Мiжзоряна нянька (на украинском языке)

Бердник Олесь Павлович

УР хутко котився по коридору слiдом за юнаками, бурмотiв:

– Як завжди, вони не вмiють доцiльно витрачати свою енергiю.

Та Iкс i Iгрек не

звертали уваги на його слова. Вони рвучко вiдчинили дверi в палату. Там, на лiжках, лежало двоє - жiнка i чоловiк. Бiля них стояв i хитро посмiхався молодий кароокий лiкар. Вiн поглянув на хворих, сказав:

– Ну, приймайте гостей, розбирайтеся самi...

I вийшов.

Марiя затремтiла, поблiдла, пiдвелася з лiжка. Вона з мукою i надiєю дивилася на незнайомi i рiднi до болю обличчя юнакiв i нiчого не могла збагнути.

– Що це? Хто ви?..
– прошепотiв Сергiй Полум'яний.

– Ми - вашi сини, - несмiливо промовив Iкс, а Iгрек прошепотiв:

– Мамочко... Татку...

Четверо кинулися один до одного, завмерли в обiймах. Смерть не могла роз'єднати їх. Через провалля

космосу, через зорянi хащi, через мiльйони перепон, через темряву небуття гаряча любов сердець знову з'єднала їх у поривi великого щастя.

Марiя дивилася на сяючi очi синiв, цiлувала їх, плакала i без упину запитувала:

– Як же так? Чому ми живi? А хто вас урятував?

I сини вiдповiли їй:

– Ось поглянь. Вiн теж прийшов. Це - наша нянька. Якби не вiн - ми б не зустрiлися нiколи...

Марiя поглянула i щасливо засмiялася. Бiля дверей стояв УР. Вiн автоматично заявив:

– Капiтан рухається. Марiя також. Їхня система вiдновлена. Можна знову летiти в космос. УР готовий.

– Друже мiй, - нiжно сказала Марiя.
– Значить, ти все зробив. Ти виконав моє прохання. Вiд усього серця дякую тобi, чудесний, любий Урчику...

УР задоволено мовчав, блимаючи червоними вогниками очей.