Менсфілд-парк
Шрифт:
Фанні щосили намагалася бути корисною, щоб не здалося, наче вона гребує своїми рідними чи то не може — або не бажає через своє шляхетне виховання — хоч трохи полегшити їхнє життя; тому вона негайно взялася шити для Сема і, працюючи з ранку до ночі з великим поспіхом та завзяттям, зробила так багато, що, коли настав час відправити хлопця на корабель, його білизна була вже наполовину готова. Фанні щиро раділа, думаючи, що змогла чимось прислужитись, але й не могла уявити, як вони б упоралися без неї.
Їй було шкода розлучатися з Семом; галасливий і зухвалий, він, проте, був метким, спритним і охоче ходив до міста з будь-якими дорученнями; і хоч він зневажливо огризався на докори Сьюзен, самі по собі розумні, та здебільшого несвоєчасні і сповнені безсилого гніву до делікатних умовлянь Фанні, останнім часом він почав прислухатися і був вдячний за її послуги; і тому вона скоро зрозуміла, що в ньому втратила кращого з трьох менших братів, бо Том і Чарлз були на стільки ж років молодші від нього, наскільки й від того віку,
Сестра скоро втратила надію хоч трохи наставити їх на добрий розум; вони лишалися глухими до будь-яких намовлянь, на які в неї вистачало душевних сил і часу. Щодня, повернувшися зі школи, вони мало не розносили дім на друзки; і дуже скоро Фанні вже звикла тяжко зітхати, думаючи про суботу, коли заняття у школі закінчувались раніше. Бетсі також була розбещеною дитиною; привчена до думки, що грамота — її найлихіший ворог, вона весь час крутилася біля служниць, а потім радо бігла скаржитися на них матері; Фанні вже ладна була зневіритися, що та колись полюбить її чи почне допомагати. Про Сьюзен вона також не знала, що й думати. Її постійні чвари з матір'ю, безглузда гризня з Томом і Чарлзом та гримання на Бетсі дуже засмучували Фанні, і хоч вона й визнавала, що для цього вочевидь є підстави, її лякала схильність сестри заходити надто далеко у своїх гнівних звинуваченнях; така поведінка не робила честі самій Сьюзен і непокоїла Фанні.
Такий був дім, що мусив відволікти її думки від Менсфілду і навчити спокійніше згадувати про кузена Едмунда. А вона, навпаки, не могла думати ні про що, крім Менсфілду, його дорогих мешканців, його затишку та спокою. Усе, що оточувало її нині, являло собою разючий контраст до нього. Елегантність, благочинний устрій, поміркованість в усьому, гармонія і — передусім — мир та злагода, що панували в Менсфілді, згадувалися їй щогодини саме тому, що тутусе було зовсім інакше.
Для натури такої делікатної й вразливої, як Фанні, життя в постійному шумі було справжнім лихом, якого не могли б применшити ні елегантність, ні гармонія. Це було для неї найбільшою бідою. У Менсфілді вона ніколи не чула ні суперечок, ні підвищеного тону, ні брутальних слів, ні жодних виявів гніву; все йшло за усталеним звичаєм, у всьому був лад та спокій; кожен знав своє місце, але й до почуттів кожного ставилися уважно. Якщо іноді в поводженні бракувало теплоти, її заміняли здоровий глузд та гарні манери; а щодо незначних спалахів роздратування, які часом траплялися в тітоньки Норріс, вони скоро минали і були такими дріб'язковими, просто краплею в морі порівняно з невгамовним ґвалтом у її нинішній оселі. Тут галасували всі; хіба що материн голос звучав монотонно, як у леді Бертрам, — з тією різницею, що в ньому завжди вчувалося невдоволення. Про що б не йшлося, в домі не говорили, а кричали; служниці й ті, виправдовуючись перед господарями, переходили на крик. Раз у раз грюкали двері, сходи стогнали від невпинної біганини, все робилося похапцем та абияк, ніхто не сидів спокійно, і, заговоривши, ніхто не міг докричатися, щоб його почули.
Порівнюючи ці дві оселі, Фанні вже наприкінці першого тижня була схильна віднести до них відоме судження доктора Джонсона про шлюб і самотнє життя і сказати, що, хоч у Менсфілд-парку є свої прикрощі, в Портсмуті не знайти розради.
