Наказано вижити
Шрифт:
— Звичайно, саме так я й хотів відповісти.
— Ні, вашу відповідь я вправі тлумачити зовсім інакше: коли б не було в Німеччині лівих та євреїв, чи коли б навпаки, вони були розумнішими, згуртованішими й сильнішими, ми не прийшли б до влади і вам не довелося б пережити стільки, скільки ви пережили…
— О ні, пане Бользен, ви дуже суб'єктивно трак…
— Ви брешете мені! Ви ненавидите нас так, як мусить ненавидіти свого мучителя той нещасний, кого мучать. Якщо ви заперечуватимете мені, я припиню розмову, поверну вас у камеру і долею вашої сім'ї доведеться займатися комусь іншому, а не мені. Ну?
— В перші роки мого ув'язнення, справді, у мене часом була ненависть до тих, хто не захотів об'єктивно
— Послухайте, Рубенау, я зараз говоритиму вам те, що ви думаєте, а ви тільки кивайте мені, коли згодні, або ж, у тому разі, коли ви не згодні, мотайте головою зліва направо… А втім, якщо вам зручніше, можете мотати справа наліво… Отже, ви думаєте зараз так: «Ти, нацистський ублюдок і садист, недовго тобі залишилося мучити мене і мою сім'ю, будьте ви прокляті, вся ваша байда! Будь проклятий той день, коли ви зламали мене на дітях і дружині, яких ви ув'язнили, ви ж звірі, ви ладні на все в ім'я вашої маячної ідеї! Але нічого, собаки, нічого, оділлються вам мої сльози, не думайте, що я нічого не сказав людям у Празі і Роттердамі, куди ви мене посилали! Я попередив про ваш план Фаїну Шор, тому вона й прийшла на побачення в супроводі двох своїх озброєних друзів, тільки ваших головорізів було більше, і їх навчили, як треба хапати в лісі на кордоні цих наївних підпільників… Нічого, собаки, нічого, в Роттердамі я також попереджав моїх співрозмовників про небезпеку, я робив це акуратно, я розумніший за вас, я знав, що ваш кошмарний лад так чи інакше закінчиться крахом, я думав заздалегідь, а ви — засліплені своїм расовим ідіотизмом — не хотіли думати навіть за рік наперед… І коли мене возив з собою Ейхман до Будапешта, я встиг шепнути кілька слів рабину, той усе зрозумів, мені можуть простити, а от нікому з вас не буде прощення!»
Рубенау подивився на Штірліца з жахом, крапельки поту зросили його лоб і пергаментні скроні, пальці стиснулися в безсилі кулаки, кісточки були сині, голодні…
— То справа наліво? — підштовхнув його запитанням Штірліц. — Чи — зліва направо?
— За що ви знов починаєте мене мучити? Ну за що?!
— Мучили Фаїну Шор. Її гвалтували на очах Абрама Шора, її чоловіка, який годував вас, ділячись своїм бруквяним супом. Її мучили, вводячи в неї на очах голки під нігті Абраму. Але ні він, ні вона не назвали вашого імені… А втім, це лірика, яка не має відношення до моєї роботи і до вашого майбутнього. Коли я зараз прочитав ваші таємні думки про те, що вас можуть зрозуміти і, зрештою, як жертву, простити, я підводив до того, що простити повинні нас обох. Та ще деяких моїх друзів, коли ми зможемо зробити так, щоб євреїв, які сидять у концтаборах, не знищили фанатики. Більше того, їм дозволять виїхати до Швейцарії… Це організую, скажімо, я. Чи мій друг. Але контакт з людьми в Швейцарії, з вашими фінансовими тузами, забезпечите ви. Ну, як умовивід? Непогано, га?
— А моя сім'я? Що буде з дітьми?!
Штірліц витяг із шухляди стола паспорт для виїзду з рейху, кинув його перед собою на стіл:
— Встаньте і погортайте…
Рубенау з острахом наблизився, сторожко подивився на закам'яніле обличчя Штірліца, погортав паспорт, побачив фотографію дружини й двох своїх дітей, уважно подивився, чи є швейцарська віза, переконався, що візу відкрито; заплакав і сказав:
— Але в документі немає вашого дозволу на виїзд.
