Мiй прадiдусь, героi i я (на украинском языке)
Шрифт:
Генрi вранцi йде до школи -
I тiтки за ним рядком.
Вийде грати у футбола -
Всi тiтки бiжать слiдком.
Влучать Генрi по ногах -
Всi тiтки вереснуть: -- Ах!
Мiг би Генрi їздить скачки,
Мати коней вороних,
Бо тiтки його багачки, -
Та втомився вiн од них.
(Ще й купили наперед
Сто один велосипед!)
Так проживши вiсiмнадцять,
Генрi взяв i з дому втiк.
Час настав тiткам дiзнаться,
То зчинили гвалт i крик.
Пролили
З головою б Генрi влiз!
– - I чого вiн нас покинув
Та й подався, де не слiд!
Пiд таку лиху годину,
Без пальта i без чобiт!
Вже, мабуть, десь там охрип!
Принесе додому грип!
Але Генрi не вертався, -
Там чи грип уже, чи два.
Пiдбiгав, спiвав, смiявся,
Хоч болiла голова.
Ще й гукав, як тiльки мiг:
– - Слава богу, слава богу -
Я таки позбувся їх!
Тiльки-но я скiнчив читати, як за дверима щось начебто... та нi, таки справдi!
– - кахикнуло. I зараз же пiсля цього до кiмнатки зайшла горiшня бабуся.
– - Я не хотiла перебивати й мусила слухати цього зухвалого вiрша пiд дверима, -- сказала вона.
– - Якщо, може, це натяк i ви гадаєте, що вам дозволено глузувати з моєї невсипущої працi, з того, що я перу, латаю, прибираю, варю їсти, застеляю лiжка й...
Аж тут прадiдусь урвав її.
– - Отямся, Маргарето!
– - сказав вiн з докором.
– - Хiба ж можна рiвняти твоє пiклування про нас iз нерозумною любов'ю цих вiсiмнадцяти тiток. Вони ж були тягарем у Генрi на, ногах, а ти дбаєш про те, щоб у нас, як то кажуть, виростали крила.
– - У вас -- крила!
– - пробурчала горiшня бабуся.
– - Не смiшiть людей!
Пiдкидаючи в грубку вугiлля, вона через плече спитала:
– - I до чого цей ваш вiрш?
– - У нас мова про героїв, Маргарето.
– - Он як! Про героїв? То по-вашому, оцей кручений Генрi -- ще й герой?
– - У тому, що пещений Генрi промiняв усi вигоди й розваги на вбоге й голодне, та зате вiльне життя, таки є щось героїчне, Маргарето. Спалити за собою всi мости й пiти в незвiдане -- це таки героїчний вчинок.
– - Я iнакше уявляю собi героїзм, -- сказала горiшня бабуся, захряснувши дверцята грубки.
– - Родина є родина! З неї не тiкають!
Виголосивши це, вона пiшла з кiмнатки.
– - Жiнки завжди мiцно держаться землi, коли наш брат поривається злетiти пiд хмари, -- зiтхнувши, сказав прадiдусь.
– - А все ж таки добре, що вони є на свiтi.
– - Хоч би вже через смажену камбалу, -- пiдхопив я, бо я її найдужче любив, а горiшня бабуся найкраще її готувала.
– - Читайте, прадiдусю, тепер ви свiй вiрш.
– - Згодом, згодом, -- замахав руками прадiдусь.
– - У мене зараз крутиться на думцi одна казочка, вона менi згадалась, коли ти читав свою баладу про Генрi. Я чув її вiд одного капiтана
– - Як-як?
– - Я сказав, Хлопчачок, що герой цiєї казки -- не герой.
– - Однаково я не розумiю, прадiдусю.
– - То я спершу розповiм тобi її, а тодi поясню. Прадiдусь знов добре затягся з люльки, а тодi, потроху пускаючи дим, почав розповiдати.
КАЗКА ПРО ВЕДМЕДЯ ТА ПIНГВIНА
Бiлий ведмiдь на iм'я Балдуїн, який разом iз своїм двоюрiдним братом Робертом нещодавно перебрався з рiдного Пiвнiчного на Пiвденний полюс, сидiв з тюленем Рiкардо на крижинi й бубонiв:
– - На Пiвденному полюсi так рiдко бувають свята. Добре, що пiнгвiни влаштовують вечiр.
– - Туди ж треба йти у фраку!
– - прогавкав тюлень.
– - А в тебе вiн є?
– - Нє-е-е!
– - прогув бiлий ведмiдь.
– - Ну то нiхто тебе й не запросить.
Балдуїн мерщiй подався до свого двоюрiдного брата Роберта. Той був перукарем у салонi для бiлих ведмедиць i знався на свiтських тонкощах.
– - Чи ти б не допомiг менi роздобути фрак?
– - запитав Балдуїн.
– На вечiр до пiнгвiнiв треба йти у фраку.
– - Пардон, мон шер, -- вiдповiв Роберт, що навчився закидати по-французькому вiд своїх витончених клiєнток -- бiлих ведмедиць, -де ти бачив ведмедя у фраку?
Тодi Балдуїн потупав до моржихи, дами, глибоко обiзнаної iз свiтським життям вищого полярного кола.
– - Мiй любий Балдуїнчику, -- всмiхнулася вхожа у вищi кола Пiвденного полюса моржиха й поплескала ведмедя ластою, -- ну можеш ти уявити ведмедя у фраку?
– - Як схочу, то зможу, -- гарикнув ведмiдь.
– - А я будь-що хочу пiти до пiнгвiнiв на вечiр. Тут, на Пiвденному полюсi, так рiдко бувають свята.
– - Тодi я дам тобi одну пораду: спитай у лосося Людвiга. Вiн саме тепер прибув у нашi краї. Людвiг багато подорожував, i взагалi, це великий мудрець.
Отож ведмiдь Балдуїн подався шукати лосося Людвiга. Де тiльки мiг, вiн, опустившись на крижину, стромляв голову у воду й роздивлявся, чи нема там де лосося Людвiга. Але так нiде й не побачив.
Аж на другий день у салонi-перукарнi свого двоюрiдного брата Роберта дiзнався Балдуїн, де можна знайти Людвiга. (В жiночiй перукарнi можна дiзнатися майже про все.) Правда, порозумiтися з лососем Людвiгом було не так просто, бо той погано знав говiрку Пiвденного полюса. Проте вiн таки дав Балдуїновi пораду:
– - Великий каракатиця робить свiй канiкуль на Пiвденний полюс, -сказав вiн бiлому ведмедевi.
– - Вона виробив дуже чимало чорнила. Вона фарбувати твоя хутро на фрак.
– - Чудова iдея!
– - ревнув бiлий ведмiдь.
– - А де вона, та каракатиця?