Музиканти сміються
Шрифт:
Юне створіння блискуче опанувало нову роль. Коли на черговій виставі актор поставив йому традиційне запитання, хлопчина, набравши якомога більше повітря, дзвінко вигукнув: «Олекса!» Успіх перевершив усі можливі сподіваніші
Один з найстаріших скрипалів Заслуженого державного українського симфонічного оркестру оповідає, що якось, працюючи диригентом, він повинен був зіграти з периферійним оркестром П'яту симфонію Л. Бетховена. Прибувши до міста, диригент на першій же репетиції помітив з жахом, що склад оркестру поза
Диригент став за пульт, подав знак і… зчинилося щось неймовірне! Най дивовижніше поводився другий контрабасист: намертво затиснувши лівою рукою гриф, він шалено працював правою. Коли ж його підштовхнув ліктем перший контрабасист, музикант став грати в новий спосіб: права рука безсило звисла, зате усі п'ять пальців лівої почали ковзати униз та вгору по грифу. Виявилось, що цей любитель музики був тамтешнім перукарем.
Одною разу па уроці гармонії в Київській консерваторії розчиняються двері, і в супроводі декана факультету заходить огрядна поважна особа. Декан мовчки залишав аудиторію, а гість сідає десь в останньому ряді і уважно вслухається в те, що говорить молодий педагог. Останній починає хвилюватися, докладає всіх зусиль, аби не осоромитися перед таємничим візитером. Після лекції той недбало звертається до педагога:
— Слухай, парубче, ти тут такого наплів, що нічого не можна второпати!
— А що ви маєте на увазі? — намагаючись стримати хвилювання, запитує викладач. — Може, не подобається моя методика?
— Та яка там методика, на біса вона? Мені потрібно знати, де «рє», де «хва», а ти там щось верзеш…
Виявилося, це був настирливий, свого часу популярний пісняр-«самородок», якого намагалися трохи підучити і спрямувати на шлях істинний.
Українського радянського композитора Андрія Штогаренка якось запитали:
— Ви слухали вчора нову симфонію молодого композитора?
— Так.
— Цікаво, як реагувала публіка, оркестранти?
— Що вам сказати?! Зіграли внічию…
Український радянський композитор Віталій Кирейко розповідав про казуси, які не раз траплялись на його уроках із студентами вокалістами. Деякі юнаки, маючи відмінні природні дані, були слабко підготовлені теоретично. Так, коли одному з них педагог пропонував визначити на слух інтервали, той показував їх… жестами. Терцій — хлопець легенько розводить руки: «Ось так», квінта — вже шириш, а якщо октава, то «ось-ось така а-а»! Дуже переконливо!
Американського скрипаля Ісаака Стерна, що гастролював у Радянському Союзі, запитали:
— Якої ви думки про Давида Ойстраха?
— Безперечно, високої! Це — другий скрипаль у світі.
— А хто ж перший?
— Перший? Перших багато, в кожній країні!
Якось молода харківська композиторка принесла в оркестр свою першу симфонічну партитуру. Чи
— Маестро, у нас немає клапанів, щоб взяти ці ноти!
— Натисніть на якісь інші,— безапеляційно відповіла дебютантка.
Київський композитор Левко Колодуб зараз з веселою посмішкою згадує хвилину, коли він вперше став за диригентський пульт, щоб виконати свій твір. Але в той час йому було не до сміху! Махнув паличкою раз, другий, третій, — альтист не вступає. В чому справа?
— Мені незрозуміло, чому ви якісь мертві петлі робите, — голосно скаржиться музикант.
Махнув диригент ще раз, другий, третій, — не вступає фаготист.
— В чому справа?
— Маестро, тут у вас багато написано у скрипковому ключі.
— Ну, то що?
— Так взагалі не пишуть… Ну, добре, я виучу скрипковий ключ і потім вам зіграю.
Після репетиції композитор знесилено опустився на стілець, а оркестранти його поздоровили:
— Для першого разу це просто чудової Молодець, витримав!
До війни в одному українському оперному театрі стався курйозний випадок в сцені дуелі в опери «Євгеній Онєгін» П. Чайковського. За недоглядом в пістолеті Онегіна було слабко набито заряд. І от в патетичну хвилину, коли Онєгін з рішучим виглядом натиснув курок, з дула, пістолета вилетіло клоччя. Звуку хлопавки, що мала імітувати постріл, по було, лише литаврист зробив один удар. Леньский завагався: падати чи почекати? На всякий випадок приклав руки до грудей, похитався туди моди і, нарешті, вирішив упасти. Тільки-но гепнувся, прибравши ефектної пози, як за лаштунками почалась страшенна стрілянина. Це «салютування» неабияк розважило публіку.
В м. Донецьку мав відбутися авторський концерт молодих київських композиторів Л. Колодуба і Я. Лапинського. Концерт був призначений на 2 квітня, а напередодні, 1 квітня, відбулася репетиція. Перед репетицією оркестранти про щось таємниче домовлялися, шепочучи й посміхаючись. Та от і репетиція. Оркестр на місці. В залі зібралися поважні керівні особи. Западає урочиста тиша. Я, Лапинський стає за пульт, робить паличкою кілька помахів на 2/4 (в такому розмірі написано його твір «Свято») і оркестр дружно гримнув увертюру до опери «Кармен» Ж. Бізе! Пролунало кілька тактів — і все затихло. Диригент немов скам'янів у якійсь чудернацькій позі. Довга гнітюча пауза. Всі мовчать. Нарешті трохи переляканий оркестрант вирішує розрядити обстановку:
— Маестро, вітаємо вас із першим квітня!
Тут диригент оживає і постукує паличкою по пульту:
— Ще раз, будь ласка, ще раз!
З МИРУ — ПО НОТЦІ
Обурений скрипаль телефонує редакторові американської газети:
— Я чотири рази повторив вашому репортерові, що скрипка, на якій я грав, — справжній інструмент Страдіваріуса, а в рецензії про це — жодного слова!