Марсiанка (на украинском языке)

Бережной Василий Павлович

До зустрiчi, о любий ненаглядний!

В безоднi космосу привиджусь я тобi...

Данило Кузьмович дивився на руйнацiю i вже не звертав нiякої уваги на голос транзистора, що чудом уцiлiв мiж потрощеними стiнами машинного залу. Загинула апаратура!

Коли

вiн побачив катастрофу, плечi його опустилися, руки безвiльно звисли. Тяжко зiтхнувши, поволеньки обернувся i обважнiлою ходою попрошкував через пролом у стiнi в уцiлiле примiщення. Тут було тихо i затишно. Почулося, наче щось стиха шепоче. Прислухався. Справдi, якийсь шурхiт долинав до його слуху. Швидким кроком Данило Кузьмович дiстався до тамбура i безпомилковим рухом намацав ребристий корпус лiхтаря. Пiднiсши його поперед себе, ввiмкнув, та так i остовпiв. Пiд яскравим промiнням на всiй площi фiтотрона похитувалося колосся.

– Вцiлiла...
– прошепотiв.
– Люба моя, дорога! Ах, ти ж... Колос викинула!
– i розкотисто розсмiявся.

– Даниле Кузьмовичу!

Обернувся i побачив... лiкаря. Той наближався до нього з простягнутими руками.

– Що з вами, Даниле Кузьмовичу? Заспокойтеся...

– Легко сказати "заспокойтеся"... Ви ж бачите, скiльки колосу!

– Ну то й що?

– Витримала, не загинула! Навiть розвивається!

– А чому вона мала загинути, оця пшениця?

– Та це ж Марсiанка! Розумiєте, Назар привiз її з Марса...

– А... Ну, все одно не слiд так хвилюватися. Та ще й тiкати з клiнiки, маючи високу температуру.

–

Яка там температура? Менi танцювати хочеться!
– Данила Кузьмович струснув лiкаря.
– Ви ж тiльки подумайте: я тут створив їй марсiанський клiмат, а вона в земному, бач, як пiшла в рiст.

– Тiльки не пробуйте знову гiпнотизувати...
– усмiхнувся лiкар.

– Ага, а як ви... прокинулись?

– Буквально через кiлька хвилин. I це, до речi, ще одне свiдчення того, що ви нездоровий. Пора, пора в клiнiку. I, до речi, мене дивує, що ви, вiдомий невропатолог, займаєтесь...

– Пшеницею?.. Ну, тут нiчого дивного нема. Це моє хоббi. Страх як люблю рослини. Дослiджував передачу iмпульсiв у них i... полюбив. А ви чим захоплюєтесь?

Вiн старався зав'язати розмову, щоб намилуватися своєю Марсiанкою.

– Я, - вiдповiв лiкар, - запеклий рибалка. Вудочки, гачки - все те саме, що й пiввiку тому.

– Ех, i здорово ж!..

– Ви про риболовлю?

– Та нi. Здорово, кажу, як вийде вона з цiєї дiлянки на поля. Бачите, як росте: є колосся при землi, є вище, ще вище. Стiна з колоскiв. I не вилягатиме, як гiлляста... От Марсiаночка!

Лiкар позирнув на годинника:

– Даниле Кузьмовичу! Вiтаю вас з Новим роком!

– I я вас також!

Вони потиснули один одному руки i пiшли до вертольотiв.

В тишi фiтотрона шепталося колосся, наче питало стебло в стебла: "Де це ми прокинулись?.. Де?.."