Небезпечнi мандри
Шрифт:
Одначе цього вечора, вийшовши з-під ясенів, щоб поговорити з капітаном Кервелем, генерал терзався неспокоєм. Ставало все важче й важче контролювати чисельність населення колонії. Перенаселеність ставала серйозною проблемою — незважаючи на те, що кролиці нечасто приносили виводки. Для блага колонії це було добре, але ж от біда: кролиці стали неспокійні, ними нелегко було керувати. Не так давно гурт молодих кролиць прийшов на засідання Ради з проханням дозволити їм піти з колонії. Спочатку вони говорили мирно, обіцяли зайти так далеко, як тільки Рада побажає, та коли з’ясувалось, що їхнього прохання не задовольнять ні на яких умовах, так розвередувались-розкричались, що Рада мусила вдатися до крайніх
Недавно Великий Патруль захопив чотирьох бродячих кролів, що видавали себе за посланців якоїсь іншої колонії. Їх зарахували до мітки «Ліве плече». Генерал намірявся згодом довідатися, звідки прийшли ті глессілі. Але з допомогою простенької хитрості бродягам пощастило обдурити командира їхньої мітки, напасти на вартових і втекти під покровом ночі. Звісно, генерал розжалував командира мітки капітана Бурячка, викинув його з Оусли геть, але ж, покаравши невдаху, хоч і по заслузі, він поставив сам себе в нелегке становище. Адже Ефрафа й так страждала останнім часом від нестачі вмілих та досвідчених офіцерів. Менше ніж за місяць генерал утратив трьох своїх найкращих помічників. Винахідливий і хоробрий Гірчиця, що очолив погоню за чотирма втікачами, загинув під поїздом. Біда іде ще й другу веде: тільки дві ночі тому солдати патруля, що обходив північні кордони володінь колонії, повернулися з жахливою вістю, що їхнього капітана Мальву розтерзала лисиця. А Мальва був дуже досвідчений, винятково шанований офіцер. Обставини його загибелі здалися генералові вельми підозрілими. Незадовго перед сутичкою з лисицею Мальва був натрапив на слід чималого загону кролів, які з півночі йшли в напрямку Ефрафи. Мальва повів патруль по сліду того загону, але не встиг він наздогнати порушників, як раптом навперейми патрулю кинувся якийсь чужий кріль. Капітан спробував зупинити його, але тієї миті лисиця, що, повне, гналася за чужинцем, вискочила з яру і враз прикінчила сердешного Мальву. Зоставшись без командира, патруль вернувся до колонії, і Жовтоцвіт, другий офіцер, учинив правильно. Одначе той чужий кріль як крізь землю провалився, а безглузда, нічим не відшкодована загибель капітана Мальви налякала всю Оуслу.
На пошуки чужинського загону були негайно вислані інші патрулі, але вони тільки з’ясували, що північани перейшли залізницю і щезли в південному напрямку. Генералові було нестерпно прикро, що якісь заброди пройшли так близько від Ефрафи й не були схоплені. Навіть зараз тих кролів можна було б наздогнати й забрати в полон, якби пошуки очолив по-справжньому винахідливий і заповзятий офіцер. Це міг би зробити хіба що кріль з ініціативою та досвідом… як от капітан Горицвіт! Адже патрулі рідко заходили в той край мочарів, що біля річки, за залізницею, і та місцевість була досі майже необстежена… Чи піти туди самому? Але це ризиковано: не можна лишати колонію з такою ослаблою дисципліною без генеральського нагляду. І Горицвіта ніяк не випадало туди послати. Ні, хоч як це лютило генерала, але поки що доводилось забути на час про порушників кордону!
Найперше слід було поповнити втрати в Оуслі — бажано б вибрати для цього таких кролів, що вміли б безжально придушити будь-яке невдоволення, що могло спалахнути в колонії. Що ж! Доведеться підвищити у званні кращих із нижчих чинів!
Продовжуючи подумки розглядати цю проблему під різними кутами зору, генерал відповів на привітання капітана Кервеля.
— Які у тебе вартові, Кервелю? — спитав він нарешті. — Може, я знаю декого з них?
