На краю Ойкумени
Шрифт:
Пандіон без сну лежав на купці жорсткої трави, кинутої на долівку тісної хижки. Він обережно висунув голову з низького, як нора, входу. Рискуючи привернути увагу вартових, юнак став навколішки і милувався місячним диском, що виплив на небі високо над краєм похмурої стіни. Йому стало боляче від думки, що цей самий місяць світить зараз в далекій Енніаді. Може, Тесса, його Тесса, зараз запитує Гекату, де він, не маючи і в гадці, що він дивиться з паскудної ями на сріблястий диск. Пандіон сховав голову в темряву, просякнуту курним запахом нагрітої глини, і відвернувся до стіни.
Вже давно минув буйний розпач перших днів, шалені напади страшенної
Але могутнє тіло, як і раніше, було сповнене невичерпної енергії, розум не притупився. Юнак не занепав духом, як і до цього, він мріяв про волю.
Молодий скульптор поволі перетворювався в бійця, страшного не тільки своєю хоробрістю або силою, не тільки безмежною впертістю, бажанням зберегти свою душу в тому пеклі, що оточувало його, пронести через усі випробування свої мрії, прагнення і любов. Те, що було зовсім неможливе для нього, самотнього, який не знав ні мови, ні країни, тепер ставало реальним — у Пандіона були товариші. Товариш! Тільки той може зрозуміти все значення цього слова, кому доводилося одному стояти перед грізною, переважаючою силою, кому доводилося бути на самоті далеко від батьківщини, в чужій країні. Товариш! Це значить і дружня допомога, і розуміння, і захист, спільні думки і мрії, добра порада, корисний докір, підтримка, втіха. За сім місяців, проведених на роботах навколо столиці, Пандіон ознайомився з дивною мовою Айгюптосу і навчився добре розуміти різноплемінних мешканців шене.
В юрбі п'ятисот рабів, ув'язнених в шене, яких щодня виганяли на роботу, юнак почав відрізняти все більше людей з певною і різкою індивідуальністю.
І раби, поступово довіряючи один одному, потроху зблизилися і з Пандіоном.
Люди об'єдналися на грунті спільних тяжких поневірянь, спільного прагнення до волі. Добитися визволення, завдати удару сліпій, гноблячій силі держави Чорної Землі і повернутися на втрачену батьківщину. Батьківщина — це було зрозумілим для всіх, хоча в одних вона була за таємничими болотами півдня, у других — за пісками сходу чи заходу, в третіх, як і в Пандіона, — за морем на півночі.
Але в шене тільки небагато людей знайшло в собі сили для підготовки до боротьби. Інші, виснажені непосильною роботою, постійним недоїданням, покірно й повільно згасали. Це були головним чином літні люди. Вони не цікавились оточенням. В їх згаслих очах не світилася рішучість, у них вже не було бажання таємно спілкуватися з товаришами. Вони працювали, поволі їли, спали тяжким сном, щоб на ранок, здригнувшись від окрику наглядача, знову мляво і байдуже плентатися в колоні.
Пандіон зрозумів, чому в робочому будинку було так багато окремих хижок: вони роз'єднували людей. Після вечері було заборонено їм сходитися: вартові з стін пильно стежили за виконанням цього наказу — стріла або палиця ранком карала за непослух. Не в усіх людей вистачило сили й сміливості, щоб, користуючись темрявою, нечутно переповзати в хижки до інших. На це зважувався мало хто з товаришів Пандіона.
Найближчими друзями Пандіона стало троє. Перший, з них був Кідого — величезний негр, на зріст майже чотири лікті, що був родом з дуже далеких місць Африки, на південний захід від Айгюптосу. Добрий, веселий і палкий Кідого був теж вправним художником і скульптором. Його виразне обличчя з широким носом
Спочатку Пандіон і Кідого розуміли один одного за допомогою рисунків, наспіх зроблених на землі або на стіні загостреною паличкою. Потім молодий еллін і негр навчилися добре розуміти один одного, користуючись мішаниною слів мови Та-Кемту і легкої мови Кідого, що швидко запам'ятовувалась.
Безмісячними ночами, у вугільночорній пітьмі, що заповнювала шене, Пандіон і Кідого переповзали один до одного і, пошепки розмовляючи, черпали нові сили і мужність в обмірковуванні планів утечі.
Через місяць після того дня, як Пандіон вперше переступив поріг шене, в робочий будинок надвечір пригнали ще кількох нових рабів.
Новачки сиділи і лежали біля входу, безпорадно озираючись, з добре знайомим кожному бранцеві відбитком пригніченості та горя на змучених обличчях. Пандіон, щойно повернувшись з роботи, підійшов до одної з високих посудин, щоб набрати води, але раптом мало не випустив свого череп'яного кухля. Двоє з прибулих стиха говорили знайомою Пандіонові мовою етрусків. Етруски — цей таємничий, суворий, стародавній народ — часто з'являлися на берегах Енніади і славилися як чаклуни, що знають таємниці природи.
Весь затремтівши від спогадів про батьківщину, Пандіон заговорив з етрусками, і вони зрозуміли його.
На питання Пандіона про те, як вони потрапили сюди, обидва бранці похмуро відмовчувались і, здавалось, зовсім не зраділи цій зустрічі.
Обидва етруски були люди середнього зросту, дуже м'язисті, широкоплечі. Темне волосся бранців збилося від бруду і звисало нерівними пасмами з обох боків обличчя. Старшому з них на вигляд було років під сорок, другий, очевидно, був ровесником Пандіона.
Зразу впадала в око їх схожість — запалі щоки підкреслювали масивність вилиць, суворі карі очі виблискували непідкупною впертістю.
Спантеличений байдужістю етрусків, Пандіон відчув образу і швидко пішов у свою хижку. Кілька днів після цього Пандіон навмисно намагався не звертати уваги чанових бранців, хоч і помітив, що етруски стежать за ним.
Днів через десять після прибуття етрусків Пандіон з Кідого сиділи поруч у кінці низького столу за вечерею і їли стеблини папірусу. Обидва вони швидко з'їли свої порції і, як завжди, у них лишалось ще трохи часу, щоб поговорити, поки інші попоїдять. Сусідом Пандіона з другого боку був старший етруск. Несподівано він поклав юнакові на плече важку руку і глузливо глянув прямо у вічі Пандіонові, коли той обернувся.
— Поганий товариш визволення не здобуде, — поволі, з відтінком виклику промовив етруск, анітрохи не побоюючись, що його зрозуміють вартові: жителі Та-Кемту не знали мов своїх бранців, зневажаючи чужоземців.
Пандіон нетерпляче труснув плечем, не зрозумівши сказаного, але етруск міцно стиснув пальці, що вп'ялися, наче мідні кігті, у м'язи юнака.
— Ти зневажаєш їх даремно, — етруск кивнув у бік решти рабів, захоплених їжею. — Інші не гірші за тебе і теж бачать сни про волю…
— Ні, гірші! — гордовито перебив Пандіон. — Вони вже давно тут, а я ще не чув про втечі!