Моксель, або Московія. Книга трейтя
Шрифт:
Проте в 1277 році хан Менгу–Тимур посадив у Москві удільного князя Данила. Сподіваюся, ні в кого не виникає сумніву, що зайняти свій уділ Данило міг лише маючи ярлик хана, тобто — його дозвіл. Наш ланцюг подій отримав логічне завершення.
Так пізнається істина в неспотвореному вигляді, без московського «доважку брехні», подобається це комусь чи ні.
Повернімося до матері Данила. Я перегорнув масу історичних довідників, але ніде не знайшов достовірної інформації щодо її походження. Мені здається, що найрозумнішу відповідь на це питання (хоча й не без лукавства) дав М. М. Карамзін,:
«Після
Останки першої дружини не збереглися. І не могли зберегтися. Адже вони свідчили б про її походження.
На початку XIX століття не існувало документів, які підтверджували б родове походження дружин Олександра, так званого Невського. І «писання» про першу дружину Олександра—чистісінький абсурд, хоча й «спирається» на «загальноросійські літописні зводи»… Адже, як ми вже говорили раніше, Олександр Невський народився в 1230–1232 роках, а з 1238 року перебував аманатом при дворі хана Батия. Відпущений же у ростово–суздальську землю на Володимирське князівство в 1252 році. Тобто одружився він саме в ті роки, коли перебував при дворі Батия.
Та найголовніше, що підтверджує належність синів Олександра до роду Чингісидів, а його матері — до роду Батия, —це поведінка тих князів. Навіть Олександр Невський не міг дозволити собі подібної поведінки. Я не описуватиму ще раз увесь кривавий шлях, який пройшли сини Невського в землі Моксель. Цей матеріал досить докладно поданий у першому томі книги. Наведу лише кілька узагальнень, зроблених М. М. Карамзіним, про поведінку синів Невського:
«Після страшної грози Батиєвої вітчизна наша ніби відпочила протягом років тридцяти… У такому стані перебувало Велике княжіння, коли Дмитро Олександрович (син Невського. — В. Б.) зійшов на престол його, на лихо під даних і собі, на сором віку і крові Героя Невського» [41, том IV, с. 226].
Навіть великий патріот Московії М. М. Карамзін визнавав, що всі чвари, які траплялися в землі Моксель після 1238 р., були лише дрібними непорозуміннями. Лихі часи настали з приходом на княжий стіл синів Олександра Невського. Ці люди завдавали страждань тільки ростово–суздальській землі. Своїй батьківщині — Орді — вони служили справно.
Послухаймо: «Андрій Городецький, син Невського, брат Дмитрів — повів військо в Орду, щоби разом з ханом Мангу–Тимуром іти на кавказьких Ясів, або Аланів, багато з яких не хотіли коритися Татарам…» [41, том IV, с. 227].
Після повернення Андрія брати почали боротися за Володимирський улус. Послухаймо: «Лестощами і дарами задобривши хана, Андрій отримав від нього грамоту і військо, підступив до Мурома і звелів усім удільним князям з’явитися до нього в стан з дружинами… Великий Князь шукав порятунок у втечі, а Татари… нагадали… час Батиїв. Муром, околиці Володимира, Суздаля, Юр’єва, Ростова, Твері, до самого Торжка були зруйновані ними…» [41, том IV, с. 228].
Почалося довге, виснажливе протистояння за владу, що тривало з 1282 до 1304 року. Спочатку за стіл сперечалися старші сини Невського: Дмитро та Андрій. Пізніше до суперечки приєднався молодший
«Посол Ханський, вибраний бути миротворцем, скликав князів до Володимира… Татарин слухав підсудних статечно і гордо, але не міг утримати їх у межах належного смирення… Суд скінчився миром або, краще сказати, нічим» [41, том IV, с. 242].
Такого ставлення ханів Орди до своїх підданих ви не знайдете в жодному улусі (князівстві) держави. Непокірних і бунтарів просто знищували. Однак рід Олександра Невського чомусь завжди потрапляв під виняток.
Задамося простим запитанням: у чому таємниця такого ставлення ханів до синів Олександра Невського?
І щоб ви самі могли дати відповідь, послухаймо Чингісхана:
«11. Ще говорив (Чингісхан): якщо з нашого роду хтось учинить всупереч утвердженому порядку (ясаку) один раз, того треба надоумити словесно: якщо він зробить противне двічі, то нехай впливають на нього красномовством, утретє ж нехай пошлють його у віддалене місце Балджиун — Кулджур, коли він там побуває і вернеться, то схаменеться. Якщо ж він не набереться розуму, нехай закують його в кайдани й посадять до в’язниці. Якщо він вийде звідти добропорядним і розумним — дуже добре: в іншому ж випадку нехай зберуться всі родичі, скличуть спільну нараду і вирішать, що з ним робити» [40, с. 105].
Із синами Олександра поводилися, як з людиною «з нашого роду», якщо вона «вчинить всупереч утвердженому порядку». Вони не потрапляли під дію загальних законів, які поширювалися на решту людей.
Увесь матеріал, викладений в останніх розділах, дає нам право стверджувати велику істину, яку так ретельно приховують московити: Олександр Невський був поріднений з родом Батия, а його діти були нащадками Чингісидів! І Москва в 1272 році була заснована Менгу–Тимуром як поселення для ханського роду.
У цьому немає нічого неприродного і дивного. Ханів, які правили Золотою Ордою, слід вважати розумними людьми і не робити для Московії винятків із загальних правил та законів. Лише тоді історія становлення Московії набере цілісного, неспотвореного вигляду. Інакше вона — карикатура.
Адже подібне освоєння землі народу Моксель чинилося і в наступні століття:
— у XIV столітті хан Узбек заснував місто Мохші (Наровчат), яке стало столицею Золотої Орди; його син Джанібек заснував поселення Тула, яке стало столицею Тульського ханства;
— у XV столітті з’явилося місто Касимов, яке стало столицею Касимовського ханства.
І це лише те, що московським історикам не вдалося приховати.
Наприкінці розділу хочу торкнутися ще двох безперечних істин, що стосуються Москви.
Перша.Москви як населеного пункту не існувало до приходу хана Батия. Професор Казанського університету Д. А. Корсаков чітко вказав, що «Суздальське князівство наприкінці XIII ст. виділяє з себе три уділи: Городецький, Нижегородський і Московський» [64, с. 123–124].