Москва Ординська. Книга друга

Білінський Володимир Броніславович

Тому митрополит Алексій (він же — Дмитро Тверський) і Дмитро Московський (так званий Донський) не могли не направити татарську московську тьму проти Ольгерда.

Така історична правда.

Синьоводська битва 1362 року зіграла вирішальну роль у зміні психологічного стану підкорених Золотою Ордою народів, бо показала, що Орду можна перемагати та відбирати захоплені нею території.

Після переходу Поділля, а до нього належали землі від Збруча до Дніпра та від Черкас і Звенигорода до Чорного моря, змінилося геостратегічне становище Східної Європи. На арену європейської політики на одне із перших місць вийшло Велике Литовсько–Руське князівство.

Хоча боротьба з татарами Золотої Орди

за землі Причорномор’я тривала далі.

3

Із часів першої великої смути у Золотій Орді, що тривала двадцять років, з 1360 по 1380 рік (деякі історики пишуть: 1359–1379 р.), слід визначити — чому все ж таки розпочалася смута?

Ні російські, ні арабські, ні перські історики це питання не розглядали з релігійної точки зору. Що цілком зрозуміло. Вони в цьому були не зацікавлені — це стосувалося їхньої церкви. Ми ж пам’ятаємо: непорозуміння, тертя й ворожнеча між родами та самими нащадками Чингісхана щодо зайняття трону Великого хана Золотої Орди виникали і після смерті Батия, і після смерті Менгу–Тимура і так далі. Але нащадки Чингісхана завжди заспокоювалися, коли з’явлалась домінуюча сила, яка підтримувала одну кандидатуру. А в цьому випадку чвара тривала довгих двадцять років, поки не з’явилася по суті цілком нейтральна кандидатура Тохтамиша, який і не мав права займати трон Царя Золотої Орди. В чому ж річ, що так довго тривала смута? В чому головна, фундаментальна причина?

Історики до цього дня штампують давно відомі схеми про злочестивих Чингісидів та інтригана Мамая. І хоча ті схеми стосуються смути, та вони, на думку автора, не стали вирішальним, головним збудником смути.

Відомо, що при ханові завжди існували так звані «дорадчі ради» старійшин і керівників найпотужніших родів (ілів) Золотої Орди. Значення цих ханів — «урядовців» зросло при Узбеку.

Арабські та перські історики давніх часів постійно згадували про «чотирьох головних емірів», які вирішували всі справи при ханові, з ними постійно велося листування за певним етикетом в залежності від посади. До цих чотирьох ханів (емірів) належали: Маглубей, Янгильбей, Кутлубуга і Тайдці.

Російська історична наука подавала тюркські, мусульманські імена (чи прізвища) ханів цілковито викривленими, спотвореними. Подібне чинилось свідомо. Про це говорилось у першому томі «Москви Ординської».

Після смерті батька Золотою Ордою правив Джанібек (1342–1357), потім його син — Бердібек (1357–1359).

Саме на ці роки припадають кілька ханських ярликів, наданих московським митрополитам. Ось що з цього приводу думав професор М. Г. Сафаргалієв:

«По ярлыку Бердибека, данного в ноябре 1357 года, русскому (московському. — В. Б.) духовенству возвращались права, отнятые ранее Джанибеком; оно освобождалось от дани и постоев в церковных домах, восстанавливалась независимость церковного суда в пределах ханской юрисдикции» [14, с. 111].

Звернімо увагу на факт лояльного ставлення хана Бердібека до Московської православної церкви, щоб зрозуміти звідкіля після смерті Бердібека на золотоординському престолі міг з’явитися хан Кулпа зі своїми православними синами Михайлом та Іваном.

