На крилах пісень, Украинка Леся - читать онлайн бесплатно

На крилах пісень

2011 г.

5.00 + -

рейтинг книги

Шрифт:

Леся

Українка

СIМ СТРУН

(Посвята Михайловi Драгоманову)

(Гiмн. G r a v e ) [1]

До тебе, Україно, наша бездольная мати, Струна моя перша озветься. I буде струна урочисто i тихо лунати, I пiсня вiд серця поллється. По свiтi широкому буде та пiсня лiтати, А з нею надiя кохана Скрiзь буде лiтати, по свiтi мiж людьми питати, Де схована доля незнана? I, може, зустрiнеться пiсня моя самотная У свiтi з пташками-пiснями, То швидко полине тодi тая гучная зграя Далеко шляхами-тернами. Полине

за синєє море, полине за гори, Лiтатиме в чистому полю, Здiйметься високо-високо в небеснi простори I, може, спiтка тую долю. I, може, тодi завiтає та доля жадана До нашої рiдної хати, До тебе, моя ти Україно мила, кохана, Моя безталанная мати!

(1) - Урочисто (iтал.)

RЕ

(Пiсня. В r i o s o) [2]

Реве-гуде негодонька, Негодоньки не боюся, Хоч на мене пригодонька, Та я нею не журюся. Гей ви, грiзнi, чорнi хмари! Я на вас збираю чари, Чарiвну добуду зброю I пiснi свої узброю. Дощi вашi дрiбненькiї Обернуться в перли дрiбнi, Поломляться ясненькiї Блискавицi вашi срiбнi. Я ж пущу свою пригоду Геть на тую бистру воду, Я розвiю свою тугу Вiльним спiвом в темнiм лугу. Реве-гуде негодонька, Негодоньки не боюся, Хоч на мене пригодонька, Та я нею не журюся.

(2) - Весело (iтал.)

МI

(Колискова. A r p e g g i o) [3]

Мiсяць яснесенький Промiнь тихесенький Кинув до нас. Спи ж ти, малесенький, Пiзнiй бо час. Любо ти спатимеш, Поки не знатимеш, Що то печаль; Хутко прийматимеш Лихо та жаль. Тяжка годинонько! Гiрка хвилинонько! Лихо не спить… Леле, дитинонько! Жить сльози лить. Сором хилитися, Долi коритися! Час твiй прийде З долею битися, - Сон пропаде… Мiсяць яснесенький Промiнь тихесенький Кинув до нас… Спи ж ти, малесенький, Поки є час!

(3) - Тут: акорди на арфi (iтал.).

(Сонет)

Фантазiє! ти, сило чарiвна, Що збудувала свiт в порожньому просторi, Вложила почуття в байдужий промiнь зорi, Що будиш мертвих з вiчного їх сна, Життя даєш холоднiй хвилi в морi! Де ти, фантазiє, там радощi й весна. Тебе вiтаючи, фантазiє ясна, Пiдводимо чоло, похиленеє в горi. Фантазiє, богине легкокрила, Ти свiт злотистих мрiй для нас одкрила I землю з ним веселкою з'єднала. Ти свiтове з'єднала з таємним, Якби тебе людська душа не знала, Було б життя, як темна нiч, сумним.

SOL

(R o n d e a u) [4]

Соловейковий спiв навеснi Ллється в гаю, в зеленiм розмаю, Та пiсень тих я чуть не здолаю, I веснянi квiтки запашнi Не для мене розквiтли у гаю, - Я не бачу весняного раю; Тiї спiви та квiти яснi, Наче казку дивну, пригадаю - У снi!.. Вiльнi спiви, гучнi, голоснi В рiднiм краю я чути бажаю, - Чую скрiзь голосiння сумнi! Ох, невже в тобi, рiдний мiй краю, Тiльки й чуються вiльнi пiснi - У снi?

(4) - Рондо (пал.)

LА

(N o c t u r n o) [5]

Лагiднi

веснянiї ночi зористi! Куди ви од нас полинули? Пiснi соловейковi дзвiнко-срiблистi! Невже ви замовкли, минули? О нi, ще не час! ще бо ми не дiзнали Всiх див чарiвливої ночi, Та ще бо лунають, як перше лунали, Веснянки чудовi дiвочi. Ще маревом легким над нами витає Блакитна весняная мрiя, А в серцi розкiшно цвiте-процвiтає Злотистая квiтка — надiя. На крилах фантазiї думки лiтають В країну таємної ночi, Там промiнням грають, там любо так сяють Лагiднi веснянiї очi. Там яснiї зорi i тихiї квiти Єднаються в дивнiй розмовi, Там стиха шепочуть зеленiї вiти, Там гiмни лунають любовi. I квiти, i зорi, й зеленiї вiти Провадять розмови коханi Про вiчную силу весни на сiм свiтi, Про чари потужнi веснянi.

(5) - Ноктюрн (iтал.)

(S e t t i n a) [6]

Сiм струн я торкаю, струна по струнi, Нехай мої струни лунають, Нехай мої спiви лiтають По рiднiй коханiй моїй сторонi. I, може, де кобза найдеться, Що гучно на струни озветься, На струни, на спiви мої негучнi. I, може, заграє та кобза вiльнiше, Нiж тихiї струни мої. I вiльнiї гуки її Знайдуть послухання у свiтi пильнiше; I буде та кобза - гучна, Та тiльки не може вона Лунати вiд струн моїх тихих щирiше.

(6) - Назва строфи на сiм рядкiв (iтал.)

[1890]

ЗОРЯНЕ НЕБО

***

Зорi, очi весняної ночi!

Зорi, очi весняної ночi! Зорi, темряви погляди яснi! То лагiднi, як очi дiвочi, То палкiї, мов свiтла прекраснi. Одна зiрка палає, мов пломiнь, Бiлi хмари круг неї, мов гори, Не до нас посила вона промiнь, Вона дивиться в iншi простори… Iнша зiронька личко ховає В покривало прозореє срiбне, Соромливо на дiл поглядає, Сипле блiдеє промiння дрiбне. Ти, прекрасна вечiрняя зоре! Урочисто й лагiдно ти сяєш, Ти на людське не дивишся горе, Тiльки щастя й кохання ти знаєш. Як горить i мигтить iнша зiрка! Срiблом мiниться iскра чудесна… Он зоря покотилась, - то гiрка Покотилась сльозина небесна. Так, сльозина то впала. То плаче Небо зорями-слiзьми над нами. Як тремтить теє свiтло! Неначе Промовля до нас небо вогнями. Горда, ясна, огнистая мова! Ллється промiнням рiч та велична! Та ми прагнем лиш людського слова, I нiма для нас книга одвiчна…

***

Єсть у мене одна...

Єсть у мене одна Розпачлива, сумна, Одинокая зiрка ясная; Сеї ж ночi дарма Її кличу, - нема! Я стою у журбi самотная. I шукаю вгорi Я тiєї зорi: "Ох, зiйди, моя зiрко лагiдна!" Але зорi менi Шлють промiння сумнi: "Не шукай її, дiвчино бiдна!"

***

Моя люба зоря ронить в серце менi...

Моя люба зоря ронить в серце менi, Наче сльози, промiння тремтяче, Рвуть серденько моє тi промiння страшнi… Ох, чого моя зiронька плаче!

***

Я сьогоднi в тузi, в горi...

Я сьогоднi в тузi, в горi, Мов у тяжкiм снi, - Отруїли яснi зорi Серденько менi.

1 2 3 4 5 6 7