Мiжзоряна нянька (на украинском языке)

Бердник Олесь Павлович

– Ви зараженi радiацiєю, Марiє. Ваше тiло швидко руйнується.

– I я вмру?
– вражено прошепотiла жiнка.
– Я не зможу врятуватись, Урчик?

– Нi, - вiдповiв автомат.
– Ви помрете через кiлька хвилин. Але що трапилося? Хто вас опромiнив?

– Загинули всi члени експедицiї, Урчик... Корабель потрапив у надпотужний потiк радiацiї...

– Треба повiдомити Космiчну Раду Землi, - дiловито заявив УР.
– Хай зважать на цю iнформацiю при наступних експедицiях.

Марiя

знесилено опустилася в крiсло, безнадiйно сказала:

– Хто повiдомить? Хто поверне зорелiт на Землю?

– Я, - лаконiчно сказав автомат.

Марiя здивовано поглянула на нього. I зненацька радiсна iскра надiї пронизала її свiдомiсть. Так! Це справдi можливо! Урчик може довести корабель до Землi. I бiльше того... Можна спробувати... хоч це й божевiлля... спробувати, щоб вiн доглядав синiв, коли вона помре... Вiн розумний, Урчик. Вiн зможе. Треба лише годувати їх УП...* i доглядати їх... їм буде тяжко, на самотi, без людей... але вони виживуть i повернуться на любу Землю... на рiдну планету...

______________ * УП - унiверсальний продукт.

– Урчик, - несмiливо сказала вона, з надiєю заглядаючи в його червонi очi.
– Це чудово, що ти зумiєш повернути корабель... Але в мене є ще одне... прохання...

– Говорiть, Марiє...

– Я народила двох синiв, Урчик...

– Що таке "сини"?

– Двох маленьких людей. Таких, як i всi iншi космонавти, тiльки ще несвiдомих...

– Я зрозумiв, - заявив автомат.
– Вони ще не здобули необхiдної iнформацiї для нормальної дiяльностi.

– Так, Урчик. Так, друже... I вони залишаться без догляду... Я скоро помру... Ти сам бачиш...

– Ви хочете, Марiє, щоб я доглядав їх?

– Так, Урчик... Прошу тебе...

– Мене не треба просити. Я роблю все, що можу. Але ж мене не вчили доглядати за маленькими людьми.

Марiя закрила долонями палаюче передсмертним жаром обличчя, намагаючись зiбрати розбурханi думки. Що вiн каже? Його не вчили... Ну, звичайно, не вчили... Що ж тодi робити?.. В бiблiотецi є книги... по догляду за дiтьми... Урчик вмiє читати...

– Урчик...

– Я слухаю, Марiє...

– Ти зв'язаний з бiблiотекою. Ти вмiєш читати...

– Наукову iнформацiю. Але менi це не потрiбно. Все записане в моєму мозку.

– Я не про те. В бiблiотецi є iнформацiя про виховання дiтей... їх треба годувати... i тримати в чистотi...

– Я зрозумiв. Всяка система потребує енергiї. Я спробую зробити те, що ви просите, Марiє... Тiльки є одна перепона.

– Яка?.. Урчик... Говори скорiше... бо я... не можу бiльше...

– Я стою на мiсцi. Я не можу пересуватись.

– Цьому можна... зарадити, Урчик... Вiзьми одну з прибиральних машин. Вона пересувається... Демонтуй прибиральний механiзм... все iнше використай

для себе... з'єднай iз своїм монтажем... у тобi є iнформацiя..

– Я зрозумiв, Марiє. Дякую.

– Зараз... Я допоможу тобi...

Марiя впала з крiсла, пiдповзла до однiєї з нiш. Вона ослiпла, морок оточив її суцiльним океаном. Звуки згасали, поєднувалися в хаотичну симфонiю i вiдкочувалися в бездонну прiрву небуття.

Вона навпомацки знайшла дверi нiшi, натиснула кнопку. Ледь помiтно перед нею замерехтiли блискучi деталi прибиральних машин-роботiв. Вона витягла одну з них i пiдсунула до УРа.

– Тепер все гаразд, - почувся голос автомата.
– Я виконаю ваше прохання, Марiє. Монтаж забере не бiльше трьох годин. Дiти витерплять стiльки?

– Постарайся... скорiше, Урчик, - майже нечутно озвалася жiнка.
– Там бiля них... в пляшках... УП.

– Я знаю, - заспокоїв УР.
– Я бачив. Так робив капiтан.

– Вiрно, Урчик... Дякую тобi... Все iнше... прочитай... Поспiшай, друже...

Марiя звелася на ноги, намацала керiвний пульт, ввiмкнула зв'язок. Тихо скомандувала:

– Iзолятор. Палату дев'ять...

У каюту ввiрвався пронизливий крик дiтей. На екранi з'явилося зображення широкого лiжка. На ньому звивалися два маленькi тiльця новонароджених, сповитих у бiлi пелюшки. Вони галасували, вимагаючи їжi, жалiбно кривилися, не вiдчуваючи бiля себе теплого тiла матерi. Марiя судорожно пiднялася, впираючись руками в пульт, сльози вiдчаю зросили її обличчя.

– Зараз... я зараз, маленькi мої... я прийду... Вона ступила до дверей, забувши про все на свiтi. Крик дiтей, їхнiй жалiбний поклик владно ввiрвався в материнське серце, потягнув її до синiв.

– Марiє! Не можна, - попередив УР.

Вона не чула слiв автомата. Добралася до дверей, простягла руки i впала ниць на порозi. На неї покотилася звiдусiль зоряна безодня, заколисала i поглинула у своє безмежне лоно...

II

УР кiлька хвилин дивився червоними очима на тiло жiнки. Потiм пролунав його дзвiнкий голос:

– Марiє! Чому ви не рухаєтесь?

Жiнка не вiдповiдала. Вогники автомата тривожно замиготiли. Вiн сказав сам собi:

– Марiя перестала iснувати.

Подумавши, додав:

– Треба поспiшати.

Вiн притягнув до себе руками-манiпуляторами прибиральну машину i уважно оглянув її, аналiзуючи конструкцiю. Потiм впевнено розiбрав верхню частину, яка, власне, й займалася прибиранням, залишивши пiдставку з ногами-колiщатами. УР довго розглядав рухову частину механiзму, вивчав систему моторчикiв, реле i живлення. Подумавши, збагнув, як можна ввiмкнути пiдставку до своєї системи, щоб перетворювати iмпульси-бажання в рух. Для цього треба було попрацювати не менше двох годин.