Менсфілд-парк

Остин Джейн

Її вплив на Сьюзен, чи то принаймні свідоме використання цього впливу, почався після одного доброго вчинку Фанні, на який вона далеко не відразу змогла наважитися, їй дуже скоро спало на думку, що невелика грошова сума може відновити мир, порушений невпинними суперечками через срібний ножик; і багатство, яке вона мала, — десять фунтів, що дядечко дав їй на прощання, — давало змогу здійснити їй цей щедрий задум. Проте вона не звикла чинити благодіяння — хіба що справжнім біднякам, — і не вміла зарадити біді тих, хто з нею нарівні, чи ощасливити їх своєю добротою. Вона боялася, що виглядатиме в очах домашніх якоюсь шляхетною пані-благодійницею, і тому не одразу змогла переконати себе, що такий подарунок буде доречним. Однак зрештою вона таки наважилася; срібний ножик був куплений для Бетсі і прийнятий нею з великою радістю, а те, що він був новим, то це надавало йому ще більшої принади. Сьюзен утвердилася в правах власниці свого ножика, а Бетсі на радощах оголосила, що тепер, маючи інший і красивіший, вона вже ніколи не захоче того;і

матері, що була задоволена не менше за доньок, не довелося почути жодного докору, хоч Фанні й боялася, що цього не уникнути. Благе діяння не залишилося без віддяки. Усунувши джерело домашніх суперечок, Фанні завоювала серце Сьюзен; тепер у неї був ще хтось, кого вона могла любити і з цікавістю пізнавати дедалі ближче. Сьюзен виказала неабияке почуття такту: рада, що підтвердила свої права на дорогоцінну власність, за яку запекло боролася не менше двох років, вона все ж відчувала деякий острах, що в душі сестра її засуджує, і боялася докорів за свою впертість, яка й призвела до цієї покупки. Вона не вміла приховувати своїх почуттів. Зізнавшись у своїх ваганнях, вона звинуватила себе за те, що була такою непоступливою, і від тої миті Фанні, зрозумівши, який це благородний характер, і бачачи, як Сьюзен намагається заслужити її схвалення й шанує її думку, знову пізнала блаженство любові й надії допомогти душі, яка так потребує допомоги і так на неї заслуговує. Вона давала поради, поради такі розумні, що при здоровому глузді неможливо було їм суперечити, і робила це дуже м'яко й обережно, щоб не роздражнити її запальну вдачу; і нерідко вона була щаслива бачити, що її порада пішла на користь. Більшого й не слід було чекати, оскільки, розуміючи, наскільки потрібні тут поступливість і терпіння, Фанні водночас бачила з усією гостротою співчуття все те, що повинно було щогодини дошкуляти такій дівчині, як Сьюзен. Найбільший подив у неї викликало не те, що Сьюзен все ж таки не могла втриматись від спалахів гніву й нетерпіння, навіть усвідомлюючи, наскільки це негарно, а те, що вона це таки усвідомлювала і так вірно судила про все довкола, і що вона, вирісши у пітьмі невігластва, все ж таки мала вірні життєві уявлення, — вона, у якої не було свого кузена Едмунда, що міг би навчати її доброго.

Близькість, що зародилася таким чином, була корисною для обох. Сидячи разом нагорі, вони лишалися осторонь від домашніх суперечок; Фанні почувалася спокійніше, а Сьюзен відкрила для себе, що посидіти в тиші та спокої зовсім непогано. Вони не розпалювали для себе вогню; але Фанні було до цього не звикати, і вона майже не страждала від холоду, бо він нагадував їй про Східну кімнату. Але на цьому подібність закінчувалася. Розміри, освітлення, меблі та краєвид із вікна — усе тут було іншим; і Фанні тяжко зітхала, згадуючи свої книги, та скриньки, та безліч милих серцю дрібниць. Поступово дівчата звикли проводити нагорі більшу частину ранку — спершу тільки за рукоділлям та розмовами; але минуло кілька днів, і спогади про залишені в Менсфілді книги стали такими невідступними й владними, що Фанні просто не могла не думати про читання. У батьковому домі не було жодної книги; але багатство марнотратне й сміливе — тому частина багатств Фанні перейшла до громадської бібліотеки. Вона придбала абонемент, вражена, що діє in propria persona, [13] і чудувалася зі своїх вчинків: вона записана до бібліотеки, вона сама вибирає книги! І при цьому виборі ще й дбає про чиєсь вдосконалення! Але це було саме так. Сьюзен досі ще нічого не читала, і Фанні хотіла якнайшвидше розділити її першу радість від книги і прищепити їй смак до біографій та поезій, якими захоплювалась сама.

