Марсові онуки
Шрифт:
Олексі стало так гірко, що він ладен був заридати.
Її нема! Це було тільки гарячкове марення!.. Еоелла!
Де кін міг це чути? І раптом він згадав. Так звучав дивний крик із туману. Знесилений Олекса впав на сидіння. Богатирьов подивився на нього через скло шолома.
— Піт, — сказав він. — Це добре.
Олекса спав і крізь сон відчував, як хитається всюдихід, як раптово змінює напрямок, провалюється, нахиляється на підйомах.
Опритомнів Олекса зразу. Голова
Всюдихід рухався по струмку, точніше, над водою, повторюючи всі химерні його завороти.
— Ну, то що, славний козаче? Справився з венеріанкою? — запитав Ілля Юрійович, помітивши, що Олекса прокинувся.
Олекса чомусь зашарівся.
— Як американці? — замість відповіді спитав він.
Ілля Юрійович одразу похмурнішав:
— Кепсько, Олексо. Лихі повідомлення від Маші з «Просперіті». Казала востаннє… голос у сердешної перехопило… Загубили радіолокатори робота… Зник він…
— Зник? — здивувався Олекса.
— Хтозна, що з ним скоїлося. Адже вони, напевно, як і ти, були біля квітки без шоломів. А туман тут шкідливий, з міазмами.
— А ми багацько проїхали?
— Чимало. Адже ти довго спав. Ось Роман твоє місце біля радіоприймача зайняв, а я — біля руля. Може, передачу їхніх шоломофонів зафіксуємо.
Олекса почервонів. Поки він спав і слухав Еоеллу, його місце біля радіоприймача зайняв інший.
Добров, серйозний, зосереджений, ловив щось, тільки йому одному чутне.
Раптом лице його змінилося, він підняв руку.
Олекса хворобливо зморщився.
— Ану, спробуй влаштуватися краще, — запропонував Олексі Добров, помітивши його стан.
Олекса радісно присунувся до радіоприймача, підключив шоломофони.
— Чуєш? — підняв палець Добров.
Звичними рухами Олекса став обертати верньєр.
Гірше, краще… трохи гірше… ще… Спіймав!..
Олекса знизав плечима, глянув просто в очі Доброву.
Вони чули людську мову, та голос був неприємний, скрипливий. Тепер можна було розібрати слова:
— … на випадок повторного дощу можна було б зробити критий перехід до місця стоянки російської ракети. Тутешні дерева могли б послужити сировиною для лісопильного підприємства з приблизним обсягом виробництва шість мільйонів доларів на рік.
— Робот! — оголосив Добров. — Ілля! Ми чуємо робота! Він плете нісенітниці.
— Кепсько, — відізвався Богатирьов, роблячи крутий поворот по струмковому колінові.
— Певно, машину не контролюють люди.
— Я зараз спробую зв'язатися з ними по радіо, — запропонував Роман Васильович. — Олексо, давай передачу на його хвилі. Гей ви, Залізний Джоне, чи як тебе там… Чуєш мене? Чорт би взяв цю стервозну атмосферу! Тріск, шум,
Робот, мабуть, прийняв радіограму з всюдихода, та… Його творець інженер Томас Керн розрахував свою дивну машину тільки на ввічливе поводження. Можливо, почувши слова роздратованого Доброва, робот просто замовчав.
— Хелло! — надривався Добров, перенісши свою злість на машину, що замовкла. — Бісова залізна лялька! Клятий автомате! Вимагаю відповіді! Переходжу на прийом.
Робот мовчав.
— Слухай, Романе, — сказав Богатирьов, знову повертаючи всюдихід, — а ти спокійніше, ввічливіше…
— Що ти, смієшся? Атмосфера чи машина здатні образитися?
— Ну, не машина, а той же Аллан Керн, який також може тебе чути.
— Ну гаразд. Хелло! Хелло, шановний Залізний Джоне, ви чуєте мене? Прошу вас відповісти.
Олекса почув у шоломофоні:
— Чутність сорок шість і п'ять десятих процента. Заважають грозові розряди, — байдуже відповів робот.
— Де американці? Де Керн і Вуд? Де ваші господарі?
— Господарі невідомі. Рабовласництво заборонено американською конституцією. Я вільна мисляча машина, — проскреготів у відповідь робот.
— Хай йому чорт! — скипів Добров. — Дасте відповідь мені чи ні?
Робот мовчав:
— Хелло, Джоне, — взяв себе в руки Добров. — Дуже прошу вас, інформуйте, будь ласка, про положення ваших супутників.
— Положення горизонтальне, — відповів робот.
— Де ви перебуваєте?
— Під кам'яним склепінням.
— Все зрозуміло! Ось чому локатор Маші загубив робота. Хелло, шановний Джоне, що кажуть ваші супутники?
— Про диких нащадків, які виживуть на Венері.
— На американцях є шоломи?
— Ні.
— Венеріанка! Ілля! Вони так само маячать, як і Олекса.
— Погано, — спохмурнів Богатирьов. — Чи зможе робот зробити укол? Дай-но я сяду на зв'язок.
Добров і Олекса поступилися місцем Іллі Юрійовичу біля радіоприймача. Добров сів за руль.
— Слухайте, Джоне, приятелю, — почав Богатирьов, — у ваших супутників пропасниця?
— Пропасниця, малярія, інфлуенца, грип, — мовив робот.
— Потрібен укол хіноциліна.
— Укол, шприц, продезинфікувати шкіру…
— Правильно, правильно, Джоне, старий! Молодець! Прошу вас, візьміть у вашій похідній аптечці хіноцилін.
Слова Богатирьова пролунали в пристрої електронної машини, що бездіяльно стояла під кам'яним склепінням, і робот ожив. Він одержав програму дії. Тепер уже всі висновки електронного пристрою ставали бездоганні, завдання виконавчим механізмам — чіткі, рухи електромагнітних мускулів — упевнені.