Над Шпрее клубочаться хмари
Шрифт:
Чи буде колись так? Фред, зелень, люди, вода, і все — твоє.
Марія струшує головою, відганяє мрії. Погляд її знову стає суворим. Вона насторожено дивиться на під’їзд сусіднього будинку.
Чути кроки, що наближаються. Нарешті біля дверей у світлі ліхтаря виникає постать Ернста. Марія ще не встигла опам’ятатись, як Рут уже підбігла до дверей.
— Ну як? — Марія запитально дивиться на Ернста.
— Погано. Батько не приходить до пам’яті. Лікарі не дають жодних гарантій. Я забіг до вас на хвилинку. В лікарні скінчилися кисневі подушки, боюсь, що вночі їх ніде буде дістати, хочу попросити у вас…
— Зараз, зараз…
Рут стояла, притулившись до полиці, і мовчки кивала головою.
Ернст схопив подушки,
— Я подзвоню вам, як тільки будуть новини…
— Ернст, чи могла б я побачити Зеллера? Мені потрібно з ним поговорити. Розумію, вам зараз не до цього, але…
— Постараюсь, фрау Кеніг.
Стелеться поземка. Різкий холодний вітер б’є в обличчя. Голова у Григорія розколюється, перед очима пливуть різнокольорові кола. З великими труднощами він заводить машину. Вже пів на восьму, треба якомога швидше дістатися до аптеки. Там Марія дасть порошок, Григорій відійде, і вони зможуть спокійно все обговорити.
Але жалюзі на вікнах опущені, двері зачинені. Таке враження, наче в аптеці нікого немає. Григорій весь напружується. А раптом за ці кілька годин щось сталося і Марію заарештовано? Можливо, Себастьян Ленау марив і сказав таке, що викликало підозру?
Григорій проїздить мимо аптеки. Доїхавши майже до кінця вулиці, він, не зупиняючись, оглядається і бачить, як з сусіднього під’їзду вийшла людина.
Отже, побачення з Марією не відбудеться. Скоріше всього, стежать не за нею, а чекають когось з компанії Петерсона. Та все одно Григорій не має права з’являтися в аптеці. Більше того, він навіть не може подзвонити вдруге. Її телефон прослуховується, — тепер у цьому немає сумніву.
Головний біль посилюється. Думки плутаються, перестрибують з одного на друге. Ні, так нічого не вийде. Швидше додому, прийняти таблетки, а коли біль мине, вирішити, як діяти далі.
Але таблетки не допомагають. Григорій, випроставшись, лежить на ліжку, притискує до лоба грілку. Здається, у світі немає більше нічого, крім цього болю, що сповнив його. Навалився, мов величезна кам’яна брила, давить, розриває голову, Та все одно крізь біль і морок пробивається думка про зустріч з полковником. У скронях гупає, наче хтось б’є по голові довбнею. Поволі цей стукіт перетворюється на гуркіт моторолера. Григорій ще не може збагнути, що це означає, та вже десь у пам’яті виникає поштова листівка. Несправний моторолер і листівка… Треба зробити зусилля і об’єднати ці деталі. Краєчком свідомості він розуміє, що вимагається від нього, але додумати до кінця не може. Перед очима кружляють деталі розібраного моторолера і різноманітні поштові листівки з портретом полковника…
Нарешті Григорій засинає.
Прокинувся аж уночі, з ясною головою, але підвестися не було сили. Хотілось отак лежати й не ворушитися.
Він лежав, дивлячись у стелю, на біленьких амурчиків, що розлетілися по кутках, тримаючи в руках великі гірлянди квітів. Де-не-де на їхніх гарненьких обличчях, пухленьких рученятах і ніжках пролягли чорні тріщини.
Раптом поруч з цими незграбними амурчиками звідкись виник китайський божок, якого він подарував Нунке на день народження. Нунке! Згадавши це ім’я, Григорій остаточно прийшов до тями. Свідомість запрацювала точно і ясно. Ось у чому справа: оскільки зірвалася зустріч з Марією, слід використати останню можливість для побачення з полковником.
Моторолер і поштова листівка…
Лист до дядечка про несправний моторолер, прохання про зустріч і гроші,— батько пропив усе, що було. Кількість слів — це день тижня, кількість літер у першому рядку — час побачення.
