Марафон завдовжки в тиждень

Самбук Ростислав Феодосьевич

Розшукувачі стали обабіч дверей і перезирнулися. Справа нечекано ускладнилася, зненацька взяти шпигуна не вдалось, тепер він відстрілюватиметься до кінця і може не пошкодувати кулі навіть для себе. Хотілося ж узяти живим, і Бобрьонок, перезирнувшись з Толкуновим, мовив голосно і впевнено:

– Слухайте, Гаркуша, чи як вас там? Ваше становище безнадійне, сподіваюсь, розумієте це? Здавайтеся!

Ніхто не відповів, за дверима панувала мертва тиша і, коли б Бобрьонок не знав точно, що Гаркуша може лише вистрибнути з п'ятого поверху, міг би подумати:

шпигунові вдалося якось врятуватися.

Опустившись на коліна, він приклав вухо до дверей, та не почув жодного шереху. Здивовано перезирнувся з Толкуновим, – невже шпигун щось вигадав?

Але що?

Вони з капітаном обстежили точно таку ж квартиру на другому поверсі: в передпокої дві кімнати ліворуч, і кухня з ванною праворуч, вікна кімнат виходять на вулицю, з кухні – до бічного завулка, з ванної – не вікно, вузька щилина до двору на сусідній вулиці, Костьольна й бічний завулок на всяк випадок блоковані, єдиний шлях відступу в шпигуна – стрибати з п'ятого поверху…

Бобрьонок знову перезирнувся з Толкуновим, капітан зрозумів його без слів – безшумно відступили до передпокою і, розігнавшись, разом ударили в двері. Затріщали, та витримали, проте Гаркуша не стріляв, ж, розшукувачі трохи впевненіше розбіглися ще раз, і нарешті двері впали. Толкунов упав разом з ними, стріляючи навмання, а Бобрьонок затримався на мить, схопившись за одвірок і готовий ухилитися від кулі, та йому вистачило одної миті, аби впевнитися, що шпигуна в кухні нема, а двері до ванної зачинені. Виламати їх було важче, відчинялися до кухні, та все ж розшукувачі спробували вибити їх з розгону. Не піддалися, навіть не затріщали, а шпигуй знову не стріляв, логіки в його поведінці не було, Бобрьонок гадав, що відстрілюватиметься з коридора, намагаючись якнайдорожче продати життя, а він замкнувся у ванній і мовчав.

Майор швидко оглянув кухню, шукаючи, чим скористатися, аби висадити двері, тут стояла лише шафа й круглий стіл, тоді Бобрьонок метнувся до кімнат, побачив у першій канапу, разом з Толкуновим вони притягли її до кухні, н двері не витримали першого ж удару.

Полишивши канапу, Толкунов кинувся до отвору, що утворився, стрибнув і відразу впав на підлогу, рятуючись від кулі, та постріл не ляснув, а ззаду вже набігав Бобрьонок. Але у ванній нікого не було, й капітан на мить повірив у нечисту силу, яка забрала з собою шпигуна. Однак лише на мить, бо майор уже стояв на стільчику біля розчиненого вузького віконця і визирав униз.

Отже, шпигун вистрибнув…

Бобрьонок також подумав, що Гаркуша вирішив покінчити з життям. Але на дні кам'яного колодязя не побачив тіла, проте око одразу зачепилося за карниз, зовсім непомітний знизу, і майор збагнув, як саме вдалося врятуватися шпигунові. Он віконечко на даху сусіднього будинку вибите, однак ще не все втрачене.

Майор відсахнувся від вікна, наскочив на Толкунова й кинувся до виходу. Вони разом ледь не скотилися по сходах з п'ятого поверху, оббігли будинок, бічним завулком і вискочили на паралельну вулицю.

Перший дім від рогу, брама, звичайно,

не замкнута, і Бобрьонок, знаючи, що вони запізнилися, все ж югнув до неї.

По сходах, тримаючись за бильця, спускалася бабуся вона спускалася повільно, попередньо намацуючи сходинку, буцім та могла вислизнути з-під ноги, Бобрьонок загородив їй шлях і запитав, задихнувшись:

– Нік-кого не бачили? Тут щойно н-не бачили? Військового? – він з силою вдихнув у себе повітря і нетерпляче стукнув ногою.

– Бачила…

– Кого? – мало не закричав Бобрьонок.

– Якийсь військовий збігав. Я й подумала – з горища, бо на четвертому мешкаю, я виходила з помешкання, а він стрибає по сходах.

Бобрьонок швидко прикинув, що бабці з її методом пересування, аби спуститися з четвертого поверху, знадобилося хвилини три- чотири, отже, шпигун устиг випередити їх найбільше хвилин на п'ять…

А Толкунов уже сідав до «віліса», який ревів мотором попід брамою. Майор стрибнув до машини вже на ходу, «віліс» заметляв по вузьких вулицях, а Толкунов поклав Бобрьонку руку на плече й мовив:

– Там, у квартирі Ященко, в передпокої лишилися його шинеля й кашкет…

– Без кашкета?.. – зрадів Бобрьонок.

– Отож…

Бобрьонок подумав: без кашкета кожен військовий викликатиме підозру, патруль обов'язково затримає його, а перехожий мусить запам'ятати.

Вони обстежили бічні вулиці, розпитуючії людей, але ніхто не навів їх на слід Гаркуші – шпигун наче у воду провалився.

Хвилин через п'ять, упевнившись, що Гаркуші їм уже не наздогнати, Бобрьонок наказав зупинитися біля відчиненого магазину. Запитавши в продавця, чи є телефон, посунув до пїдсобки. Попросив залишити приміщення і набрав номер. Почувши знайомий голос, все ж уточнив:

– Юрко? Чудово, ти чуєш, хто це? Так, Бобрьонок, слухай мене уважно. Мабуть, скоро до тебе завітає майор. Ні, ти його не знаєш, слухай не перебиваючи, бо дорога кожна хвилина. Цей майор може прийти з хвилини на хвилину. Розсунь зараз фіранки на вікні, що виходить на вулицю. Ми будемо біля твого дому хвилин через вісім. Якщо за цей час майор не з'явиться, зсунеш фіранки. Ключ від квартири поклади під килимок біля дверей навпроти. Точно, там мешкає ця стара карга. Все. Ти мене зрозумів? Чекай, ні в чому не переч тому майорові, виконуй всі його накази, лягай на підлогу чи заховайся, коли ми увірвемось до квартири. Все.

– Ти вважаєш?.. – нетерпляче видихнув йому у вухо Толкунов, та Бобрьонок лише відмахнувся. Набрав телефон Карого й коротко доповів про події. Попросив оточити квартал, де стояв будинок Сороки.

Полковник не став вичитувати їм за те, що випустили Гаркушу, лише запитав:

– Гадаєш, шпигун подасться до Сороки?

– Він без кашкета. І мусить розуміти, що ми зараз прочісуватимемо все місто.

– Ну, кашкет він може дістати.

– Не так просто.

– Згоден, не просто.

– А до Сорочиного дому йому хвилин двадцять ходу. Минуло ж, – зиркнув на годинник, – п'ятнадцять, ми з Толкуновим рвемо туди.