13

Самостійно (лат.).

До того ж вона сподівалася, що це заняття має відволікти її від спогадів про Менсфілд, які безроздільно заволодівали нею під час будь-якої механічної роботи; а зараз ще й сподівалася, що читання не дозволить їй полинути думками вслід за Едмундом, до Лондона, куди, як їй було відомо з останнього листа тітоньки, він уже поїхав. Фанні не мала сумніву, до чого приведе ця поїздка. Вона жила в тривожному чеканні страшної новини. Стук поштаря в сусідні двері жахав її щоразу; і якщо читання віджене ці моторошні думки хоча б на півгодини — вже буде легше.

Розділ сорок перший

Минув тиждень відтоді, як Едмунд мав би приїхати до Лондона, але Фанні досі про нього не чула. Його мовчання могло бути викликане трьома різними причинами, і Фанні переходила від одного припущення до іншого, і кожне з них свого часу здавалося їй найбільш імовірним. Або він знову затримався, або ще не мав нагоди зустрітися наодинці з міс Кроуфорд, або був надто щасливий, щоб писати листи!

Якось уранці, майже через місяць після від'їзду з Менсфілду, — Фанні не забувала лічити дні, — десь о тій порі, коли вони зі Сьюзен збиралися за своїм звичаєм іти нагору, їх зупинив стук у двері; і, побачивши, як спритно Ребекка рвонулася відчиняти — цей обов'язок вона виконувала найсумлінніше, — вони відчули, що навряд чи зможуть уникнути зустрічі з візитером.

Судячи з голосу, то був джентльмен; і Фанні зблідла, ледве почувши цей голос. А наступної миті до кімнати увійшов Кроуфорд.

Така розважливість, як у неї, завжди приходить на поміч у скрутну хвилину; і вона з подивом зрозуміла, що здатна представити його

матері, не забула навіть назвати його «другом Уїльяма», хоч до цього не повірила б, що зможе в таку мить вимовити хоч слово. Усвідомлення того, що Кроуфорда тут знають лише як «друга Уїльяма», трохи її підбадьорило. Однак коли вона познайомила його з рідними і всі знову повсідалися, її охопив невимовний жах при думці про те, до чого може призвести цей візит; вона почувалася напівпритомною.

У той час як вона намагалася прийти до тями, гість, що спершу хотів був заговорити до неї у своїй звичайній жвавій манері, виявився досить-таки мудрим і добросердим, щоб відвести очі і, даючи їй час отямитись, повністю присвятив себе місіс Прайс, звертаючись до неї і слухаючи її з надзвичайно люб'язною увагою і водночас із відтінком дружньої цікавості, що робило його поведінку просто бездоганною.

Місіс Прайс також показала себе з найкращого боку, їй лестило, що син має такого друга, і, бажаючи справити на нього приємне враження, вона сповнилася вдячності — безхитрісної материнської вдячності, що не могла його не зворушити. Містера Прайса не було вдома, про що вона дуже шкодувала. Фанні вже опанувала себе настільки, щоб відчути, що вонапро це аж ніяк не шкодує; до її незліченних тривог долучився ще й пекучий сором за будинок, у якому знайшов її Кроуфорд. Вона могла скільки завгодно дорікати собі за цю слабкість, але побороти її не могла. Їй було соромно; а за батька вона соромилася ще більше.

