Марсові онуки
Шрифт:
Бриючим польотом, зрізаючи кінцями перетинчастих крил піну гребенів, ящір наближався до всюдихода.
Олекса дивувався, розглядаючи страховище. Справжній дракон із стародавніх казок. Дракон! Таке ж «драконове пташенятко» збивав своїм свистом Соловей-розбійник.
Олекса розширеними очима дивився на Іллю Юрійовича. Той зрозумів його без слів.
А Добров уже порався біля апарата ультразвукової розвідки, який вони з Олексою перемонтували.
— Ні! Брешеш! Знаємо, чим тебе взяти! Знаємо! —
Чудовисько, піднявши одне крило вище другого, робило майстерний віраж, знову прямуючи до жертви.
Загрозливо наближалися розкрита зубаста паща, лускаті груди і хвіст, що борознив піняві гребені, лишаючи буруни.
Добров увімкнув прилад.
Невидимий ультразвуковий промінь пронизав густе венеріанське повітря і торкнувся броньованого тіла велетенського ящера.
Ніхто з людей, одягнутих у скафандри, не відчув зараз ультразвуку. Ультразвук влучав у чудовисько спрямованим променем, уражаючи його нервові центри. Люди не були навіть певні, чи працює прилад…
Чудовисько летіло далі, стрімко знижуючись. Його хвіст зачепився за гребені хвиль, пішов під воду.
Птеродактиль був уже мертвий, та велетенська його туша за інерцією летіла на колишню ціль і всією багатотонною вагою впала на вутле суденце, накривши його.
Все скінчилося в одну мить. І всюдихід, і труп звіра зникли в киплячій піні.
Лютий вітер зривав її з гострих гребенів. Велетенські вали котилися до берега, щоб розбитися об скелі.
Навіть слідів суденця і хоробрих сміливців, що намагалися допомогти колегам, не лишилося на поверхні розбурханого венеріанського моря.
Розділ шостий
САМОТНЯ В КОСМОСІ
Мері Стрем була сама в кабіні, сама на кораблі, сама в усьому космосі.
Будь-яка жінка на її місці могла б збожеволіти. Мері не збожеволіла, та вона втратила здатність що-небудь відчувати. Не тільки за корабельними стінками була порожнеча. Порожнеча була в ній самій.
Гаррі більше нема.
Неприродно спокійним голосом повідомила вона про це командору експедиції. Вона повинна була зробити таке повідомлення і передала його, не вірячи собі, не бажаючи повірити…
Вона ждала, що росіяни повернуться назад — адже їм нікого було більше рятувати.
Через магнітні бурі радіохвилі не проходили, і Мері протягом кількох кіл, які зробив «Просперіті» навколо планети, не мала зв'язку зі всюдиходом. Вона чекала радіограми з корабля «Знання», і раптом радіолокатор знайшов всюдихід не біля ракети, а у відкритому морі.
Мері, хвилюючись, відрегулювала екран локатора на граничне збільшення. Вона чітко розпізнала силует амфібії, що гойдався, очевидно,
Та на радіовиклики росіяни не відповідали. Мері не могла збагнути чому — адже вона не уявляла собі, що коїлося в бурхливій протоці, через яку ризикнули плисти росіяни…
І раптом бортінженер Добров передав в ефір кілька уривчастих фраз. Прилади записали їх на плівку, і Мері потім без кінця з жахом прослухувала:
— … Шторм тринадцять балів… Бачимо той берег… Нападає літаюче чудовисько розміром з океанський корабель… Передайте на Землю, що…
І більше ні слова.
Решту розповів екран локатора. Найстрашніше Мері побачила сама…
Таємниче чудовисько не відбивалось на екрані тінню. Мері тільки в думці уявила, як тінь двічі пройшла по силуетові всюдихода. Але те, що силует всюдихода зник, вона побачила на екрані. Їй перехопило дихання. Очевидно, чудовисько пірнуло із поживою на дно.
Мері люто стукала по пульту кулаками. «Просперіті» минув місце, де розігралася драма, летів в іншу півкулю, і вона не могла його спинити, як не могла стримати себе. Вона плакала…
Це було ридання сильної людини, яка не тільки приголомшена горем, але й відчула цілковите своє безсилля.
Вона не людина, що здатна мислити, діяти, боротися, — вона тільки частина апаратури корабля, який приречений кружляти над безлюдною тепер планетою!..
Спочатку американці, потім росіяни… На Землі ми часто протистояли один одному, шукали шлях, на якому можна бути поруч, змагалися в багатстві, впливові на уми, висоті ідеалів і справедливості, в перемогах науки, підкоренні космосу, а тепер збудували майже рівні щодо досконалості космольоти, на яких пліч-о-пліч увійшли в чужий світ і ось загинули в цьому чужому світі…
Росіяни, завжди трохи загадкові, незбагненні, якими лякають і яких не розуміють через далекість їхньої душі, мислення, підходу до всього.
Чому, незважаючи на її повідомлення про зникнення американської експедиції, вони все ж таки ризикнули плисти через протоку? Що за люди ці росіяни? Коли дізнаються про них в Америці всю правду?
Мері дивилася на себе у спеціально для неї вмонтоване в пульт овальне люстерко і сама собі здавалася чужою. Запалі очі, тремтячі губи, скуйовджене волосся…
Досі Мері Стрем не вміла плакати, не знала страху, не знала безсилля.
Слабка надія завжди жеврітиме, поки живе людина.
Можливо, відмовив прилад?
І Мері намагалася намацати радіолокатором хоча б що-небудь на поверхні страшної планети.
Та корабель пролітав переважно над океаном. Водяні простори займали більшу частину планети.
Ще й ще раз опинялась Мері над місцем висадки людей і знову переконувалася, що нема на локаторному екрані ні точки робота, ні рисочки всюдихода.