— Невже ви думаєте, що ми відпустимо їх у Швейцарію раніше, ніж я з вами повернуся звідтіля благополучно?
— Я зроблю те, про що ви кажете, я це зроблю легко, ми повернемось, і я знову опинюся в камері, а сім'я моя в мюнхенській тюрмі.
— Ні, не опинитесь, бо нам треба буде приймати поважних панів з Швейцарії тут, у рейху, в готелі, і возити їх по таборах, організовуючи транспорти для звільнених, завдяки нашому з вами благородному
— Ні, — різко обірвав «Штірліца Рубенау. — Не її. Дітей…
— Повторюю, з тими посланцями з Швейцарії, які вивозитимуть звільнених, ми відправимо вашу дружину. З наступною колоною виїде ваша перша дитина…
— Ви кажете неправду! В паспорті дружини записано обох дітей! Як же ми зможемо відправити туди Єву? Чи Пауля?! У хлопчика абсолютний слух, він у сім років написав концерт, пощадіть його, він же служитиме славі Німеччини… А ви хочете і його, і Євочку… Навіщо ви брешете, кажете, що відправите їх, коли…
Штірліц відкинувся на спинку жорсткого дерев'яного стільця:
— Правильно мислите, Рубенау… Молодець… Це я недодумав… Точніше кажучи, недодумали ті, хто готував технічну частину операції… Завтра вдень я покажу вам новий паспорт фрау Рубенау-Шульц, на неї одну… І два документи на дітей — для кожного свій…
— Добре, а коли поїде друга дитина? Нехай перший поїде Пауль: коли вже судилося вижити, то нехай виживе він… Коли це може статися?
Штірліц відповів запитанням:
— Вам газет не дають читати? І радіо ви, звичайно ж, не слухаєте?
— Ні.
— Я скажу, щоб вам дали газети і дозволили послухати зведення з фронтів. А поки що напишіть на цьому аркуші такий текст: «Я, Вальтер Рубенау, згоден з пропозицією офіцера розвідки Бользена взяти участь у звільненні ряду в'язнів а концтаборів. Зобов'язуюся допомагати Бользеву та його керівникам в усіх фазах майбутньої гуманної операції І розумію, що моя зрада означатиме негайну й безумовну смерть моєї сім'ї і мою. Рубенау». І дата.
…Після цього Штірліц викликав конвой, відправив Рубенау в камеру, подзвонив начальникові тюрми, спитав, чи зможе той приготувати його в'язню ситний обід, дати три сигарети і дві грудочки цукру, подзвонив Шольцу і звелів доповісти групенфюреру, що він, Штірліц, просив би прийняти його, якщо можна — найближчим часом.
Інформація для роздумів — II
(ВСС)
Причина, яка змусила Москву послати полковника Ісаєва в Берлін, полягала ще й у тому, що Центру стало відомо те, про що в столицях союзних держав знали лише кілька чоловік. Причому далеко не все, що було відомо керівникам розвідок, доповідалося лідерам.
(Черчілль часто згадував, як під час свого першого візиту до Москви, тривожного літа сорок другого року, коли Сталін знову завів розмову про долю Гесса, про справжні причини його польоту до Шотландії, про те, що реакція Лондона на цю подію була досить дивна, він дав таку відповідь маршалу, яку заздалегідь приготували його помічники, зв'язані з службою розвідки. Російський лідер тоді поморщився:
— Таке пояснення не може задовольнити мене, бо — я переконаний — мої люди із розвідки далеко не все доповідають мені і, можливо, правильно роблять: по закону їхньої професії конспірація не є зло, а, навпаки, необхідність.)
У Москви були підстави для того, щоб з особливим інтересом ставитися до зростаючої активності американської секретної служби в Швейцарії не тільки тому, що її очолював давній ворог більшовизму і брат людини, яка відкрито заявила себе противником президента Рузвельта — причому не в дні миру, а тривожної воєнної осені сорок четвертого року, напередодні нищівного німецького контрнаступу в Арденнах, коли німецькі окупаційні частини ще стояли в Голландії і Норвегії, Данії і Італії, Австрії і Угорщині, а Червона Армія вела криваві бої з агресором в Угорщині й Румунії, в Польщі і Югославії.