Марiя
Шрифт:
— Я розумію, ступа тільки інша, а товктимуть так само, — погодилась Марія.
— Порятунок один — докорінний переворот, соціалістичний устрій. Хіба ви не згодні?
Марія не могла не погодитися з Добролюбовим.
9
Яке це було б свято — «Свято визволення», в «Orsett House», коли б його не залили варшавською кров'ю.
«Все було вбито. Все було схоже на похорон. Завтра ти одержиш «Колокол» і побачиш, якщо Бенні ще не розповів», — написав через кілька днів після радісного листа Герцен Тургеневу Різними шляхами діставали «Колокол» і в Італії, та, ще не маючи нагоди прочитати про те, що писав Герцен у «Колоколе», Добролюбов і Маруся дізнались
— Читайте, друзі, лист нашого Гарібальді до славного редактора «Колокола» — Герцена!
— Допоможіть нам і перекласти, тут ми мусимо зрозуміти кожне слово. Що трапилось? — сполошилася Марія. Утрьох схилились над газетою.
«Люб'язний Герцен!
Нещодавно слова «визволення селян» були сприйняті з захопленням і подивом всією Європою. Государ, який почав і здійснив цю справу, одним цим уже поставив себе серед найвеличніших благодійників людства. А тепер, — я це кажу з гіркотою, — добра справа заплямована невинною кров'ю. Тепер обов'язок тих, хто рукоплескав великому вчинку, піднести голос прокляття на тих, хто заподіяв огидне злочинство. Хай ваш журнал, справедливо оцінений у Росії, передасть слово співчуття від народу італійського нещасній і героїчній Польщі і слово подяки воїнам руським, котрі, як Попов, зламали шаблю, щоб не закривавити її кров'ю народу; передайте разом з тим крик обурення народів європейських проти винуватця ганебної різанини.
Відданий вам Д. Гарібальді».
По-різному коментували європейські газети події в Польщі — розстріл демонстрації у Варшаві російським військом 8 квітня. Причиною демонстрації було закриття польських установ. Це була демонстрація неозброєних людей, але їх зібралось надто багато, сотні жителів Варшави, робітничих передмість приєднувались до неї, і це віщувало, що народ не скорився, усвідомлює свої права, збирається на силі. Російський уряд, як завжди, не міг знайти ніяких інших засобів, як віддати наказ стріляти. Понад 100 чоловік було вбито, багато поранено.
Але ж знайшлись у війську офіцери, які відмовились стріляти в поляків!.. За це розстріляно їх...
Страшного напруженого вечора варшав'яни почули сигнал тривоги — шість вибухів з гармат. Влада вводила у місті військове становище.
— Починаються серйозні справи, — мовив Добролюбов. — Що ж відповість Герцен Гарібальді і яка буде його позиція?
— Невже Марія Каспарівна Рейхель не надішле мені сюди «Колокол»? — затурбувалась Марія. — От побачите, Миколо Олександровичу, Герцен підтримає поляків, у нього такі справедливі думки щодо Польщі, України, адже він про це не раз писав у «Колоколе»!
За кілька днів той же уважний лікар Чезаре з'явився знову зі жмутом газет.
— Я приніс вам англійську газету «The Daily News». Бачите, під заголовком «Garibaldy and the Warssaw massacre» («Гарібальді і варшавське вбивство» (англ.) надрукована і відповідь вашого Герцена, її він надіслав і в італійську газету «Il Diritto» з проханням надрукувати.
Спочатку йшов лист Герцена до редактора газети:
«Сер, у телеграмі, що з'явилася сьогодні у Вашій шановній газеті, наведено уривок з листа мого вельмишановного друга Гарібальді, що, очевидно, адресовано мені й надруковано в «Il Diritto». Я з задоволенням відзначаю, що ще до ознайомлення з цим листом ми розуміли нашу позицію в тому ж дусі, як і великий італієць, і на доказ цього дозвольте мені просити Вас надрукувати в газеті в перекладі
— Ми його, звичайно, не бачили! — з досадою мовила Марія. «...Конче потрібно пояснити, що 10 квітня ми разом з нашими співробітниками з «Російської друкарні» мали намір влаштувати свято з приводу визволення селян у Росії...»
— «Свято»! — іронічно мовив Добролюбов. — Може, ще й з тостом за царя!
— А я розумію, все-таки свято! — встала на захист Герцена Маруся. — Я читаю далі: «...але вранці того ж дня по телефону надійшло повідомлення про різанину у Варшаві...»
Так. Тост таки збиралися виголосити, «але рука упала», — як писав далі Герцен.
Добролюбов дратувався, слухаючи слова звернення Герцена до імператора, хай і сповнені обурення і докору.
Маруся, навпаки, читала з співчуттям, їй здавалось, що Герцен знайшов влучні слова.
Чезаре поділяв її настрій, та чекав нетерпляче, коли прочитають відповідь Герцена «їхньому» Гарібальді.
«Мій люб'язний Гарібальді. Я передав Ваші симпатичні слова полякам і російським офіцерам. На щастя, ми діяли згідно з Вашою порадою ще раніше, ніж одержали її. Достоїнства в цьому великого нема — нам вибору не було. Правда, ми мріяли про майбутній союз всіх народів слов'янського походження, але ми залишаємо ці ріа desideria ' іншому, далекому, майбутньому. Сучасні події вимагають цілковитої незалежності Польщі, — без фраз, її безумовної незалежності від Росії і німців.
Можна було гадати, що імператор Олександр, який так славно вчинив у селянській справі, зрозуміє історичну необхідність відродження Польщі. На жаль, у ньому надто багато прусського, австрійського, і ще зверх того — монгольського. Холодно розрахований капкан, поставлений Польщі з бездумним східним лукавством, в якому характер кішки бере гору над тигром, ставить його поза питанням.
Ще не одержавши Вашого листа, я прочитав уривок з нього в телеграфічних новинах і одразу ж надіслав відповідь у три лондонські газети, дві з яких люб'язно погодились надрукувати. Надсилаю Вам «The Daily News», якщо ви не маєте нічого проти. Крім того, додаю наше невеличке звернення до російських військ, що стоять у Польщі, написане ще у 1854 році, в якому закликаємо російських солдатів краще не коритися наказам і нести відповідальність за це, ніж стріляти у поляків.
Користуюсь цією нагодою, люб'язний Гарібальді, щоб Вам повторити те, що говорить Вам увесь світ, — ми дивуємося на Вас. З усією повнотою приязні і любові
тисну вашу руку. Герцен».
— Ставлення до Польщі буде тепер міркою для всіх і всього прогресивного! — зауважив Добролюбов.
— А хіба Олександр Іванович неправильно, несправедливо поставився? — запитала хвилюючись Маруся.
— Побачимо, — уникливо відповів Добролюбов. Раптом Марія, стиснувши руки і звівши брови на переніссі, мовила зовсім іншим тоном:
і— Коли б ви знали, скільки в мене друзів-поляків! І в Парижі з багатьма, як з рідними, стрічаюсь.
* * *
Микола Олександрович нещадно розбивав усілякі ілюзії, які так допомагають завжди людям. Він спускав з п'єдесталів, не скидав, а саме спускав, тих, що були для Марії досі непохитними авторитетами. Та Марія бачила, що він зовсім не такий, яким описували його Анненков, Кавелін — «грубий семінарист», нахабний і зухвалий, котрий руйнує все високе і святе в мистецтві й літературі. Він насмілився піднести руку на Тургенева! Через нього Тургенев розійшовся із своїми давніми друзями, припинив друкуватися в «Современнике».