— У мене добрячий народ, пане! — відповів Кервель. — Ви ж, мабуть, пам’ятаєте Майорана? Ви брали його з собою в патруль за гінця. А ще, мабуть, ви
— Авжеж, я знаю їх, але з них не вийде офіцерів, — мовив Звіробій. — А нам треба кимось замінити Гірчицю й Мальву — ось до чого я веду!
— Це непроста справа, пане, — сказав Кервель. — Такі кролі самі собою не вискочать із трави!
— Треба, треба, щоб вискочили звідкілясь! — вів своєї генерал. — Ти б краще помізкував над цим! Як щось надумаєш — скажи мені. А зараз я хотів би обійти твої пости. Ходім!
Але не встигли вони рушити, як до них наблизився третій кріль — той самий Горицвіт, про якого щойно згадував генерал. Головним обов'язком Горицвіта було обходити вранці й увечері околиці Ефрафи й доповідати про все нове: про свіжі сліди трактора в грязюці, послід кобця чи про розкидане по полю добриво. Чудовий слідопит, Горицвіт добачав усе. Це був один із небагатьох кролів, яких генерал щиро шанував.
— Ти до мене? — спитав Горицвіта Звіробій.
— Так, пане! Дозвольте доповісти: ми захопили й привели глессіля! — випалив Горицвіт.
— Де ж ви його схопили?
— Біля арки, пане.
— Що він робив?
— Він заявив, пане, що йде здалека з метою приєднатися до Ефрафи! Ось чому я подумав, що, може, ви захочете глянути на нього.
— Він сказав, що добровільно хоче до нас приєднатися? — вражено перепитав генерал.
— Саме це він стверджує, пане!
— Може, хай Рада займеться ним завтра?
— Як вам завгодно, пане! Тільки він мені здався незвичайним кролем. Я б навіть сказав, він може виявитися дуже корисним, — сказав Горицвіт.
— Гм! — зронив генерал, міркуючи. — Ну, гаразд! Хоч у мене й сутужно з часом… Де він зараз?
— Біля Крікси, пане! — Кріксою кролі називали обросле деревами перехрестя двох путівців. — Коло нього двоє моїх патрульних.
Звіробій неквапливо попрямував до Крікси. За ним рушив Горицвіт, а Кервель зостався на своєму посту.
Крікса о цій порі вся була зеленою сутінню, і тільки зрідка червонясті промені призахідного сонця моргали крізь листя, яке ворушив вітерець. На дальшій стороні путівця під кущем бузини стояли двоє поліцаїв, а між ними сидів чужий кріль.
Звіробій збагнув одразу, що мав на увазі Горицвіт. Прихідько був великий кріль, важкий, але енергійний, із суворим і несхитним поглядом і зовнішністю загартованого бійця. На голові в нього росла якась дивна, густа чуприна. Він дивився на Звіробоя спокійно і немов оцінюючи — такого самовладання генерал давно не бачив.
— Як тебе звати? — спитав його Звіробій.
— Мене звати Тлайлі, — відповів чужий кріль.
— Тлайлі, пане! — виправив його Горицвіт, але чужий не звернув на це уваги.
— Мені сказали, що тебе затримав патруль. Чим ти займався?
— Я прийшов, щоб пристати до Ефрафи.
— Чому?
— Що дивного в тому, що одинак хоче приєднатися до колонії? — запитанням на запитання відповів чужий.
Звіробій був приголомшений. Він не був дурнем і розумів, що нормальний кріль доброхіть навряд чи забреде до Ефрафи. А вголос він не міг такого визнати.
— А що ти вмієш робити? — спитав він.
— Вмію бігати, битись і… псувати казки, як почну розказувати. Я був офіцером Оусли.
— Умієш битись? А міг би ти подужати ось його? — спитав Звіробій, поглядом показавши на Горицвіта.
— Звісно, якщо вам це завгодно. — Чужий підвівся на задніх лапах і націлив важкий удар передньою в голову Горицвітові. Той ледве встиг відскочити.
— Не дурій! — мовив Звіробій. — Сядь. У якій колонії ти був офіцером?
— Далеко звідси! Нашу колонію зруйнували люди, але мені пощастило врятуватись. Я довго блукав полями й лісами. Нічого дивного, що я почув про Ефрафу. Довго йшов до вас. Думав, що зумію стати вам у знадобі.