Моксель, або Московія. Книга трейтя
Шрифт:
А ще раніше, в 1212 році, «незадовго до своєї смерті Всеволод «розда волості дітям своїм». Старшому, Костянтину, дав Ростов; другому, Юрію — Володимир; третьому, Ярославу — Переяславль; четвертому, Володимиру — Юр’їв. Менших двох синів, Святослава та Іоана, доручив він Юрієві…» [64, с. 123].
Москви, як ми бачимо, в 1212 році не існувало. Її не названо.
Друга.Брехня про Московського князя Михайла Хоробрита, який начебто сидів на московському столі і захищав її під час навали військ хана Батия, спростована церковною історичною літературою.
Послухаймо: «Архангела Михайла Собор, у Москві,
Така історична правда про Москву, її заснування та її першого князя з роду Бату–хана — Данила.
8
Ми не станемо вивчати історію становлення Московії так, як це пропонує російська історіографія. Всі ті розповіді наповнені суцільною брехнею і вигадками. Немає часу спростовувати один за одним ці факти. З огляду на вік, мені не встигнути завершити цю копітку працю. Моє завдання полягає в тому, щоби прорубати просіку до істини, дати можливість науковцям вийти на шлях цієї істини і критично вивчити весь історичний матеріал, поданий Москвою про своє становлення, про своїх князів.
Проявляйте більше завзяття та відваги, уважності й принциповості — і ви пройдете цей славний шлях спростування московської історичної брехні.
Українські історики зобов’язані спростувати і заперечити цю величезну брехню, адже вона викрала нашу старовину, наше минуле і поставила під сумнів наше майбутнє. Ми не маємо права ухилятися від цього грандіозного історичного завдання.
Тому ми будемо вивчати становлення Московського улусу Золотої Орди за вузловими подіями і тими незаперечними фактами, які залишила історія і які не викликають сумнівів, тому що їх підтверджують зовнішні незалежні джерела.
Звернімося до початку XIV століття.
У Золотій Орді в той час на царському троні сидів хан Тохта. Він управляв Ордою одноосібно і жорстко, оскільки в 1300 році знищив старійшину роду Чингісхана — темника Ногая і цим на довгі роки припинив зазіхання на ханський престол. Хан Тохта царював з 1291 до 1312 року. З 1312 року ханом Золотої Орди став Узбек, який правив до 1342 року.
Вже зазначалося, що з 1312 року в місті Наровчаті, столиці Золотої Орди, хан Узбек карбував монети. Тобто Наровчат із прилеглими землями ще в роки царювання Тохти був важливим удільним улусом Орди, бо пізніше в ньому сидів сам хан зі своїм оточенням. Ми перед тим довідалися: великий баскак Московського удільного улусу тримав свою резиденцію в Кремлі і в 1357–му, і в 1477 році.
Московський, Рязанський, Тверський, Володимирський та інші улуси Золотої Орди були зобов’язані поставляти в армію хана певну кількість воїнів. Бо вся Золота Орда була побудована за військовим принципом: десяток, сотня, тисяча, тьма. Про це свідчили російські історики. Послухаймо:
«Кожен індивідуум… належав до якогось десятка. Кожен десяток мав окремого начальника: з десятків складалися сотні, із сотень — тисячі, а з тисяч — десятитисячі, або тьми, і всі ці відділи мали окремих
Такий поділ Чингіз–Ханової монархії був перенесений і в Золоту Орду…» [40, с. 47–48].
Наведу ще одну істину, якої свято дотримувалися в Золотій Орді і яку заповів у своїй Ясі Чингісхан:
«12. Ще сказав (Чингісхан. — В. Б.): темники, тисячники та сотники повинні так утримувати своє військо в порядку і готовності, щоб у будь–який час, як прийде наказ і розпорядження, сідали на коня, не очікуючи дня вночі» [40, с. 105].
Коли російські історики пишуть, що великий князь невчасно виступив, бо не зумів зібрати війська, знайте — то чергова московська брехня. За це князя (сотника або тисячника) усували від посади і знищували. Бо в тій же Ясі чітко записано:
«4. Ще говорив: усякого…, який не може впорядкувати свій десяток, ми проголошуємо винним з жінкою і дітьми, і вибираємо… (на його місце. — В. Б.) когось із його десятка. Так само (чинимо) з сотником, тисячником і темником» [40, с. 102–103].
Ми навели ці закони Чингісхана, які свято виконувалися у Золотій Орді за ханів Тохти й Узбека, неспроста. Вони мали прямий і безпосередній стосунок до Московського улусу (князівства) того часу.
У першому томі нашої книги дуже докладно описано боротьбу за владу в ростово–суздальській землі, що тривала з 1304 до 1328 року. Не станемо повторно вертатися до аналізу мерзенних діянь московитів. Виклад тих подій в московській історіографії має концептуально неправдивий характер. Ось звідки він походить. Згідно з твердженням російської історії, великим князем Володимирським з 1317 року став старший син Данила, тобто внук Олександра Невського — Юрій Данилович. Після внутрішніх чвар між Юрієм і Михайлом Тверським, які тривали в 1317–1318 роках і в яких загинула дружина Юрія, сестра хана Узбека — Кончака, обидвох князів викликали у ставку хана, яка розташовувалася «на березі моря Сурозького, або Азовського, в гирлі Дону».
22 листопада 1318 року Михайла Тверського страчено за вироком суду, який очолював Кавгадий.
Зверніть увагу, навіть М. М. Карамзін був змушений визнати, що хан Узбек довго вагався і не затверджував рішення суду. Мабуть, він мав інформацію, яка спростовувала докази звинувачення.
Наведемо слова М. М. Карамзіна: «Узбек… остерігався бути несправедливим, врешті, обманутий згодою несумлінних суддів, однодумців Георгієвих (Юрія. — В. Б.) і Кавгадиєвих, затвердив їх вирок» [41, том IV, с. 258].
Проте найцікавіше відбувалося далі. Хан Узбек зі своїми військами рухався до кордону з Хулагуїдами, щоб розпочати з ними війну. Навіть ВРЕ (третє видання) підтверджує факт війни 1319–1320 років.
А ось що на цю тему повідомляв М. М. Карамзін:
«Узбек їхав тоді… до берегів Тереку з усім військом, багатьма знаменитими данниками і Послами різних народів» [41, том IV, с. 257].
Цілком природно, що військова дружина Володимирського улусу, швидше за все — тьма, перебувала у складі військ хана Узбека в тому воєнному поході. Але сталося неймовірне: князь Юрій раптово покинув війська хана і вже до літа 1319 року опинився у Новгороді, де разом із новгородцями «від 12 серпня до 9 вересня» облягав Виборг.