Не судилось (панське болото)

Старицкий Михаил Петрович

Пашка. Ти не зоставайся сама собі на самоті з такими думками; більше в гурті бувай! От ходім зараз за млин, на Деркачівку, - там тепер вулиця: може, хоч трохи розважиш своє серце.

Катря. В гурті ще гірше.

Пашка. Та ходім, ходім! Вдармо лихом об землю! 

Виходять.

Вихід VI

Павло, пані, а далі Аннушка. Павло виходить з

панією з гущавини. 

Пані. Невже ви думаєте, що я не понімаю нових ідей? Не... не... сочувствую им? Ужасно трудно.

Павло. Та ви не трудіться, пані, кажіть по-своєму: гражданку ми вчили.

Пані. Не кепкуйте! Я хочу пересилити себе, хочу вивчитись... своїй мові...

Павло. Навіщо вона вам? Адже з мужиками знакомства водить не будете?

Пані. А ви б уже хотіли, щоб я з простим, грубим мужиком рассуждала, одкривала ему душу свою? Не доставало! Та... що він і пойме!

Павло. Нічогісінько. Куди йому? Нечувственний, правда-таки: з голоду пухне, та й то не чувствує!

Пані. Ну, це вже брехня, наговори: швкдче нас ограбили.

Павло (набік). От тобі й зачепив! (До неї). Та цур йому! Ще набалакаємось вдруге: тепер спати пора.

Пані. Ні, тривайте! То вам оддалеки здається - і село, і мужики... ідеальними, а сядьте на... собственнім хозяйстві, - не те заспіваєте!

Павло. Хранив господь: батько крав, та хоч дітям не лишив краденого.

Пані. Ви дуже... упрямі: я це по ваших чорних очах бачу... і ще... озлоблені; я понімаю вас... я вас довго із... із... ах!.. наблюдала. І знаєте, чому ви такі чорстві?

Павло. Цікаво?

Пані. От сядьмо тут на траві.

Павло. Та я й постою. (Набік). От, не здихаюсь!

Пані. Ні, сідайте тут та пильно слухайте; я вам, як си... як другу казатиму.

Павло (набік). Ну, нав'язалась потороча! (Сіда й запалює цигарку).

Пані. Ви тим так, так... мрачно на все дивитесь, що ваше серце не гріли, певно, ласкою, любовію?

Павло. Байдуже паски, аби порося!

Пані. Признайтесь, вас ніхто ще не кохав гаряче.. страстно? Щоб аж дух захвативало?

Павло (набік). Куди це вона гне? (До неї). А вам навіщо?

Пані. Навіщо? Ах, коли б ви знали! (Схиляється потроху до його на плече). Моя душа теж одинока; так прожила вік, щастя не знаючи. Оддали мене заміж молоденькою за этого старого... Що я понімала? Я так боялась перед вінчанням, а прийшлось... разочаруватись! Ви не можете повірить, яка у мене палка натура; а тут літа свої трать... в томлении...

Павло (набік).

Розманіжилась баба! (До неї). Так ви, значить, томитесь через гарячу натуру: яка ж тут рада?

Пані (зляга більш на Павла). Яка? (Бере злегка за чуба). Плут этакой!!.

Павло. Ох! Не злягайте так: бо ви, нівроку, аж плеча не чую.

Пані. Який ви грубий з женщинами! Як відром холодної води обіллє! (Дивиться у вічі).. Впрочем, мені й самій обридли лебезіння та делікатності: навіщо китайські церемонії? Нащо розвитим людям іти проти природи?

Павло. Правда... Тільки, далебі, рука отерпла, (Випручує).

Пані (розпаляючись). Я давно шукала случая... щиро, откровенно поговорить... розкрить душу... Ви, віроятно, догадались, що я...

Павло. Ні, не догадався.

Пані (набік). Какой медведь! Что, впрочем, с ним церемониться? (До його). Ви заставляєте мене красніть... (Закривається рукавом). Ну, на чистоту, так на чистоту! Павло, разве ты не видишь - я люблю тебя!

Павло. Що-о?

Пані. Люблю страстно, безумно!

Павло (піднімається). Анна Петрівна, чи ви не здуріли?

Пані (обніма його). Я вся твоя!

Павло (одхиля її і встає). Годі! Пора закінчити цю гидку сцену! Мені не пристало Іосифом бути, та й вам до Пентехріїхи далеко: не всі зуби в роті!

Пані (скочивши). Ах, невежа! Мужик! Ха-ха-ха!! Вообразил, дурак, что на него обратили внимание! Только потешилась! Ха-ха-ха!! Нашла халуя! Ха-ха-ха-ха!!

Павло. Не регочіться дуже, бо щикотурка з лиця обсиплеться.

Пані. Аннушка! Аннушка!! Аннушка!!! 

(Аннушка вбіга.)

Проводи меня! Грубиян!! (До Павла). Надеюсь, что вы избавите меня от удовольствия и минуту вас видеть в своем доме!

Павло. Дуже радий.

Аннушка (проводить паню; набік). Ну й репрьоманд!

Вихід VII

Павло сам. 

Павло. Тьху!! Мерзота яка! В матері мені годиться: син одноліток зо мною, товариш, друг... а вона поквапилась! Просто опам'ятатись не можу од такого паскудства! Тікати з цього багна, щоб і самому не вбратись в тванюку! Михайла жалко; але й слова про це сказати йому язик не повернеться... Поїду мерщі до пана Олександра, а Михайлові одпишу, придумаю яку-небудь наглу причину...

Вихід VIII

Павло, Дмитро, 1-й і 2-й хазяїни.