На краю Ойкумени
Шрифт:
Пандіон стежив за нею, посміхаючись і перебираючи інструменти, але коли він повернувся до статуї, усмішка захоплення поволі сповзла з його обличчя. Ще дуже далеко було цьому грубому зображенню до прекрасної живої Тесси. Але все-таки в глині вже з'являлися пропорції її тіла. Сьогодні мусить все вирішитися. Він, нарешті, перенесе на нерухому глину чарівність живих ліній.
Пандіон похмуро і рішуче обернувся до Тесси. Та, скоса глянувши на нього, хитнула головою. Опустивши очі, дівчина сперлася на сосновий стовбур, підклавши одну руку під голову. Пандіон мовчки заглибився в роботу. Погляд юнака став пронизливим, очі перебігали
Багато днів уже тривала ця боротьба творчих рук з мертвою, байдужо податливою глиною, яку треба було примусити набрати прекрасних форм живого.
Час минав. Чуйне вухо юнака вже кілька разів ловило приглушені зітхання стомленої Тесси.
Пандіон припинив роботу, відступив од статуї, і Тесса мимоволі здригнулася, почувши гіркий стогін розчарування. Зображення стало далеко гіршим. Те, що жило в ньому і приваблювало ледве наміченими рисами, тепер, пригладжене і оформлене, вмерло. Статуя зробилася лише незграбною подобою смуглявого тіла Тесси, що стояла перед величезним сосновим стовбуром темнозолотого кольору.
Закусивши губи, юнак порівнював Тессу із статуєю напружено стараючись знайти помилку. Помилки не було, — це не можна було назвати помилкою: просто він не зміг передати життя, зупинити мінливі рухи тіла, йому здавалося, що сила його кохання, його захоплення красою Тесси дозволять йому піднестися високо, здійснити великий творчий подвиг — і з'явиться перед світом небачена статуя… Так було вчора, було ще півгодини тому? І от він не може… не вміє… йому не під силу… Навіть для Тесси, яку він так кохає! Що ж тепер робити? Весь світ померкнув для Пандіона, інструменти попадали додолу, кров ударила в голову. Охоплений розпачем, усвідомлюючи своє безсилля, юнак кинувся до дівчини і впав перед нею навколішки.
Дівчина, зніяковіла і здивована, поклала долоні на гаряче, підняте догори обличчя Пандіона.
І раптом інстинктивним чуттям жінки вона зрозуміла, що робиться в душі художника. З материнською любов'ю вона схилилася над юнаком, говорила ласкаві слова, притискала до себе голову Пандіона, пестячи тонкими пальцями кільця короткого волосся.
Бурхливий розпач юнака вщух.
Здалека долинули голоси. Пандіон оглянувся довкола; запал його згас, а з ним відійшла і горда надія. Йому здавалося, що його юнацька мрія ніколи не здійсниться. Скульптор підійшов до своєї статуї і зупинився, роздумуючи. Маленька рука Тесси лягла йому на згин ліктя.
— Не смій, нерозумний хлопче, — прошепотіла дівчина.
— Не можу, не смію, Тессо, — погодився Пандіон, не відриваючи погляду від статуї. — Коли б ця… — юнак зупинився, — не була зроблена з тебе, коли б не ти, я знищив би її зараз же. Ця річ така незграбна і негарна, що не повинна існувати і чимсь нагадувати твій образ, — з цими словами юнак легко засунув камінь разом з статуєю вглиб печери. Він старанно замаскував вузьку щілину уламками каміння та пригорщами сухої хвої.
Юнак і дівчина попрямували на звук морського прибою. Вони довго йшли мовчки. Пандіон заговорив — він хотів, щоб кохана зрозуміла його тугу й розчарування. Дівчина переконувала Пандіона не кидати спроб, говорила про свою впевненість у ньому, про його здатність виконати задумане. Але Пандіон був непохитний. Тільки сьогодні він зрозумів, що ще далекий від справжньої майстерності, що дорога до справжнього мистецтва лежить через довгі роки наполегливої праці.
— Ні, Тессо, я зрозумів
— Хіба вона не твоя, Пандіоне? — дівчина поривчасто закинула руки за шию художника.
— Так, Тессо, але як іноді я страждаю через неї! Я ніколи не перестану милуватися тобою і разом з тим… не можу зробити статую. А я повинен втілити тебе в глині, дереві, камені. Я повинен зрозуміти, чому так важко передати живе, бо коли я сам не зрозумію цього, то як я зможу зробити живими свої твори?
Тесса уважно слухала юнака і, почуваючи, що зараз перед нею відкрита вся душа Пандіона, з болем розуміла своє безсилля. Туга художника передавалась і їй, в серці росла невиразна тривога.
Раптом Пандіон усміхнувся, і не встигла Тесса опам'ятатися, як міцні руки піднесли її вгору. Пандіон побіг до берега, опустив дівчину на вогкий пісок, а сам зник за круглим горбом.
Одна мить — і дівчина побачила голову Пандіона на гребені хвилі, що наближалась до берега. Незабаром юнак повернувся. Його м'язи, виграваючи під шкірою, обтрушували воду. Недавнього смутку не було й сліду. І те, що трапилося в гаю, здалося Тессі вже не таким серйозним. Вона тихо засміялась, згадавши свою жалюгідну глиняну подобу і зажурене обличчя її творця.
Пандіон теж кепкував з себе, як хлопчик хвастав перед дівчиною своєю спритністю та силою. Так, поволі, часто зупиняючись, ішли вони додому. І тільки на самому дні душі Тесси все ще гніздилася тривога.
Агенор торкнувся рукою Пандіонового коліна. — Народ наш ще молодий та бідний, мій сину. Потрібно віками жити в достатках, щоб сотні людей могли присвятити себе високому мистецтву художника, щоб сотні людей могли віддатися вивченню краси людини і світу. А ми ще зовсім недавно зображували своїх богів, обтісуючи кам'яні або дерев'яні стовпи… А ось ти прагнеш збагнути закони краси, І я можу передректи, що наш народ піде далі і вище від інших в зображенні прекрасного. А тепер у стародавніх та багатих країнах майстри далеко вправніші за нас…
Художник встав і дістав з кутка кімнати велику скриньку з жовтого дерева, вийняв з неї згорток, покритий червоною матерією. Знявши її, він обережно поставив перед Пандіоном статуетку завбільшки з лікоть, зроблену з слонової кості. Слонова кістка від давності порожевіла, і її полірована поверхня вкрилась дрібнесенькими чорними тріщинками.
Статуетка зображала жінку, яка тримала в простягнутих руках дві змії, що обвилися кільцями до ліктів. Тугий пояс з валиками по краях обхоплював тонкий стан, підтримуючи довгу, до п'ят, спідницю, що дуже розширювалася донизу і була прикрашена п'ятьма поперечними золотими смужками. Спину, плечі, боки і верхні частини рук закривала легка накидка, залишаючи голими груди й живіт до талії.
Тяжке хвилясте волосся підняте було вузлом не на потилиці, як у еллінських жінок, а на тім'ї. Від вузла спадали густі пасма, вкриваючи шию і спину.
Нічого подібного Пандіон ще не бачив. Відчувалося, що ця статуетка — твір великого майстра. Особливо привертало увагу дивно-байдуже обличчя статуетки — плескувате і широке, з виразно окресленими вилицями, з товстими губами, з трохи виступаючою вперед нижньою частиною.
Прямі широкі брови посилювали вираз байдужості на обличчі жінки, але груди високо здіймалися, ніби в нетерплячому зітханні.