Не вбивай
Шрифт:
Гетьман слухав уважно. Деякі речення казав собі перечитати вдруге, ніби лист виучував напам'ять.
— От чого жадає від мене моя кума, княгиня Дольська! Дрібниця, тільки зажмури очі й лети стрімголов у пропасть. Для такої гарної жінки ти повинен це зробити. Відколи Єва Адама спокусила, жінка і спокуса — одно. Та не збився ще з глуздів Мазепа… Спали цей лист, Пилипе.
Орлик взяв лист княгині, пішов до коминка і спалив його. Тільки трохи сірого попелу осталось.
— Спасибі! — сказав гетьман і задумався. В руках обертав лист від Станіслава.
— З розумом борюся, — почав, — чи посилати цей лист цареві, чи ні. Вранці порадимося, а тепер іди
Простягаючи на прощання руку, привітно всміхнувся.
«Година духів минула, спи спокійно. Ще живий гетьман Мазепа!»
Як п'яний, переходив Орлик гетьманські покої. Перед останніми дверима щось чорне висунулося з кута.
— Пішов геть! — гукнув Орлик на гетьманського карла. — Снується то, як тінь, і людей лякає!.. Підслухував?
Карлик відскочив від нього.
— Честь не все ходить з ростом у парі. Пан генеральний писар не подумав, що в малого чоловіка може бути велика честь, і навпаки. Ніколи я не хитався у собі, чи маю панові мому вірно служити, чи ні.
— Служба службі не рівна.
— А слуга слузі. Один служить, як пан, а другий панує, як слуга. Не в службі річ, а в характері. Можна служити і бути паном, а можна не мати ніякої служби і бути слугою; що кому пан Біг дав.
— Чого ж ти хочеш від мене?
— Хотів спитати, чи здоровий пан гетьман.
— Піди й подивися.
— Нині ні. Ви ж казали, що я тінь. Тінь мусить мати
світло, а нині світла нема — темрява. Підіжду до завтрішньої днини. Мені ще час, але декому спішно. Низько кланяюся генеральному писареві і бажаю йому спокійної ночі, доброї ночі, тихої ночі! Оревоар!
Як тінь, шулькнув у сіни і побіг до своєї кімнатки. «Цей чорт ніби у душі чоловікові читає», — погадав собі Орлик, і йому соромно зробилося перед самим собою. Він же належав до тих, що всіми способами старалися вплинути на гетьмана, щоб він пірвав з Москвою. І ось тепер, коли це має статися, він настрашився свого власного бажання… Кому він служить, гетьманові, цареві чи справі? Яке ж тут тоді може бути хитання? Коли захитався Орлик, то чого від других хотіти?..
Генеральний писар боровся зі своїм розумом. Аж пригадав собі гетьманові слова: «Молися Богу, да яко же хощеть, устроїть вещ».
Пішов на свою кватиру, взяв два карбованці грошей і почав роздавати убогим, що лежали на вулиці і по богодільнях Печорського монастиря.
ТАЙНА
Коли Орлик на другий день уранці увійшов до гетьманового кабінету, гетьман сидів уже за своїм столом. Перед ним стіс паперів і хрест з часткою святого, животворящого древа.
Орликові по невиспаній ночі ніби хтось піску в очі насипав, по гетьмані не пізнати було втоми. Нервове напруження, в якому він останніми часами перебував, підбадьорювало його. Здавалося, ніби він відмолод.
Орликові прийшла на гадку легенда про д-ра Фавста. Тільки не про дівчину тут річ, а про державу. Georgius Faustus hemitheus Hedelbergensis [13] , — пригадав собі Орлик.
Лист з печаткою Stanistaw Krol [14] ,
13
Георгій фауст Гайдельберзький півбог (латин.).
14
Станіслав король (пол.).
Замість тверезого, реального погляду на діло відзивалися в душі всілякі містичні питання, смілива активність піддавалася поганому прочуттю. «Можна служити, як пан, і можна не робити ніякої служби і бути слугою. Не в службі діло, а в характері».
Орлик пригадав собі розмову з карлом, і йому соромно зробилося, шо і в його душі рабське служальство цареві запустило таке глибоке коріння. Що б не було — служити рідній справі, і тільки їй. «Судно без дна, жизнь без ідеї», — гомоніло глухим гомоном з кутів гетьманського двора.
Гетьман дочитав це довге письмо, яке Орлик скомпонував учора. «Гарно», — і поклав свій підпис.
— Як же ти спав, Пилипе? — спитався по-товариськи. — Очі в тебе червоні, мабуть, довго не міг заснути. Молодий ще, надто палко приймаєш усе до серця. А воно недобре. В політиці треба руководитись розумом. Привикай до безсонних ночей і — до відповідальності. Мусить же хтось відповідати за всіх. Мазепа не вічний… Сідай!
Орлик подякував і сів. Гетьман не раз натякав на те, нібито Орликові прийдеться колись продовжувати його діло, але виразно не сказав ніколи. Він ніби і сам хитався у виборі свого наслідника між Орликом і Войнаровським. Це до якоїсь міри вражало гордощі молодого генерального писаря. Але нині. перебувши ніч на боротьбі з собою, Орлик рішився служити ділу, вірно й непохитно, з булавою чи без неї.
Не в службі сила, а в характері.
— Досі я, — почав гетьман, вдивляючись у свого канцлера, — досі я не зважився сказати тобі свою велику тайну. Аж учора ти припадкове довідався про неї. Припадок, бачиш, не тільки в приватному, але й у державному життю грає велику ролю. Діло політика предвиджувати припадок і обмежувати його значіння. Так це нелегко. От і я не передбачив учорашнього припадку з листами. Пропало. Тепер ти знаєш, у чому річ. Та не гадай собі, що я затаював свої» наміри перед тобою, не покладаючись на певність твою. Ні. Знаю, що ти неспосібний зробити зо мною те, що колись Юда зробив з Христом. Але боявся я, щоб ти, як людина молода й палка, вражлива й обиддива легко, не виговорився, бесідуючи з московськими або і з нашими всякого чину людьми, і таким способом, не зі злої волі, а з необачності, не погубив себе й мене. Ти знаєш — за гетьмана і генеральний писар відповідає. Але після вчорашнього мені не лишається нічого більше, як повторити те, що я вам колись загально сказав, а саме, що не для приватної користі, а для добра цілої України затіяв я це велике й необхідне діло. Хочу, щоб ви з жінками й дітьми вашими і вітчизна з військом Запорожським не загинули ні під москалем, ні під шведами, а були вольними, як другі державні народи. Коли ж. я роблю це ради яких-небудь моїх приватних примх, то нехай поб'є мене і душею, і тілом Бог у Тройці Святій і Єдиній і безневинно понесені страсті Христовії