Мiй прадiдусь, героi i я (на украинском языке), Крюс Джеймс

Мiй прадiдусь, героi i я (на украинском языке)

на обложку

Крюс Джеймс

Шрифт:

Вона перевальцем побiгла, раз у раз спурхуючи (або, може, запурхала, раз у раз пiдбiгаючи перевальцем) до своїх i все гукала кожнiй зустрiчнiй пiнгвiнцi:

– - Ми влаштовуємо вечiр! Всi мають прийти у фраках! Що ви на це скажете?

Потiм вона оббiгала всiх знайомих пiнгвiнiв i кожному, багатозначно пiдморгуючи, повiдомила:

– - На найближчий наш вечiр неодмiнно слiд прийти у фраках! Що, хiба не генiальна це iдея?

За малу часину вся колонiя вже знала й захоплено обговорювала блискучу iдею дона Педро. Її

негайно було втiлено в життя. На свiй вечiр пiнгвiни люб'язно запросили всiх мешканцiв Пiвденного полюса, однак усi запрошенi повиннi були прийти на вечiр у фраках.

Отак i правил чемностi дотримували, i жодному мешканцевi Пiвденного полюса, крiм пiнгвiнiв, побувати на вечорi не давали змоги.

Свято, заздалегiдь обмiрковане й чудово пiдготоване, з самого початку мало успiх. Дона Педро, якому набiгла така щаслива iдея, всi вiтали як героя вечора.

Аж зненацька у розпалi веселощiв серед пiнгвiнiв, на жах усiм, з'явився неотеса бiлий ведмiдь Балдуїн.

Та ще й одягнений у бездоганний фрак!

– - Ну це вже занадто!
– - в один голос прошепотiли всi панi пiнгвiнки.

– - Нечувано!
– - просичали усi панове пiнгвiни.

Лише дон Педро й тепер не розгубився.

– - Збирайтеся в гурточки, жваво розмовляйте мiж собою, на ведмедя не зважайте, -- порядкував вiн.
– - Переказуйте iншим!

Йому всi скорилися негайно, й за хвилину, куди лишень ведмiдь потикався, всюди гурточки пiнгвiнiв жваво розмовляли мiж собою i зовсiм його не помiчали.

А що в багатьох серця пiд фраками заходились вiд страху, таке Балдуїновi й на думку не спадало.

Та мало не кожний пiнгвiн нишком затремтiв вiд жаху, коли Балдуїн раптом ревнув, перекриваючи розмови:

– - Оце така у пiнгвiнiв чемнiсть?!

Завмираючи вiд переляку, пiнгвiни, проте, крадькома дивились, як та велетенська почвара посунула прямiсiнько до дона Педро, й раптом усi здригнулися вiд звуку ведмежого голосу:

– - Оце так у вас приймають гостей?!
– - ревнув вiн.
– - Оце так вiдповiдають на ввiчливе привiтання?!

Пiнгвiни й дух притаїли. Серця в усiх калатали, мов несамовитi. I лише дон Педро був видимо спокiйний.

– - Я ще не мав честi чути вiд вас привiтання, -- бадьоро вiдповiв вiн.
– - Але я залюбки привiтаюся з вами перший. Добрий вечiр!

Коли ведмiдь, -- вiд несподiванки майже нечутно, -- прогув "Добрий вечiр!", дон Педро ввiчливо всмiхнувся i тут-таки знову пристав до одного з гомiнких гурткiв своїх одноплемiнцiв.

– - Розмовляйте! Розмовляйте!
– - прошепотiв вiн.

I тодi, пiдбадьоренi мужньою поведiнкою дона Педро, пiнгвiни знов вiдчули себе хазяями на своєму святi.

Побачивши, що ведмiдь розгубився, вони заторохтiли скiльки духу, раз у раз заходячись iз реготу, й навiть не здивувалися, коли непроханий гiсть, гнiвний i набурмосений, посунув геть.

– - Ну ж i втер йому носа дон Педро!
– - у захватi загукали

пiнгвiнки.

А всi панове пiнгвiни вiдтодi почали величати дона Педро -"кабальєро", що в пiнгвiнiв є найвищим почесним званням.

Та зараз славний пiнгвiн недбалим помахом лiвого крильцяти припинив усю шану й хвалу.

– - З цими нечемами просто треба вмiти поводитися, -- проникливе зауважив вiн.
– - Якщо ти не розгубишся в скрутну хвилину, вони враз присядуть!

Прадiдусева люлька ще курилася, коли вiн скiнчив розповiдь.

– - То тепер ти зрозумiв, хто був героєм на вечорi в пiнгвiнiв?
– спитав вiн.

– - Та вже ж не хто, як дон Педро, прадiдусю. Тепер ви розповiли цю казочку мовби з погляду пiнгвiнiв, i тому це добре видно. Але менi не дуже подобається такий героїзм.

– - Менi також, Хлопчачок. Бо це -- салонний героїзм. Його цiнують там, де дiлять усiх на людей у фраках i простоту. Такий собi пiнгвiн у фраку полюбляє збентежити гаданого простака так званим витонченим поводженням, а решта пiнгвiнiв оголошує свого родича героєм. Але ж пиха й становi забобони -- це не прикмети героїв. По-моєму, якраз навпаки: твердо стати проти будь-якого забобону, -- як Ян Янсен, -осьде справжнiй героїзм. А тепер пiдкинь лиш у грубку вугiлля, Хлопчачок!

Я з'їхав з отоманки, пошкандибав до грубки й заходився пiдсипати вугiлля, а сам думав про те, що ось Старий Хлопчак розповiв ту саму казку двiчi -- i обидва рази цiкаво й весело. От так штука! Менi й самому захотiлося щось таке втнути. Через те я не квапився, пiдкидаючи вугiлля, бо подумки складав вiрша, який пасував би до цiєї оповiдки. Потiм я розказав його прадiдусевi:

Той, хто за мудрих, за найкращих

Себе вважає та своїх,

У кого всi чужi -- ледащо,

Хто за нещасних має їх, -

Хай не витає в небесах -

Полуда в нього на очах!

– - Браво, Хлопчачок!
– - засмiявся прадiдусь.
– - Ти що старшаєш, то розумнiшаєш! Випадок рiдкiсний, але приємний.

– - Дякую за лаври!
– - сказав я.
– - А ви прочитаєте менi свою баладу, прадiдусю?

– - Ну, балада, -- завагався старий, -- це, мабуть, буде перебiльшення. Краще сказати -- баладка.

Вiн дiстав з кишенi списану паперову торбину й, коли я знову вмостився на отоманцi, прочитав:

Баладка про мишенят

– - Мишенята-мишенятка!
–