Треба негайно накидати кілька рядків ї попросити Зеллера відіслати листа. Зустрічатися з Зеллером також не бажано, та це менш небезпечно, ніж самому опускати листівку, якщо за ним стежать.
Машина весь час чхає, пирскає. Фред раз у раз зупиняється, підіймає капот, копирсається в моторі, але
Зеллер у засмальцьованому комбінезоні порається біля легковички. Він підводить голову, просить. Григорія зачекати.
Через п’ятнадцять хвилин легковичка вже готова. Зеллер попереджає власника, що він тимчасово дещо полагодив, і радить поставити машину на капітальний ремонт. Подякувавши і розрахувавшись, власник автомобіля від’їздить.
Зеллер підходить до Григорія, підіймає капот його «опеля». На майданчику, крім них, нікого немає.
— Що сталося? — тихо запитує механік.
— Хотів заїхати до Марії і попросити влаштувати зустріч з полковником, та, проїжджаючи по вулиці, побачив, що аптека зачинена. Не зупиняючись, проминув її, а коли обернувся, побачив, що за будинком Марії стежать. На кого вони полюють: на торговців наркотиками чи в чомусь запідозрили фрау Кеніг?
— Учора забігав Ернст. Сказав, що в лікарні весь час чергує поліцай, чекає, поки лікар дозволить допитати старого. З розмов поліцая з своїм начальством Ернст зрозумів, що вони шукають тих, хто працював з Петерсоном і Штаубе. Кажуть, притиснутий фактами ватажок їхньої зграї — зубний лікар, розколовся. Визнав, що причетний до вбивства Клари, але зробив це за його завданням Петерсон. На жаль, спіймати вдалося не всіх. Їм не зрозуміло, навіщо Петерсон прийшов в аптеку, — коли його взяли, наркотиків при ньому не було, от поліція і хоче простежити за всіма відвідувачами. Вони думають, що там сховано багато наркотиків і члени зграї полюватимуть за ними. Шкода старого, чудовий товариш, ми багато років працювали разом. Потім він відійшов од нас — боявся за дружину й дитину, але його місце одразу ж зайняла дружина. І ось тепер, коли він знову включився в підпільну роботу, — така безглузда історія.
— У мене до вас прохання: я написав листівку, та, оскільки над моєю головою збираються хмари, я прошу вас переписати її іншим почерком, а цю спалити.
Зеллер пробіг папірець очима.
— Звичайно, так краще, тим більше, що я механік і прохання племіннику полагодити моторолер не викличе підозри.
— Сьогодні вранці мені дзвонив бос, запросив на обід. Думаю, що мені знову доведеться вирушити в Гамбург налагоджувати стосунки з англійською адміністрацією. Вам ще не повідомили, хто цей підозрілий Бауер — Лемке чи ні?
— Нашій людині вдалося зв’язатися з комуністичним підпіллям і знайти потрібних людей. Один з них знає Бауера. Він живе в будиночку його батька.
— З ким із ваших людей я можу зв’язатись у Гамбурзі? Мабуть, після зустрічі з містером Лестером у мене з’являться важливі дані.
— Очевидно, в Гамбурзі ви зупинитесь в одному з найкращих готелів і, звичайно ж, їздитимете по місту в таксі. Так от, на зупинці біля готелю «Атлантик» між дванадцятою і другою годинами вас чекатиме таксі вишневого кольору, ободок коліс пофарбований в сірий колір, на багажнику праворуч маленька кругла вм’ятина. Якщо не придивлятись, вона зовсім непомітна. У шофера в кабіні, навпроти керма, наклеєний портрет красуні з модного журналу. Таких портретів багато, тому на голові дівчини домальована вузенька червона стрічка. Сядете в таксі і попросите повозити вас по місту, показати визначні місця Гамбурга. Таксист запитає, що вас найбільше цікавить, скажете, що цілком і повністю покладаєтесь на його смак. Водій одвезе вас у пивний бар, покаже столик, за який вам треба сісти. До вас підійде людина у світлому піджаку, сяде, зіпреться ліктями на спинку стільця і покладе ліву ногу на праву. Привітається, запропонує вам сигарети, і тоді можете починати з ним розмову. Зрозуміло?