Мартів хліб
Шрифт:
І він при всіх: радниковому подружжі, майстрі, Юргені й псові лунко цілує кусник хліба і тицяє в руки Матильді з таким вишуканим уклоном, нібн він зовсім не син покійного нічного сторожа оселедні, а найбільший шаркун орденської пажеської школи.
Матильдине личко зашарілося, як трояндовий пуп’янок, і вона швидко впивається своїми білими зубками в шматок мартового хліба — наче сподівається, що цим приховає свій рум’янець. І чорно-сірий плямистий лягавий сидить долі, пильнує поглядом юну господиню і на знак відданості стукає куцим хвостом об підлогу: копс-копс-копс-копс…
Радник не помічає нічого. Він ще в цілковитому полоні свого великого рішення. Але його жінка все бачить і чує (ці собачі копс-копс-копс їй
Чого вона не сміє, цього не можуть знати ні Март, ні майстер, адже доки вони в кімнаті, мама Калле не стріляє зі своїх гармат. Та ось Март і майстер уже вийшли з будинку і гупають вулицею Мюйрівахе в напрямку Ратушної площі. Лише тепер Март здогадується про обурення в радниковому домі. Але він озирається і через плече посилає на горішній поверх поцілунки рукою (де ще може бути Матильда, як не біля вікна!). Раптом Март бачить, як із-за доньчиної спини вигулькує лице мами Калле, схоже на кружало сиру, і як бідне дитя, котре махає ручкою, силоміць відтягують од вікна. І Март чує також, як стара гримає:
— Дівчисько! Що ти собі дозволяєш! Начувайся! Ось я тобі! Боже милосердий! Коли я була мол одою…
Як було в давнину, коли радникова жінка була молодою (якщо взагалі отакі мегери бувають молодими, — думає Март), як було в давнину, лишається для хлопця таємницею. Свинцева рама зачиняється з таким хряскотом, що Март думає: «А в деяких випадках шиби зі свинячого міхура значно надійніші від скляних…»
Так вони йдуть далі. Мартові, звісно, нерозумно лізти поперед майстра, хоч радник у своїй промові понизив того до помічника, принаймні у справах виготовлення мартового хліба. Але плентатися за майстровою спиною, як завше Мартові теж трохи незручно — і це сьогодні, коли велика, просто надзвичайна подія для всього міста, як можна зробити висновок з радникових слів, сталася завдяки мартовому починанню. Одне слово, Март упевнено крокує поряд із майстром. І при цьому помічає: той шморгає носом утричі гучніше, ніж ідучи до радника, хоч його нежить наче трохи відступив, адже чхає він рідше. Але саме тоді, коли Март зібрався пояснити, як і чому, власне, таке сталося (бо серце так і тьохкає в нього), саме тоді на майстра накотилося найстрашніше чхання за весь день:
— ААП-АААП-ААААПП-АПЧХХХХИ!
Аж виляски пішли по всіх довколишніх арках. І коли відлуння та свист ущухли, Март вирішує, що, можливо, сам бог пальчиком полоскотав майстра і той розічхався саме тієї миті, щоб утримати аптекарчука від одвертості. Март деякий час німує поруч майстра, згодом наспівує:
— Ко-ли ж по-зба-виш-ся хво-роб, по-ве-се-лі-ша-є твій крок. У нас при-дба-єш хлі-ба шмат — цю сма-ко-ту прн-ду-мав Март…Ну, ось на цьому в нашій історії можна б сказати: «Кінець діло хвалить», якби цікавість не спонукала нас усе-таки поглянути, який вигляд має ратушна аптека зовні і всередині через два тижні чи, радше, два місяці.
Для покупців у передній стіні аптеки вже не одне віконечко, а двоє. І Марта, який мружився на осонні, в них не видно. Біля старого вікна порається майстер Йоган, причому помітно, як сині прожилки на його м’ясистому носі потьмяніли, а червоні — зблякли. І поратися йому там, біля віконечка, немає особливої потреби. Хіба що продати якомусь спраглому магістратському ландскнехтові
Поряд із старим вікном у стіні прорубано ще одне, біля якого метушиться новий аптекарчук, найнятий нещодавно Мартом. До речі, на перший погляд з лиця він вельми схожий на Марта, підстрижений під макітру чуб, веснянкуватий ніс. Тільки очі в нього, коли поглянути зблизька, не такі зелені, а обличчя, мабуть, плескуватіше. Одначе перед віконцем товпиться понад дві дюжини завзятих покупців, і він раз по раз простягає їм — шурх-шурх — сірі й білі, жовті й рожеві мартові хлібинки, а одержує — дзінь-дзень — шилінги…
І, штовхаючись, покупці гомонять:
— Такої солоднечі немає ніде в світі…
— На Мартів день [18] треба припасти мартового хліба.
— Мені жінка сказала, щоб і додому не потикався без нього…
— Треба поспішати, бо сьогодні повен корабель одіслали в Ригу чи в Турку, чи деінде, а мигдалеве борошно нібито в них уже кінчається…
Та коли з цікавості або заради ласощів поторгати дзвіночок біля аптечних дверей і ввійти до приміщення, відразу ж видно, що тут за цей час трапилося.
18
10 листопада. Дітлахи цього дня одягають строкаті костюми, маски, ходять, співаючи, по домівках, отримуючи гостинці.
За наказом магістрату майстер Йоган поступився як половиною аптеки, так і лабораторії, які стали робочою кімнатою для виготовлення мартового хліба. Тут із полиць прибрано скляний та глиняний посуд і всуціль заставлено хлібинками найрізноманітніших розмірів та кольорів: сірих і тугих, як овечий сир, жовтих і довгастих, наче формований віск у діжечках, рожевих і плескатих, мов обідрана шинка. На деяких витиснені навіть листки конюшини і трояндові пуп’янки або міський герб із хрестом — це за допомогою формочок із каменю й срібла, які Март замовляв для свого товару і встиг отримати у майстрів. І його самого, радісного, видно з дверей лабораторії — рукава закасані, по обличчю котиться піт; він наставляє трьох помічників, які у великих кам’яних ночвах змішують дорогі складники мартового хліба. А довкола хмара таких солодких пахощів, що якби хто згори, із запліснявілого склепіння, сипнув рожевих шипшинових пелюсток, навряд чи вони полетіли б на підлогу, а, напевне, зависли б на духмяних випарах мигдалю і трояндової води…
Та Март угрівся ще й тому, що він тільки-но повернувся з гавані, звідки сьогодні відплив у Ригу чи Кенігсберг перший корабель із мартовим хлібом. Корабель мартового хліба,як гомонить усе місто. Як Март примусив говорити все місто. Певна річ, корабель мартового хліба не треба сприймати слово в слово цілком… Хоч так і є, але все ж не з повною поклажею… Тому що на старе незугарне корито повантажили двісті шиффунтів ворвані та чверть шиффунта мартового хліба…
«Це правда, так воно і є, — думає Март, — адже, приміром, як для ковбаси із пташиних язичків беруть одного коня і один пташиний язичок… І ще багато-багато речей, — обмізковує Март, — робиться таким же чином: називаємо їх за кращою часткою, дарма, що вона порівняно з тією гіршою он яка дрібненька. Так і з таллінським кораблем мартового хліба… Допоміг би йому господь дістатися на місце і разом із ворванню інших купців продати за красну ціну й мої солодощі. Не морочитимуся, як його називати, — мартово-хлібним, чи то пак ворванськнм, не думатиму над цим і край. Краще хай над цим сушить голову єпископ Хенрікус чи його християнська парафія…»