Не судилось (панське болото)
Шрифт:
Іван Андрійович. А подивіться, які чорні! (Хоче обняти).
(Харлампій кашляв.)
Жозефіна (встає). Я так не хотіль! Lissez moi franquille! [31]
Ті ж і Харлампій.
Іван Андрійович (з досадою). Чого тобі треба?
Жозефіна хутко пішла.
Харлампій. Та там, вельможний пане,
Іван Андрійович. А чого їм?
31
– Дайте мені спокій (франц.).
Харлампій. Загнали на спашу гусей, чи що.
Іван Андрійович. Ага! Побалакаємо, побалакаємо, голубчики, лебедики!
Пішли.
Пашка і Катря виходять з кінця кону по той бік баркану.
Катря (зупинившись коло хвіртки). Ну, іди ж ти, а я тут почекаю.
Пашка. Ходім разом.
Катря. Не піду.
Пашка. Чому? Туди всі ходять; он до того будинку: там і школа.
Катря. Я й тут постою.
Пашка. Чого ти боїшся? Не вкусить. От розкажеш і за матір - чим і як слаба.
Катря. Та про це діло, то, може б, до знахарки краще...
Пашка. То таки лікар, вчений, а то... Он і люде всі дякують, що пособля.
Катря. Та я тим тебе і послухала, що ти про матір нагадала, а сама б зроду не насмілилась...
Пашка. То й добре: от і за матір порадимось, і прогуляємось до Росі, бо ти все дома та дома, - аж заниділа.
Катря. Гуляти - то дарма; а от лікар чи й піде? Ми бідні...
Пашка. Що ти? Він такий добрий; до самого найбіднішого піде; коло слабого аж упада, а як той не слуха, чи з'їсть, що не велене, - то й вилає добре!
Катря. Він сам тут сидить? Чи й...
Пашка (підморгує). Там і панич.
Катря. Геть!
Пашка. Та ну, справді, ходім! Адже ти хотіла й до школи ходити і про Михайла питала, що не видко, а тепер затялась!
Катря. Та ти мене й тоді на вулицю потягла і тепер...
Пашка. А може, скажеш, Михайло не гарний?
Катря. То що?
Пашка. Як одягне жупан, та дорогим поясом підпережеться, та сиву шапку набакир, - і очі б видивилась! Куди нашим парубкам до його! Вид біленький, вус чорненький, брови на шнурочку!
Катря (засоромившись). Та годі вже! Чи так закохалася!
Пашка. Хто б говорив?.. У самої тьохкає, а вона на другу!
Катря. Отакої!
Пашка. Такої ж! А як загра
Катря. Він і співа славно, голосно так та чуло; та все наших пісень, тільки таких, що я й не знаю... слухала б і не наслухалась!
Пашка. Бач, для тебе й співав!
Катря. Чого для мене? Так прийшлось. Знаєш, я боялась перше і слово промовити з паничем, а він - нічого, зовсім простий, ласкавий: розказує таке все цікаве, а часом смішне, і так звичайно, з великою шаною... Я потроху розбалакалась, як з парубком, та аж злякалася.
Пашка. Чого? Ото дурна! (Засміялась).
Катря. Е, тобі смішки, нічого, бо змалку до панів призвичаєна, - у дворі була.
Пашка. Такі ж люде. Ну, ходім же, ходім! Чого ми будемо тини підпирати, коло хвіртки стояти? (Тягне Катрю за рукав у садок).
Катря (озираючись). Як тут славно! Квітки які хороші, дух такий...
Пашка. Хіба ти ніколи не була?
Катря. Ні, вперше. А то куди оті широкі стежечки?
Пашка. До горниць, до ставка. Хочеш - я тебе кругом обведу?
Катря. Ні, ні, не хочу. На мене й без того якийсь ляк напав... неначе порвалося що, як переступила порога: так серце щось здавило, мов руками, аж защеміло всередині... Ходім звідси мерщі, бо мене чогось і сум, і страх огорта... краще другим разом.
Пашка. Вигадай ще!
Михайло, Катря і Пашка.
Михайло (виходить з рушницею на гонок). Тібора!! Тібора!! Ісі! І де вона забігла? Зіпсують чисто собаку! (Зуздрівши дівчат). А!! Здоровенькі! (Підходить, подає руки). Спасибі, що прийшли.
Пашка. Та насилу затягла; так боїться вас, що й глянути не хоче.
Катря. Ви не слухайте її, то вона жартує.
Пашка. Далебі! А хочеш, розкажу зараз, що ти тут казала і про кого?
Катря (сіпа Пашку). Що ти? Борони боже! (До Михайла). Ви не слухайте її... вона такого...
Михайло. Та чи я ж повірю? Хіба я не знаю Пашкиних пустот!
Катря. Не вірте, будь ласка...
Пашка. Ні, ні! Не бійся! То ми сюди на гулянках зайшли з вами чи з Павлом Платоновичем порадитись: у неї матір слабує.
Михайло. О? Давно? Що ж такого?
Катря. Та вони слабують давно, ще з того часу, як батька деревом прибито. То все якось перше ходили, а це, не знаю й чого, гірше сталося: сказать би, натрудились, - так я вже ж і до хазяйства нікуди не допускаю. Так боюся за маму, одведи мати божа! Нас двойко тільки й на світі: ото вся моя й родина!