Не судилось (панське болото)
Шрифт:
Катря і Харлампій.
Харлампій (увіходить і стоїть у шапці коло дверей, оглядаючи хату). А що? Хто тут живий?
Катря (підвівшись трохи). Хто це? Гука щось...
Харлампій (увійшовши). А! Це ти, тут преподобнице? Чого ж мовчиш? Позакладало?
Катря (труситься, спершись обома руками на стіл). Дядьку...
Харлампій. Дядьку, та вже ж, розуміється, не батьку...
Катря (не розбираючи добре). Не знаю...
Харлампій. Не знаю! А з паничем... знаєш?
Катря (якось не при собі). Панич! А!!
Харлампій. Свята та божа! Ну, скоїла гріх там, прогрішилась, значить, то й крилася б уже, сиділа б, слідственно, собі, в рот води набравши: з паничем невелика й біда; пани б пошти не зобідили, дали б там що; знайшовся б, може, й попихач, приміром, за яким би голову собі окрила, - а то ще й приндиться! Куди маха? Що собі в думку забрала? Тьху!
(Катря широко дивиться йому в вічі, мов божевільна.)
Чого ти на мене вирячилась? Чим ви панича обкурювали та обпоювали? Признавайсь!
Катря. Добре...
Харлампій. Бач? Добре! Еге-да! Взяв би я вас, приміром, обох з матір'ю-чаклункою, та провчив би в волості поштительно, щоб знали, як господ, панів, значиться, чарувати та зводити.
Горпина (з-за ванькира). О-ох! О-ох!!
Харлампій. Стогне! Постогнала б ти у мене не так! І не знаю, чого ще пани такі добрі, піклуються?
Катря (шепоче). Добре...
Харлампій. Добре... (Набік). Тут якось ніяково й стояти, доложу вам... (До Котрі). Не дивись, кажу, на мене! Пан оце послав мене тобі сказати, що як ти схаменешся, значить, і зараз, слідственно, без всякого бешкету, вийдеш заміж...
Катря (шепоче). Добре...
Харлампій. Не перебивай! Як вийдеш заміж зараз же за кого-небудь там, приміром, то вони простять тобі, ще й придане добре дадуть, - пару волів, корову, овечат там і грошей на весілля, щоб, значиться, гріх твій покрити; тільки щоб після шлюбу і не смерділи тут, щоб і духу вашого не було!
Катря. Щоб духу...
Харлампій. Еге-да! А якщо ти згедзкаєшся, то буде тобі і матері таке сумнительство, що і згинете у тюрязі або й у Сиберію улучите! Ну? Чого ж мовчиш?
Катря. Га!
Харлампій. Що га?
Катря. Добре...
Харлампій. Значить, слідственно, безпремінно вийдеш?
Катря. Добре...
Харлампій. Ну, гляди ж! (Набік). А ловко я обділав цю справу! Триста карбованців, що пан дав, значиться, благодареніє богу, у кишені зостануться. Ловко, Харлампію Григоровичу, спроворили: що значить, приміром, як голова не порожня, натоптана! Я знав, що вона согласиться, а тільки все думав, що побрикається, приміром, а воно вийшло - дешево; зараз і доложу. (Зиркнув на Катрю, що вона, хитаючись, почала наближатись до його, пильно дивлячись). Свят! Свят! Чистая відьма! Тут, не при хаті згадуючи, страшно й зоставатися з ними!
(Іде хутко до дверей
Дивися ж мені! Цур тобі й пек!
Катря сама.
Катря (хитаючись і обпираючись рукою то об стіну, то об лаву, іде до дверей). Стійте!.. Чогось приходили... лають, що не йду... кличуть кудись... мене і матір... Не можу ж я йти! Хата крутиться... червона така! Дайте-бо руку, голову мені піддержте... то я й піду... Добре... піду!
Катря, Аннушка, Дзвонариха і дехто з дворні.
Аннушка (скажено вбіга). А де тут та бариня, судариня? Осьдечки вони прогулюються! Що! Думала помєщицею бути? В чепчику ходить? А не діждеш! На смітнику повінчають!
Катря (трохи опам'ятавшись). Хто прийшов по мою душу? Аннушка! Ай!! Одступись!
Аннушка. Думала - любить? Йому тільки одного треба було... А він сміється, зі мною сміється над тобою, потаскухою!
Катря (спалахнувши, кидається). Брешеш! Брешеш!.. Ти кров мою прийшла пить!.. Одступись!
Аннушка. Не одступлюсь! Натішуся над ворогом! Ей, хлопці, сюди! Давайте мазницю, - двері і вікна дьогтем вимазати!
Хлопці (з реготом вриваються в хату; у одного мазниця і квач). Давай, давай! Та разом їй і голову квачем.
Катря (несамовито кидається то до одного, то до другого). Ой!.. Змилуйтесь!.. Хто в бога вірує! Не наді мною, над матір'ю: вона неповинна... умре... Ой простіть мене!
Аннушка (хапа Катрю за руки; та пручається несамовито). Не слухайте її! Мажте зараз дьогтем!
Дзвонариха вибіга, хитаючись, з ванькира; скажені очі, бліда, простоволоса.
Хлопці і Аннушка з жаху одступаються до дверей.
Дзвонариха (до Катрі). А! До чого довела! Будь же ти проклята! проклята! проклята!
Катря (кидається матері в ноги). Мамо! Не проклинайте мене!
Дзвонариха (одпиха). Щоб ти своїх дітей не діждала бачити! Щоб вони насміялися над тобою, заплювали тебе! Щоб ти не знала ні щастя, ні радості! Щоб моя смерть на твою голову впала!
Аннушка. Так її! Так її!
Катря (плазує за матір'ю, хапа за ноги). Мамо! Мамо! Не проклинайте!
Дзвонариха (скажено). Щоб ти умерла без покаянія! Щоб тебе, як собаку, закинули!! (Пха Катрю ногою).
Та з криком "Ай!" пада на спину, зомліла.
Ті ж і Дмитро.
Дмитро (трохи п'яненький, вліта в хату на те саме, коли матір, проклинаючи, пхнула Катрю). Геть звідціль! Іроди! Дияволи! (Кидається до Катрі і підніма її). Убили-таки! (Кладе на лаву). Ти матір'ю зовешся? Над твоєю дитиною безневинно знущаються ідоли, а ти ще проклинати її! Будь ти сама проклята, каторжна!