Москва Ординська. Книга друга

Білінський Володимир Броніславович

Сини Тохтамиша, залишившись мусульманського віросповідування, вибили із рук Едігея його головну релігійну карту.

Тому коли звернемось до історії Золотої Орди, то побачимо, що з 1410 до 1420 року, на престолі держави сиділи переважно сини Тохтамиша. Хоча, звичайно, Едігей, цей злий геній Орди, постійно намагався їх усунути. Але це йому вдавалось робити важче і важче. І якби не ворожнеча між братами, вплив Едігея на події міг припинитися ще до його смерті (1419 рік).

Як зазначають російські історичні джерела уже в 1410–1411 роках хан Джалал–ад–дін — старший син Тохтамиша — захопив Крим і весь південь Золотої Орди. Послухаємо:

«Со своей стороны Витовт помог Джалал–ад–дину

захватить Крым… Войско Джалал–ад–дина… в 1410 г. заняло Крым и побережье Черного моря, изгнав из Солхата наместника хана Булата» [14, с. 186].

Цього ж хана Булата, ставленика Едігея, син Тохтамиша знищив під містом Азаком (Таною) на початку 1411 року. Цього разу кримські роди: ширинів, аргинів, баринів, кіпчаків і джалаїрів стали на підтримку хана свого роду.

Емір Едігей тут же висунув на престол Золотої Орди нового Чингісида — хана Тимура сина Тимур–Кутлука, який помер у 1400 році. Але цей жест Едігея не допоміг йому, бо син Тимур–Кутлука не захотів прислуговувати інтриганові, через що між ними виникли суперечки. Навіть дійшло до війни.

«Раздоры, начавшиеся между Тимуром и Эдигеем были на руку сыновьям Тохтамыша, они спешили использовать благоприятную обстановку, собрали своих стронников, в том же 814 (1411–1412) году выступили против Тимур–хана “из стран русских”, неожиданно напали и разгромили орду Тимур–хана; большинство кочевого населения (улусу Тимур–хана. — В. Б.) перешло на сторону Тохтамышевичей, третий раз провозгласивших Джалал–ад–дина ханом» [14, с. 187].

Просимо звернути увагу, що і цього разу Тохтамишовичі прийшли із «стран русских», тобто з Московського улусу. Не дивуймося такому перекладові московитами арабських та перських істориків. Вони де тільки могли, там приписували собі те ім’я. Треба завжди це мати на увазі.

Після Джалал–ад–діна на престолі Золотої Орди сиділи його рідні брати: Керим–Берди, Кепек–хан, Жаббар–Берди.

Треба розуміти, що цей відтинок часу Золотої Орди у російській історичній літературі майже повністю відсутній, а те, що наведено, в значній мірі перебрехано. Недаремно вигадали Куликовську битву, спалення Москви у 1382 році, князя Василя І та замовчали захоплення Москви у 1392 році, московського князя Тохтамиша тощо.

Професор М. Г. Сафаргалієв у часи хрущовської відлиги зумів написати:

«В истории Золотой Орды второе десятилетие XV в. имеет много пробелов. В русских летописях отсутствуют какие–либо данные, относящиеся к этим годам; нет их и в сочинениях восточных историков» [14, с. 190].

Отож усі чвари та протистояння братів хана Джалал–ад–діна швидше вигадки, ніж правда, щоби якомога більше понакидати «доважків брехні», а за ними приховати правду про Московський улус Орди та його князів (ханів).

За всі роки відновлення Московського улусу (1408–1432) у ньому не було постійного хана. Сини Тохтамиша після погрому Москви Едігеєм у 1408 році, коли були спалені практично всі міста улусу (князівства), а люди або винищені, або виведені Едігеєм до свого улусу в Заволжжя та в Зауралля, дуже рідко тримались у ньому. Хани постійно повертали до нього старих мешканців і різний православний люд, який захоплювали на півдні держави, та відбудовували спалені міста. У Московському улусі усі ті роки сидів, призначений ще ханом Джалал–ад–діном, баскак Булат. Його завданням і була відбудова улусу. А Джалал–ад–дін з братами навідувалися до родового улусу лише для перепочинку та відновлення сил.

