Москва Ординська
Шрифт:
І далі:
«В лето 6802… Той же осени оженися князь великий Михайло… Тверской… и венчан бысть в святом Спасе владыкою Андреем, в Твери» [53, с. 407].
«В лето 6815, зиме, князь великий Михаил прииде из Орды, и седе в Володимере на великом княжении, и приходи ратию к Москве» [53, с. 407].
Та ще таке:
«В лето 6818. Седе князь великий Михайло в Нове городе Великом на столе» [53, с. 408].
Зазначимо, що російська історіографія в «Мещерській землі» з 1238 до 1320 року не знає жодного Великого Князя за іменем Михайло, окрім Михайла-Беклемиша, за літописами — Михайла Ярославовича. «Бархатная книга» рід ширинів, «Бахмета Усейнова сына», називає
Кілька слів про московську вигадку щодо приходу Бахмета в Мещеру в 1298 році. Якби так сталося, то князь Михайло (Беклемиш) не міг би у 1285 році закласти церкву «Преображения Господня». А інших храмів цього імені в Мещері XIII століття російська церква не знає.
Куди не кинь — скрізь клин.
Ще одна надзвичайно цікава річ. Виявляється, у всій так званій Ростовсько-Суздальській землі з XII до XV століття був лише один-єдиний єпископ Андрій. У князівстві Святого Спаса (Твері) була його кафедра. А всі татари роду «Бахмета Усейнова сына» саме у містечку «Святого Спаса» прийняли християнську віру від владики Андрія, чому й називали те містечко (Твер) — «Андреевым городком».
Московська держава та її історики розуміють, яка вибухонебезпечна міна прихована «общерусскими летописными сводами» під вигаданим ім’ям Михайла Ярославовича Тверського та назвою «Андреев городок». Розкриття цих таємниць повністю перекреслить вигадану московську історичну науку, навіки поставить на ній жирний хрест, бо міцно прив’яже до Золотої Орди, а династію московських князів до роду Чингісхана.
Російський історик М. І. Смірнов у 1904 році писав:
«Точное отыскание местонахождения его («Андреева городка».—В.Б.) может дать важныя указания для родословнаго сказания князей Мещерских» [43, с. 36].
І коли сучасні російські історики намагаються віднести «Андреев городок» до звичайного дрібного поселення, яке начебто зникло з лиця землі, то це інакше ніяк не назвеш, як брехнею, бо це місто ще у XVI столітті стояло в одному ряду із Москвою, Казанню, Касимовим, Астраханню і так далі.
«В августе 1508 г. приезжал к великому князю Василию III Ивановичу сын царевича Ногайскаго Ахкурта, Авдевлет, и просил, чтобы государь дал отцу его или Казань, или городок Мещерский (Касимов), или Андреев городок каменный… Это сопоставление Андреева городка с Казанню и Касимовым очень важно: оно свидетельствует, что он на ряду с такими известными городами, какими были тогда Казань и Касимов, считался владетельным городком, и что очень удивительно, был “каменным”. Большинство городов и городков того времени… были земляными и деревянными… Самая Москва стала белокаменной только со времени… великого князя Ивана III Васильевича (княжил с 1462 по 1505 год.—В.Б.). Таким образом Андреев городок был одним из выдающихся… того времени, что свидетельствует о богатстве и могуществе владетелей Мещерских» [43, с. 34].
Такою у XIV-XV століттях була Твер та князі Мещерські, які володіли Тверським князівством.
7
Швед Пальмквіст і Твер
У попередніх розділах йшлося про титанічну працю династії Романових (розпочав цар Олексій Михайлович, а продовжили Петро І, його донька Єлізавета та Катерина II) — руйнацію церковних храмів, збудованих «старими царями». Таким чином знищувалась і викорінювалась пам’ять про династію Чингісидів, яка правила Московією впродовж майже 400 років — із 1237 до 1613 року. Цьому є багато свідчень
Давні храми тому й знищувались, що вони на своїх стінах та банях зберігали пам’ять — родову ханську тамгу, якою позначалася власність хана. А швед Пальмквіст саме цей факт засвідчив у 1674 році, до того ж цілком випадково:
«В конце 1673 года Правительством шведського короля Карла XI было отправлено в Россию (на той час — Московію.—В.Б.) посольство во главе с графом Оксенштерном для улажения некоторых недоразумений между обоими государствами и заключения оборонительного союза против турок… Для выполнения… (таємного завдання.—В.Б.) оно прикомандировало к посольству опытного инженера, капитана Эрика Пальмквиста, который должен был попутно собирать самыя тщательныя сведения о русских вооруженных силах, снимать планы городов и крепостей и вообще собирать всевозможные сведения о России (Московії.—В.Б.)… Поручение это Э. Пальмквист выполнил блистательно» [54, с. 3-4].
Таку оцінку праці шведського офіцера дала «Тверская Ученая Архивная Комиссия» у 1902 році, друкуючи мапи та плани «Тверської фортеці», зроблені капітаном у 1674 році.
Саме «Тверська фортеця», що лежала між Тьмакою та Волгою, носила в старовину ім’я «Андреева Городка» і в ній був побудований у 1285—1290 роках князем Беклемишем (Михайлом) храм «Преображения Господня».
Від старої Твері XIII—XVI століть сьогодні абсолютно нічого не залишилось. Навіть напрямки старих вулиць змінили за часів Петра І та Катерини II.
«В самом городе (Твері.—В.Б.), или Крепости, например, кроме собора и Никольской церкви, от прежняго или точнее от XVII века равно ничего теперь не осталось… Направление улиц, точно также совершенно изменилось по плану для перестройки Твери, данному Екатериной II [54, с. 14].
Не наводитимемо витягів із праці «Архивной Комиссии», у якій ідеться про запровадження повної перебудови Твері ще з часів Петра І.
Тільки завдяки шведу Пальмквісту сьогодні можна вести розмову про план забудови міста, яке в старовину (XIII—XVI століття) місцеві фіни називали «Дом Святого Спаса», а татари — «Андреев городок». Можливо, обидва найменування існували одночасно: одне — для московитів, друге — для татарів.
Капітан Пальмквіст особливу увагу приділив укладанню плану та опису «Тверської фортеці». Що, звичайно, закономірно: шведа передусім цікавив військовий об’єкт. У фортеці він побував особисто, таємно, що дало можливість все деталізувати і заміряти відстані між об’єктами.
«Именно ему удалось благодаря небрежности сторожей проникнуть во внутренность крепости и снять ее на план» [54, с. 19].
«На плане с особенной отчетливостью выступает изображение Тверской крепости, окруженной с двух сторон течением рек Тьмаки и Волги, а с третьей (восточной, глубоким и широким рвом, наполнявшимся водою)…
Крепость состояла из деревянной стены (тына) с 19 башнями… деревянные и каменные…» [54, с. 20—21].
«К СЗ (северо-западу.—В.Б.) от Благовещенской церкви означена пятиглавая обширная церковь — это, без сомнения, Тверской кафедральный Преображенский собор. Положение этого храма у Пальмквиста представляет совершенную
неожиданность', вместо того чтобы стоять там, где стоит ныне существующий собор, он у него помещается несколько юго- восточнее и на нынешнем плане Твери приходится сзади левого флигеля гимназическаго здания, а дорога, соединяющая Тьмацкия ворота с Владимирскими, лежит не с южной стороны собора, как бы следовало, а с северной» [54, с. 25].