Розділ сороковий
Фанні мала слушність, сподіваючись, що тепер міс Кроуфорд писатиме до неї не так часто, як на початку їхнього листування. Наступний лист Мері надійшов значно пізніше від попереднього; та Фанні помилялася, гадаючи, що така перерва в листуванні дасть їй полегшення. Іще одна дивна зміна в її душі! Отримавши листа, Фанні відчула справжню радість. У її теперішньому становищі, в розлуці з гарним товариством, на віддалі від усього, що було їй цікаве, лист бодай від когось із любого її серцю кола людей, написаний сердечно та у вишуканому стилі, був дуже приємним. Як то ведеться зазвичай, міс Кроуфорд виправдовувала своє довге мовчання дедалі більшими клопотами. Вона писала:
«…Окрім цих слів, якими я почала, мій лист не заслуговує на те, щоб бути Вами прочитаним, оскільки в кінці його не буде маленького любовного зізнання, трьох-чотирьох ніжних рядків від Вашого найвірнішого у світі Г.К., бо Генрі у Норфолку; вже десять днів, як справи покликали його до Еврінгему, а може, це вигадана причина, щоб подорожувати водночас із Вами. Так чи інакше, він поїхав, і ця обставина певною мірою виправдовує забудькуватість його сестри, — адже в неї більш ніхто не стояв над душею з вічним „Ну, Мері, коли ж ти напишеш Фанні? Хіба не пора тобі написати Фанні?“ Нарешті, після численних спроб зустрітися, я побачила Ваших кузин, „любу Джулію і любоньку місіс Рашворт“; вчора вони застали мене вдома, і ми всі були раді побачитися знову. Тобто здавалося,що ми надзвичайнораді, але гадаю, що ми й справді трохи зраділи. Нам було про що розповісти одна одній. Сказати Вам, яке було обличчя в місіс Рашворт, коли я згадала Ваше ім'я? Досі я знала, що їй бракує витримки, але вчора в цьому ще раз переконалася. Взагалі з цих двох Джулія
Цей лист був щедрою поживою для роздумів — і в цілому неприємних; однак при всьому своєму невдоволенні Фанні відчувала, що цей лист хоч якось пов'язує її з тими, хто був далеко, з людьми та обставинами, які ніколи ще не були їй такі цікаві, як зараз, і вона рада була б мати певність, що одержуватиме такі листи щотижня. Більший інтерес у неї викликали хіба що листи леді Бертрам.
Що ж до портсмутського товариства, яке могло б виправдати недоліки її нинішньої оселі, серед знайомих батька й матері не знайшлося нікого, хто б міг їй хоч трохи сподобатися; ніхто з цих людей не привабив її настільки, щоб заради нього вона могла подолати свою звичайну сором'язливість і стриманість. Чоловіки здавалися їй грубими, жінки — розбещеними, і ті й ті були погано виховані; і це спілкування давало їй так само мало втіхи, як і її старим та новим знайомим. Молоді леді, що спершу зустріли її шанобливо, оскільки вона прибула з сім'ї баронета, скоро винагородили її прізвиськом «задавака»; вона не грала на фортепіано, не носила дорогого хутра, отже, як вони чимдалі більше переконувалися, її не було за що поважати.
Першою розрадою для Фанні посеред домашніх негараздів, першим, що вона могла повністю прийняти і що обіцяло їй надійну підтримку, стало близьке знайомство зі Сьюзен і надія бути їй корисною. Сьюзен завжди ставилася до неї приязно, але запальна вдача молодшої сестри дивувала й відлякувала Фанні, і минуло щонайменше два тижні, поки вона почала розуміти цей характер, що так різнився від її власного. Сьюзен бачила, що вдома все робиться не так, як слід, і хотіла це виправити. Не дивно, що п'ятнадцятирічна дівчина, діючи на власний розсуд і намагаючись самотужки змінити щось на краще, часто припускалася помилок; і Фанні невдовзі вже була схильна захоплюватися природним світлим розумом дівчини, що давав їй змогу в такому юному віці розрізняти добро і зло, ніж суворо судити її за вади поведінки, до яких призводила нетерпимість поглядів. Сьюзен наслідувала ті ж самі принципи і діяла за тією ж системою, що була близька і самій Фанні; проте Фанні, більш поступлива та боязка, не могла так рішуче нав'язувати іншим свою волю. Сьюзен намагалася все владнати там, де Фанні лише відступила б і заплакала; і для Фанні не могло лишитися непомітним, що від Сьюзен таки була користь, що, хоч який безлад панував у домі, без її втручання було б іще гірше і що саме вона якось могла втримати матір від надмірної поблажливості, а Бетсі — від грубощів.
У кожній суперечці з місіс Прайс Сьюзен вочевидь поводилася розумніше від матері, але та ніколи їй не поступалася. Сліпа поблажливість, що заподіяла стільки зла усім довкола, не поширювалася на Сьюзен. І, не зазнавши материнської любові ні в минулому, ні тепер, вона тим паче не бажала миритися з надмірною прихильністю матері до інших.
Усе це поступово стало очевидним для Фанні, і помалу в неї з'явилося почуття напівжалю, напівповаги до Сьюзен. Проте сестра поводилася неправильно, часом дуже неправильно, а її погані манери і грубість нічим не можна було виправдати; Фанні постійно про це думала і зрештою почала сподіватися, що зможе якось вплинути на сестру. Вона помічала, що Сьюзен дивиться на неї знизу вгору і хоче, щоб Фанні була гарної думки про неї; і хоч для Фанні була в новину роль наставниці і досі вона не могла навіть уявити, що їй доведеться когось виховувати, вона час від часу наважувалася робити Сьюзен делікатні натяки і — заради її ж блага — деякі справедливі зауваження, що випливали з її власних понять про те, як слід чинити кожній людині і як краще поводитися самій Сьюзен.