хвилювання, бо відповіла рівно й впевнено:
– Уранці я завітала до лікарні, як завжди, допомагала хворим, а потім молилася у святого Юра.
– До котрої години?
– Вийшла з собору на початку четвертої. Бобрьонок знову мимовільно озирнувся на Павлова, хоч ї знав, що о третій годині старший лейтенант уже послав своїх людей, щоб подзвонили до комендатури.