Навіть у знаменитого М. М. Карамзіна є дещо спотворена згадка про Московського баскака Булата. Послухаємо:

«Миновало около шести лет после заключения юным Василием мира с дядею его, Юрием;

условие решить спор о Великом Княжении судом Ханским… Они вместе прибыли в улус Баскака

Московского, Булата, друга Василиева и неприятеля Юриева» [18, том. V, с. 134–135].

Як бачимо, М. М. Карамзін визнав, що в Московському улусі у 1425–1433 роках правив ханський баскак Булат і саме до нього, до його улусу, в 1431 році приїхали на узгодження онук хана Тохтамиша Василь II та його дядько, один із молодших братів Джеалал–ад–діна — Юрій, тобто — православний. Та про це призначення поговоримо пізніше, коли прийде черга.

Цікаво, що ВРЕ (третє видання) фіксує смуту в Золотій Орді тільки у 1410–1412 роках. Послухаємо:

«Едигей, Идигу, Идику… эмир Белой Орды из племени мангыт… Во время смуты 1410–1412 Э(дигей) потерял власть в Орде и бежал в Хорезм, откуда его изгнал гератский хан Шахрух в 1414. Убит близ г. Сарайчика одним из сыновей Тохтамыша» [2, т. 9, с. 63].

Не будемо зайвий раз розповідати, навіщо російська історіографія вигадувала різні смути у Золотій Орді, принижуючи центральну владу держави, та вихваляючи своїх вигаданих московських князів. Це робилося цілеспрямовано і свідомо. А в конкретному випадку — аби відтягти смерть Едігея та прихід до влади останнього визначного Великого хана Золоті Орди — Улу–Мухаммеда. І не важливо, коли він прийшов до влади, чи у 1414–1415, чи у 1418–1419, чи у 1421 роках. Бо те, що він вчинив за свого царювання в Золотій Орді, до того не мало аналогій.

7

Перш ніж перейти до останнього хана Золотої Орди — Улу–Мухаммеда, варто звернути увагу на велику і доленосну для світової історії — Грюнвальдську битву. Російська історіографія й до цієї події вкинула багато «доважків брехні». Принизити чуже та похвалити своє, вигадане, це їхній давній метод.

До сьогоднішнього дня не існує остаточно узгодженого кількісного складу протиборчих сторін. Хоча більшість істориків погоджуються, що загальна кількість польсько–литовського війська була більшою за військо Тевтонського ордену.

Польський історик Длугош, який працював удругій половині XV століття, вважав, що польське військо також значно переважало литовське. Однак із Яном Длугашем та прихильниками його точки зору погодитись важко. І це ґрунтується ось на чому: складовою частиною війська Великого Литовського князівства була тьма (10 тисяч) золотоординського хана Джалал–ад–діна. Сучасні автори книги «Грюнвальдська битва — битва народів» навели такий факт:

«Наприкінці 1409 року Вітовт із Джалам–ад–діном прибули до Берестя, де зустрілися з Ягайлом і домовились про подальші дії» [146, с. 121].

Такі домовленості завжди закріплюються договором. І, зрозуміло, що Ягайло з Вітовтом не могли просити у хана Золотої Орди допомоги в 1–2 тисячі вершників. Це було би принизливо для всіх учасників домовленості. Отож розмова могла вестися про участь у битві хоча б однієї тьми хана.

Зауважмо, що після погрому Москви 1408 року у хана Джалал–ад–діна залишилось не менше 40 тисяч населення його ілів. Послухаємо російського професора:

«Впоследствии Джелал–ад–дин со своими татарами, которых по словам Длугоша, насчитывалось 40 тысяч, принимали участие в знаменитом Грюндвальдском сражении в 1410 году и содействовали разгрому ордена. Со своей стороны Витовт помог Джалал–ад–дину захватить Крым вскоре после битвы под Танненбергом (Грюнвальдом)» [14, с. 186].