Вони говорили про Уїльяма, — про нього місіс Прайс могла говорити без упину; і містер Кроуфорд так гаряче хвалив його, як вона лишень могла бажати. Вона подумала, що ніколи в житті не бачила такого приємного юнака, і страшенно здивувалася, дізнавшись, що такий статечний та люб'язний молодик приїхав до Портсмута не для того, щоб відвідати адмірала або комісіонера, не з наміром з'їздити на острів чи оглянути доки. Ніщо з того, що вона звикла вважати ознакою високого становища чи багатства, не покликало його до Портсмута. Він прибув напередодні, вже коли споночіло, і мав намір провести тут день-два; зупинився він у «Короні», встиг випадково зустріти кількох знайомих морських офіцерів, та взагалі приїхав зовсім не для того. Повідомивши це, він цілком розумно припустив, що тепер уже можна подивитись на Фанні і заговорити до неї; і справді, вона змогла витримати його погляд і послухати розповідь про те, що він увечері перед від'їздом провів півгодини з сестрою, і вона передавала їй дружній привіт, але написати не встигла; що він вважав за щастя побачитися з Мері хоча б ці півгодини, бо між поверненням з Норфолку та від'їздом до Портсмута провів у Лондоні лише одну добу; що її кузен Едмунд у Лондоні, і приїхав туди, наскільки він розуміє, кілька днів тому; що сам він не бачив Едмунда, але тому ведеться добре, і в Менсфілді також усе гаразд, і що вчора Едмунд мав обідати у Фрезерів.

Фанні вислухала все спокійно, навіть останні слова; вона вже втомилася нічого не знати напевно. І слова «тож, певно, усе вже владналося» залишили її з вигляду байдужою, — вона лиш залилася легким рум'янцем. Ще трохи поговоривши про менсфілдські справи, що вочевидь цікавили її найбільше, Кроуфорд почав натякати на користь ранкового променаду. Ранок, мовляв, просто чудовий, а о цій порі року погода так часто змінюється, що краще не баритися з прогулянкою; і оскільки ці натяки не привели ні до чого, він невдовзі звернувся до місіс Прайс та її доньок і порадив їм не гаяти часу, якщо вони мають намір вийти. Тепер вони нарешті збагнули, про що йдеться. Виявилося, що місіс Прайс майже не виходить з дому, хіба лише в неділю; як на те, в неї й часу нема для прогулянок, з такою сім'єю! Тоді, може, вона умовить доньок піти погуляти в таку чудову днину і дозволить йому мати задоволення їх супроводжувати? Місіс Прайс була йому вельми вдячна і радо на це погодилася. Її доньки весь час сидять у чотирьох стінах; Портсмут — невеселе місце, і вони нечасто виходять з дому, а в неї є для них доручення в місті, які вони, звичайно, радо виконають. Так воно й сталося, що Фанні — приголомшена, зніяковіла, засмучена — за десять хвилин уже йшла разом зі Сьюзен до Хай-стрит, а містер Кроуфорд їх супроводжував.

За мить їй стало ще гірше — вона ладна була згоріти від сорому, бо не встигли вони ступити ще й кількох кроків по Хай-стрит, як зустріли батька, чий вигляд навіть у суботу залишав бажати кращого. Він зупинився; і хоч як мало він був схожий на джентльмена, Фанні була змушена представити його містерові Кроуфорду. Вона не сумнівалася, що містер Кроуфорд буде прикро вражений. Йому стане і соромно, й гидко — усе разом. Він скоро її покине, забуде й думати про цей шлюб; і хоч вона бажала, щоб він зцілився від своєї пристрасті, такі ліки були чи не гірші від самої недуги; гадаю, навряд чи хоч одна юна леді в Британському королівстві вбачатиме більше лихо в тому, що до неї сватається розумний, приємний чоловік, ніж у розриві з ним через неподобну поведінку її найближчих родичів.

Містер Кроуфорд, певно, не міг при погляді на свого майбутнього тестя воліти взяти за взірець його костюм; проте (що Фанні, на своє превелике полегшення, одразу ж помітила) її батько, розмовляючи з цим вельмишановним незнайомим, став зовсім іншою людиною і нічим не нагадував того містера Прайса, яким був у колі сім'ї. Його манери, хоч і не дуже ґречні, були цілком пристойними; він поводивсь, як личить чоловікові — великодушно й приязно; говорив він, як турботливий батько і розумна людина; його гучний голос просто неба звучав цілком природно, і він жодного разу не вилаявся. Так він несвідомо наслідував гарні манери містера Кроуфорда; і, мабуть, завдяки цьому Фанні трохи заспокоїлася.