Маска
Шрифт:
Представлений як земляк, шляхтич Веслав Слєпньовський, він любенько побесідував з обома. Кульчинський обурювався, чому власті не вживають належних заходів, пропонував свої ідеї, і тут Василь Петрович подумав, що, можливо, він і такі, як він, йому допоможуть надалі. На якусь хвилину він завагався, чи не відкритися панові
Пославшись на справи, він поспішив відкланятись. Графиня провела його за двері, подивилася своїм сумним поглядом.
– Ви поїдете туди? – спитала вона. – У наші краї?
– Так, – відповів Слєпньов. – А ви ще залишитеся у Петербурзі?
– Ще трохи побуду тут, – відповіла графиня.
І раптом вона торкнулася його руки і сказала схвильовано:
– А знаєте, моя служниця, тобто служниця князя Адама, того самого вечора вона бачила, як приходив якийсь дивний чоловік…
– Приходив до кого? – уточнив Слєпньов.
– До Пелагеї. Якийсь дивний чоловік у чорному плащі і великому чорному циліндрі.
«Можливо, це саме те, чого мені бракувало?! – подумав Василь Петрович і навіть здригнувся від несподіванки. – Але невже цей дотягнувся і сюди, у саму столицю?»
Він попросив покликати служницю князя. З’явилася молода дівчина з рябим, круглим, немов у великої ляльки-нелягайки, обличчям. Так, вона відчиняла двері якомусь панові у чорному, який попросив провести до Пелагеї. Але вона не змогла роздивитися у темряві його обличчя, так, було вже пізно. До того ж обличчя затуляли комір плаща та насунутий на самісінькі брові циліндр.
– А ким він назвався? – спитав Слєпньов. – Ти не здивувалася, що він тут питає Пелагею?
– Та він, – збентежилася служниця князя, – він же сказав, що з лавки, куди перед тим заходила Пелагея щось купити, що він їй гроші не додав.
– І більше ти його не бачила? –
– Ні, – вже трохи злякано сказала дівчина.
Слєпньов подякував і повернувся до графині. Тут він дізнався, що ні того дня, ні напередодні Пелагею в місто вона не посилала. Слєпньов знову відчув, як спину пронизав холодок. Він подумав було, чи не походити Петербургом разом із князівською служницею? Але відкинув цю думку, бо зрозумів, що у великому місті шукати пана в чорному плащі і чорному циліндрі, не знаючи його прикмет, – усе одно, що шукати вітру у полі.
V. Запах звіра
1
Слєпньов разом із вірним Петрусем виїхав зі столиці на початку березня. Санкт-Петербург готувався відзначити першу річницю смерті «почилого в Бозі» імператора Павла І і сходження на престол його сина Олександра І. І хоча майже всі знали, що покійного імператора задушили у власній спальні, що він помер не від апоплексичного удару, як офіційно повідомили, це був якраз той випадок, коли про смерть вінценосної особи небагато хто шкодував. Бо імператор Павло мав славу справжнього самодура, суть правління якого пізніше блискуче опише російський письменник Юрій Тинянов у сатиричній повісті «Підпоручик Кіже». Але це буде ще хтозна-коли, а в нас – березень 1802 року. Невелика санна карета важко долає досі засніжені простори найбільшої у світі імперії, яку незабаром потрясуть війни з Наполеоном, бунт декабристів і польське повстання 1830 року. Це повстання очолить не хто-небудь, а нинішній член великої четвірки, «імператорського негласного комітету» – князь Адам Чорторийський, приїзд до якого графині Ядвіги Войцицької і започаткував таємну експедицію Слєпньова.
Конец ознакомительного фрагмента.