Над Шпрее клубочаться хмари

Дольд-Михайлик Юрий Петрович

— Я міг би запропонувати…

— Стривай. Ознайомся спочатку з оцим.

Чезаре витяг з шухляди стола цілу паку збільшених фотокопій тексту і віялом розкинув їх перед товаришем по роботі. Той узяв першу копію, брови його піднялись високо вгору. Не дочитавши аркуша, він гарячково схопився за другий, потім почав переглядати інші.

— Ні, ти не квапся, читай уважно. Розумієш, який буде резонанс!.. Що з тобою?

— Чезаре, звідки в тебе ці документи? — мало не з стогоном вихопилося з грудей молодика в окулярах.

— Один друг передав через Лідію фотоплівку. Лідія знає його

як давнього антифашиста… Та скажи нарешті, що з тобою?

— Поглянь спочатку на те, що я приніс тобі. — Поверх фотокопій ліг стос списаних на друкарській машинці сторінок.

Настала черга зніяковіти Чезаре.

— Звідки це в тебе? — запитав він.

— Мабуть, звідти ж, звідки і твої фотокопії — з схованок Рамоні. Боже, який я дурень, навіть двічі дурень!

— Джузеппе, ти можеш говорити без загадок?

— Виходить, Фред Шульц, про якого я тобі розповідав як про останнє стерво, зовсім не той, за кого себе видає. Він з нами. А ми з ним мало не…

Впавши грудьми на стіл, Джузеппе нестримно реготав.

РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ

Пізнє порозуміння

Ранкові газети розійшлися сьогодні вмить, і Григорій вирішив не шукати їх: Нунке, напевне, скористається з послуг кіоску у вестибюлі готелю.

Так воно й було. Начальника школи Гончаренко знайшов у тій же позі, що і вчора, з купою прочитаних газет.

На запитливий погляд раннього відвідувача Нунке відповів заспокійливим жестом, розвівши долоні випещених рук.

— Нічого нового, Фред! — сказав він, коли Григорій сів. — Убитий знову фігурує під ім’ям «Невідомий». У декотрих газетах є натяки, ніби це приватний детектив дуже впливової особи однієї з іноземних держав. Нам це на руку.

— А показання свідків? — Здебільшого буяння фантазії. Лише одна повія з Мілана — вона прислала до поліції анонімного листа — стверджує, наче її, як вона висловилась, «нічний друг», дуже схожий на вбитого, уві сні щось бурмотів німецькою мовою.

— Це мене тривожить. На Донго шлях лежить через Мілан, можливо, Вайс там заночував.

— Гм… Звичайно, неприємно. А втім… Якщо вона й наважиться давати свідчення, навряд чи їх сприймуть серйозно: п’яній дівці в ліжку може примаритись казна-що. Теж мені лінгвіст!

— Так то воно так, а все-таки…

— Зважте, історія з неіснуючими вже архівами Муссоліні забила всім памороки.

— Неіснуючими? Ви гадаєте, їх не було?

Нунке посміхнувся, примружився, мов ситий кіт, витримав паузу і лише після цього із зверхністю людини, обізнаної з багатьма таємницями, багатозначно мовив:

— Були, та спливли. Свого часу про це подбав Скорцені. Що-що, а листування дуче з Черчіллем Отто приховав добре. Фред, зважте, я вам довіряю державну таємницю! Ці листи у нас. Прийде час, коли ми зуміємо їх використати. Сподіваюсь, ви розумієте, що жодна душа про нашу розмову не повинна знати?

— Про такі речі навіть не попереджають, настільки вони зрозумілі… Виходить, Вайс погнався за марою!

— Завдавши нам стільки неприємного клопоту! Коли б не він, ми могли б побути в Римі

ще кілька днів, а тепер доведеться сьогодні ввечері виїхати. Береженого, як кажуть, і бог береже. Я вже дзвонив Рамоні, його секретар замовив нам квитки. Він може подзвонити з хвилини на хвилину, тому в мене така пропозиція: давайте поснідаємо тут, у номері, а потім походимо по магазинах, ви допоможете мені вибрати подарунки дружині й дітям.

— З охотою. Викликати офіціанта?

— Я вже замовив сніданок на дві персони. Накажіть, щоб подавали.

Григорій подзвонив до ресторану і, поки Нунке прибирався, поки сервірували стіл, взявся переглядати газети. Увагу його привернув вміщений в «Уніта» і «Аванті» набраний жирним шрифтом запит до поліції. Ага! Он чому Рамоні вчора так нервував, прочитавши прізвища затриманих за підозрою в убивстві! Навіть наказав Джузеппе негайно звірити ці прізвища з якимсь Батісто. Джузеппе при цьому прикусив губу, ніби стримуючи посмішку, та вона світилася в його очах, коли він поглянув на Григорія. Взагалі Джузеппе поводився вчора досить дивно. Гончаренкові не раз здавалося, що він хоче залишитися з ним наодинці, і вигляд у нього був не насторожений і злий, як раніше, а скоріше приязний. Радіє, що збудеться гостей чи підготував якусь капость і тепер з того втішається?

Його думки про секретаря Рамоні наче передалися через відстань — пролунав телефонний дзвінок, і в трубці почувся голос Джузеппе.

— Синьйор Нунке? А, це ви, синьйор Шульц! Дуже добре, я вам дзвонив у пансіонат. Рівно о четвертій я до вас зайду, щоб вручити квитки, поїзд відходить о восьмій. Дуже прошу: влаштуйте так, щоб ви були самі. У мене до вас важлива справа. Дуже важлива і… приємна. Щоб не збудити підозри господаря номеру, скажіть лише одне слово: «так» чи «ні».

— Так, Джузеппе! — На другому кінці зумер відключився, Григорій повільно поклав трубку, роздумуючи над тим, яка справа, та ще й приємна, може бути у секретаря Вітторіо Рамоні до Фреда Шульца.

— Поїзд відходить о восьмій! — гукнув Григорій Нунке, підійшовши до дверей опочивальні.

Нунке дотримувався правила: за їжею не вести ділових розмов, тому під час сніданку обидва торкалися лише сторонніх тем, хоч було видно — думки обох сягали далеко від того, про що говорилося. Коли подали незмінну каву, Нунке не витримав.

— Ось вона, далекоглядність нашої політики, Фред! Ще вчора ми з вами були вигнанцями, а сьогодні повертаємося до Німеччини із щитом, а не на щиті. Повірте мені, Гелен доможеться свого: не тільки відродить німецьку розвідку, а й зробить її наймогутнішою.

— А чи не здається вам, що попередження про найтісніший контакт з окупаційними американськими властями, по суті, є завуальованим натяком на нашу залежність від усіляких думбрайтів?

— Лише на початку нашої діяльності, Фред, лише на початку. З стратегічних міркувань це навіть доцільно. Дайте нам набратися сили і тоді… О, тоді коліном під зад Думбрайту і таким, як він!

— Шкода, не можна зробити цього завтра ж! Я так і не зрозумів: позбудемось ми його опіки чи ні?

— Якщо вже мати боса, то я волів би іншого… До речі, як ви гадаєте… отой недокінчений лист Вайса до Думбрайта був першим?