Слід також розуміти, що ханом Золотої Орди після Бердібека міг стати тільки Чингісид, і та людина була досить відцмою в Золотій Орді, тобто людина з оточення самого хана. Не могла ж невідома в державі особа прийти невідь звідки і сісти на престол держави. Отже Кулпа мусив належати до найвищого рангу чиновників Золотої Орди часів хана Бердібека. Послухаємо:

«1359… Того ж лета в Орде убиен бысть

хан Бердибек, сын Жанибеков, внук Азбяков, и с доброхотом своим, имянованным Товлубием князем, и со иными советниками его прияша месть поделом своим, испи чашу ею же напоил отца своего и братию свою. И по нем сяде во Орде на ханстве Кулпа, и властвова месяц 6, дней 5 и много зла сотвори. И тако и сему не стерпе суд Божий, и убиен бысть от Науруса з двемя сыны своими, с Михаилом, Иваном» [72, т. 5, с. 110].

Отож, Кулпу треба визначати із таких шести осіб: Маглубей, Янгильбей, Кутлубуга, Алі–бек, Сарай–бек і Тулун–бек. Тому, що саме ці особи входили до «уряду», чи «правлячої верхівки», хана Бердібека. Послухаємо російського професора:

«Из четырех улусных эмиров Джанибека, подписавших договор с веницианцами в 1347 году, трое: Маглубей, Янгильбей и Кутлубуга принимали участие в заключении договора с теми же венецианцами и в 1358 году… В договоре 1358 года появляются новые лица в числе «могущественных сановников» хана, а именно: Алимбей (Али–бек), Сарай–бек и Тулун–бек, выдвинувшиеся уже при Бердибеке» [14, с. 110].

Так як замах на хана Бердібека очолювала «стара гвардія» бо Тулун–бек зі своїм оточенням були також знищені, а ще раніше хани Джанібек та Бердібек повністю винищили своїх братів та їхніх дітей, то царський трон Золотої Орди дістався одному із «могущественных сановников хана». І ним, за російськими літописами, став хан Кулпа. Хоча російські джерела глухо мовчать про такого хана, та зрозуміло, що його треба шукати із отої Джанібекової «знаменитої трійки» — Маглубей, Янгильбей і Кутлубуга.

Тому Кулпа і Кутлубуга — це одна й та сама дійова особа Золотої Орди та Московії. Як російські істричні джерела перекручували імена зоотоординських ханів, один Бог знає. А от навіщо те робилося — зроузміло всім.

Оскільки хан Кулпа мав відношення до християнської релігії, то він належав до золотоординських ханів північних улусів Орди:

Московського чи Тверського. Оскільки хан Золотої Орди Кулпа, за російськими літописами, загинув в один день із московським князем Іваном Івановичем — сином Калти, який нібито помер 1340 року, то маємо право вважати, що хан Кутлубуга і хани, що виступають в російській історичній науці під іменами: Іван Калита, Кулпа, Калта тощо — це одна особа. Саме приховуючи істину, вносячи «доважки брехні» до «общерусских летописных сводов», Катерина II зі своєю «Комиссией для составления записок о древней истории, преимущественно России», внесла плутанину до текстів та спотворила ці імена.

Уточнимо кілька фактів стосовно московського князя Івана Калити (Калти, Кулпи, Кутлубуги). Скоріше за все у 1340 році, хан Узбек увів свого ставленика Івана Калту (Калиту) до складу «могущественной четверки эмиров». А поскільки у столиці Золотої Орди панувала мусульманська віра, то не вражає, що Іван Калита повернувся до старої віри, став Кутлу чи Калту–беєм. І в цьому немає нічого дивного. У перші роки започаткування релігії в Золотій Орді хани ставилися до релігії як до певного знаряддя влади. Це стосувалося як православної, так і мусульманської релігії.

Хто вважає хана Узбека занадто релігіозною людиною та фанатом мусульманської релігії — глибоко помиляється. Хан Узбек міг з’явитися до мечеті на молитву з великим запізненням та на добрячому підпитку.

Послухаємо арабського історика:

«Потом мы пришли в мечеть, выжидать соборной молитвы. Султан (хан Узбек. — В. Б.) запоздал. Кто говорил, что он не придет, потому что его одолел хмель, а кто говорил, что он не пропустит пятницы. По прошествии долгаго времени, он прибыл, пошатываясь, приветствуя сейида–шерифа и улыбаясь ему» [15, с. 301].