На траверсі Бета Ліри
Шрифт:
— Пташка розгорнула крила і проситься в політ, — неголосно сказав Кроулі.
— Не будемо її томити. Випускай! — розпорядився Триллінг.
З трубки зі свистом вирвався тоненький струмінь, що скидався і на пару, й на холодець. Струмінь не розходився по кімнаті, а збирався в хмарку, яка росла на очах. Нарешті вся пара з трубки витекла.
Грізна хмарка тепер непорушно висіла за півметра від підлоги і потріскувала. Кроулі натиснув на кнопку стартера, і хмарка, гойднувшись, поволі рушила до дверей.
— Скажи, Арчі, — мовив Мардон, закінчуючи голитись, — тобі знайоме ім’я: Річард Вільмор Кроулі?
— Річард Кроулі? — швидко перепитав Арчибальд. — Де ти чув це ім’я?
— Так звати мого рятівника. Ну, того, що вивів мене через підвал на іншу вулицю.
— Кроулі, — повторив Арчибальд. — Не може бути! Гордість нашої науки!.. Опиши-но його краще.
Мардон описав незнайомця, якого добре запам’ятав.
— Так, це він, — вигукнув Арчибальд, — немає сумніву. І ти кажеш, що од нього відгонило віскі?
— Як з винної бочки.
— П’є, значить. Вони проковтнуть його, ці компанії.
— Прощаючись, Кроулі сказав, що мене врятував Річард Вільмор Кроулі, “великий фізик і великий негідник”. Але мені здалося, що то було просто базікання п’яного.
— Почекай-но, — Арчибальд ляснув себе по лобі. — Кроулі працює на фірму Триллінга. Без сумніву, вони задумали якусь мерзоту. Треба запобігти злочину, коли ще не пізно. Ходімо! Ти запам’ятав будинок? — Останні слова Арчибальд говорив, тягнучи Вуда за руку.
Невдовзі, лякаючи курей, вулицею на найбільшій швидкості промчав моторолер.
— Справу зроблено, Хазяїне, — сказав Кроулі через хвилину після того, як хмарка зникла за дверима. — Тепер непогано було б і розпрощатися.
— Слухай, Річі, — вкрадливо почав Триллінг, — хочеш, я подвою твій гонорар? Ти його одержиш, але при одній умові.
— Якій?
— Обіцяй, що залишишся в мене. Треба провернути ще одне дільце, на цей раз — останнє. Без твоєї допомоги мені не обійтися.
— Ні! — вигукнув Кроулі. — Ні, ні! Більше не можу. Давайте мені гроші, і я негайно їду. Шукайте собі іншого помічника.
— Ніхто, крім тебе, з цим не справиться, і ти сам це добре знаєш, — мовив Триллінг. — Зважуйся! Ти будеш забезпечений на все життя.
— Я виїжджаю, — заявив Кроулі.
— Ти не поїдеш.
— Цікаво, хто може мені перешкодити?
В руках Триллінга блиснув кольт.
— Рахую до трьох, — загрозливо сказав він, піднімаючи догори чорне дуло.
Кроулі кинувся на Триллінга. Він збив Джона, і обидва покотилися по підлозі. В шумі відчайдушної боротьби майже нечутно пролунав короткий постріл.
Залишившись наодинці після професорського обходу, Парчеллінг
Несподіване шипіння і тріск змусили його розплющити очі. Гуго здалося, що він божеволіє: від дверей по підлозі неспішно повзла біла хмарка.
Крик застряв у горлі Гуго, очі вилізли на лоба. Він вискочив з ліжка і кинувся до вікна. В самій білизні, худий, тремтячи усім тілом, Парчеллінг був страшний. Він спробував висадити вікно, але броньоване скло навіть не похитнулось. А хмарка наближалась невідворотно, як доля.
— А-а-а! — заволав Парчеллінг, метнувшись назустріч хмарині, і напівдорозі упав на підлогу.
Глухий вибух струсонув госпіталь. Але Парчеллінг уже нічого не чув: за мить до вибуху він вмер од розриву серця.
— Прямо, — командував Мардон. — Кафе… ось ця вулиця… Он чавунні грати… Стій! У цьому дворі.
Залишивши моторолер на вулиці, Арчибальд і Мардон увійшли в похмурий двір.
— Оцей під’їзд, — кивнув Вуд.
У вогкому під’їзді Арчибальд і Мардон загаялись.
— Ти не помилився? — пошепки спитав Арчибальд. Раптом з-за дверей почувся протяжний стогін. Арчибальд штовхнув двері. Вони піддалися.
В кімнаті, схожій на лабораторію, панувало безладдя: стіл повалений, біля нього — купа якихось деталей. Арчибальд відкинув ногою поламаний стілець. У протилежному кінці кімнати, коло вогнетривкої шафи, лежав чоловік, уткнувшись обличчям у підлогу.
Ставши на коліна, Арчибальд нахилився до нього. Обережно торкнув за плече. Чоловік не подавав ознак життя.
Арчибальд повернув безвільно пониклу голову чоловіка й здригнувся: це був Кроулі. Він дихав часто й хрипко. Кров… Звідки? Арчибальд оглянув Кроулі. Правий бік його був закривавлений.
— Рана, — тихо мовив Арчибальд.
— Кульова. Певно, самогубство, — зітхнув Мардон. — Він видався мені людиною, котру пригнічує нечисте сумління. І, крім того, ось це… — Вуд кивнув на батарею порожніх пляшок з-під віскі, що вишикувались У кутку.
— Не поспішай з висновками, — сказав Арчибальд. — Якщо це самогубство, то де револьвер, з якого він застрелився?
— Але хто ж тоді?..
— Оце ми й повинні з’ясувати. Я певен, що це вбивство. Не уявляю, кому Річард міг стати поперек дороги. Тільки б нам урятувати його… Швидше лікаря. — І Арчі кинувся до дверей.
Раптом хрипке, важке дихання пораненого затихло. Арчибальд підніс до губ Кроулі маленьке дзеркальце: поверхня його не затуманилась.
— Ну, що там ще? — кинув Джон Триллінг, який уже зібрався виїздити.
До нього підбіг захеканий начальник тюрми.
— Біда, бос!