Москва Ординська
Шрифт:
Як вам таке подобається?
Щоб не вдаватися на цьому етапі до пояснень, пропонуємо послухати далі «Тверскую Ученую Архивную Комиссию»:
«Как отнестись к таковому показанию Пальмквиста?
Признать его правильным — значит признать ошибочным предание, по которому собор, несмотря на неоднократныя перестройки, всегда оставался на одном и том же месте» [54, с. 25].
Церква «Преображения Господня», побудована кам’яною ще у 1285—1290 роках князем Михайлом (Беклемишем), простояла у своєму первозданному стані до 1663 року.
«Прислал царь в 1663 г. достаточную сумму денег и был построен новый каменный кафедральный собор на месте прежняго и под тем же наименован(ием) “Преображения
Саме цей храм бачив у 1674 році Е. Пальмквіст. Його також бачив на тому самому місці німець Олеарій, який у 1635—1639 роках через Твер прямував до Персії та залишив свої спогади і малюнки. Це стверджує «Тверская Ученая Архивная Комиссия» на сторінці 27.
Храм побудований 1663 року мав би стояти теж не менше 300 років, як попередній, та раптом у 1689 році, а це вже часи Петра І, був розібраний і збудований по-новому. Що цікаво, розібраний та побудований на кошти Тверського єпископа. Заможним став єпископ Твері! Бо попередники канючили гроші у московського царя цілих 30 років. Але найцікавіше у цьому факті те, що засвідчив капітан Пальмквіст: храм був збудований на іншому місці. Це значить — не ніс права спадковості. Отакі дива творились у минулому і творяться нині в Московській державі та Московській православній церкві.
Однак дива з церквою «Преображения Господня» на цьому не закінчуються.
«Есть еще обстоятельство, которое говорит в пользу Пальмквиста. Когда в 1898 году в подполе собора копали могилу для Преосвященнаго Саввы (архиепископа Тверського.—В.Б.), то было обнаружено, что на выкопанном месте гробы стоят один над другим, при чем даже таким образом: гроб каменный, на нем деревянный (колода) и потом опять каменный. Естественным путем такое расположение не могло получиться, следовательно, очевидно, что эти гробы перенесены и переставлены. Когда же это было сделано? Всего естественнее предположить, что останки покойников были перенесены, Когда был перенесен собор на другое место…» [54, с. 29].
Капітан Пальмквіст випадково спіймав московських істориків на свідомому фальшуванні історії.
На кожному кроці минувшини, де з російською дійсністю стикались незалежні свідки, відкривалася неприваблива картина пізнішої фальсифікації.
Ось вони — великі свідки минулого:
Юліан Угорський,
Бенедикт Польський,
Вільгельм де Рубрук,
Ала-ад-дін Джувейні,
Рашид-ад-дін,
Джайлс Флетчер,
Ерік Пальмквіст,
та десятки інших, які свідчили про іншу історичну дійсність московської держави.
У 1591 році в Англії вийшла книга Джайлса Флетчера (у російському перекладі їй дали назву «О государстве русском»). Москва заборонила видавати книгу у себе. А коли через 277 років професор Осип Максимович Бодянський підготував її до друку в російському перекладі, то матеріал цензурою було вилучено і знищено. О. М. Бодянського, до речі, українця з Полтавщини, вигнали з Московського університету і вислали до Казані. Йому ще пощастило.
Київський професор В. А. Кордт у своїй книзі «Чужоземні подорожі по Східній Европі до 1700 р.», яка вийшла друком у Києві в 1926 році, наводить 101 таку подорож у XIV—XVI століттях. Майже всі вони закінчилися у Москві. І це тільки тих людей, які залишили свої спогади.
Ці історичні свідчення Московії «невідомі».
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
ЗОЛОТА ОРДА: СТАНОВЛЕННЯ
1
З
хан Батий (1238—1255),
хан Сартак (1255),
хан Берке (1255-1266),
хан Менгу-Тимур (1266—1282),
хан Туда-Менгу (1282—1287),
хан Талабуга (1287—1290)
хан Тохта (1291—1312).
Однак з XVII століття московити почали соромитись своїх «старих царів». Титул було уточнено за Івана IV (Грозного), коли Православна церква наводила свої ярлики на пільги «новому царю».
Московські можновладці настільки соромились своїх «старих царів», що під час підготовки першого видання книги А. Лизлова «Скіфська історія» вдалися до примітивної підробки тексту.
Ось свідчення сучасного московського науковця: «Интересно отметить характер правки: она была не только технической, но и по содержанию… Большая правка проведена тем же почерком и в самом тексте: так, вместо слов “цар и царица” написано “хан и ханша”; взамен слова “царство” поставлено “власть”; слова “московскому государю” заменены на “российскому”… Трудно сказать, в чьих руках побывал данный экземпляр, возможно, у Г. Миллера» [105, с. 347].
Не хотіли московити мати своїх царів у Сараї, не хотіли бути московитами, тому вигадували. Таким чином було спотворено і слово «князь». Щоб утиснути своїх вигаданих правителів до панівної когорти Чингісидів, московська історіографія повністю знівелювала поняття «князь». Справа в тому, що за часів Золотої Орди цей титул мав зовсім інше навантаження. Хоча усі чоловіки роду Чингісхана носили титул князя, вони його отримували за походженням. Кожен нащадок чоловічої статі роду Чингісхана, незважаючи на статус своєї матері (дружина хана, наложниця, рабиня), від дня свого народження був князем. Усі інші у Золотій Орді цей титул отримували на період служби та заняття посади.
Коли в російських літописах періоду Золотої Орди йдеться про те, що у «Бахмета Усейнова сына родился сын князь Беклемиш», то це означає його належність до роду Чингісхана. Крім того, князі Чингісиди носили ще й додаткове звання — оглан (углан), тобто «царевич». Усі вони від народження були князями-огланами. Однак у Золотій Орді також існували й інші князі. Цей титул у державі був досить поширений.
Російський професор І. М. Березін наводить перелік князів Золотої Орди, окрім князів-огланів:
«1. Князь Великий, Средний, Нижний;
2. Князь улусный, удельный;
3. Князь Ордынский, Татарский;
4. Князь людский» [91, с. 7].
А далі перелік військових князів: «Князь ратный (темный), тысячный (полчный), сотный (сотник), десятный (десятник)» [91, с. 9].
Людина ставала князем, зайнявши певну посаду, скажімо, сотника. Уявімо собі, яка кількість князів існувала на теренах завойованих Мещери і Тмутаракані, коли «Каждый индивидум… бывший охотником и воином, как по собственной наклонности, так и по уставу, принадлежал к какому-нибудь десятку. Каждый десяток имел отдельнаго начальника: из десятков составлялись сотни, из сотен тысячи, а из тысяч десятитысячья или тьмы, и все эти отделы имели особенных начальников… Тьма составляла уже отдельную область, если не в самом начале существования Орды, то впоследствии времени. Сверх туманов существовали улусы, более известные в народе, чем туман (тьма. — В. Б.), носившие названия по своим владельцам…