Небезпечнi мандри
Шрифт:
— Хоч я не сподівався, що доведеться йти сьогодні, в так воно ще краще, — сказав він. — До скорого побачення!
Кучма торкнув своїм носом ніс Ліщини, крутнувся, пострибав до кущів. Кегаар полетів показати йому дорогу. Через кілька хвилин Кучма вже біг по відкритому полю на північ від річки, прошкуючи до цегляної арки по порослому бур’янами залізничному насипі й далі — до Ефрафи.
34. ГЕНЕРАЛ ЗВІРОБІЙ
Над Ефрафою гусли сутінки. В непевному світлі вечора генерал Звіробій спостерігав, як мітка «На задній лівій» вийшла на сильфлай на велике пасовисько, що лежало між колонією і залізницею. Більшість кролів зосталась пастися біля своїх нір, які виходили на поверхню біля самого поля, приховані деревами й кущами, що росли над безлюдною стежкою. Декотрі, однак, вихопилися далі в поле, щоб поскубти трави та погратися и останніх
Капітан Кервель, командир мітки «На задній лівій», якраз обійшов своїх вартових і розмовляв із кількома кролицями посеред території мітки. І тут він завважив, що до них прямує генерал. Кервель швидко роззирнувся. Чи скрізь у нього добрий лад? Начебто все було гаразд і капітан почав скубти соковиту траву, намагаючись якомога переконливіше зобразити спокій і впевненість.
Генерал Звіробій був незвичайний кріль. Народившись близько трьох років тому в норі біля городів Коул-Генлі, він виявився найдужчим у виводку з п’ятьох кроленят. Його батько, безтурботний і легковажний кріль, зовсім не боявся жити під боком у людей, адже це давало йому змогу рано-вранці обкрадати їхні городи. І він дорого поплатився за свою легковажність. Два чи три тижні псував він салату й гриз капусту, а тоді господар городу зробив засідку й застрелив шкідника, коли той на світанку пробирався по картопляній грядці. Того самого ранку фермер заходився розкопувати нору, в якій ховалась кролиця з виводком, що вже підростав. Кролиця зуміла вислизнути й побігла через поле кучерявої капусти до пагорбів, а кроленята кинулися за матір’ю, намагаючись не відстати. Не відстав тільки Звіробій. Його мати, поранена дробиною, кульгала попід живоплотами серед білого дня, лишаючи кривавий слід, а Звіробій дибав поруч неї. Дуже скоро ласиця вчула запах крові й подалась по кривавому сліду. На очах у кроленяти, що зіщулилося в траві, ласиця загризла його матір. Малий Звіробій навіть не пробував утекти, але хижачка, втамувавши голод, не зачепила кроленяти, пішла собі геть кущами.
Через кілька годин добрий старий вчитель із Овертона, прогулюючись полями, натрапив на малого Звіробоя. Побачивши кроленя, що пищало, штовхаючи носом захололе тіло матері, він вирішив забрати його додому. Старий вчитель урятував малому Звіробоєві життя, поселивши його у себе в кухні й годуючи молоком із піпетки. Трохи підрісши, кроленя почало їсти висівки й зелень. Але росло воно дуже дике й лихе, ладне кусати всіх і кожного. Коли Звіробою виповнився місяць, він мало не роздер учителевого кота, що був кинувся на нього в кухні. А через тиждень, уночі, він зірвав дріт із дверцят клітки і втік на волю.
Не маючи досвіду життя на волі, більшість кролів у його становищі зразу стає жертвою елілів. Але не такий був Звіробій, щоб коритися долі. Поблукавши кілька днів, він набрів на невелику колонію і силою своїх кігтів та гарчанням змусив тих кролів пустити його в нору. Незабаром він став тут Головним Кролем, убивши двох: свого попередника й суперника в боротьбі за владу. В бою він був страшний, адже бився на смерть і зовсім не зважав на будь-які рани, використовуючи свою величезну, як на кроля, вагу, щоб підім’яти під себе суперника. А кролі, що не мали духу стати з ним на герць, не могли не визнати в ньому справжнього ватажка.
А Звіробій ладен був битися з будь-яким елілем, меншим за лисицю. Одного вечора він напав на щеня абердінської породи, яке здумало пополювати в лісі, й вигнав його звідти. Куниці не діяли на нього своїм гіпнозом, і Звіробій плекав мрію вбити коли не горностая, то хоч би ласицю. Змірявши межі своєї фізичної сили, він зрозумів, що задовольнити дедалі більше жадання влади зможе одним-єдиним шляхом: побільшивши колективну силу своїх підданців. Йому потрібне було ціле королівство! Великою небезпекою були люди, але й цю трудність можна було подолати хитрістю й дисципліною. Тож Звіробій повів своїх кролів на пошуки місця, яке найкраще відповідало б його задумам: де б вони могли — добре замаскуватися від людей і максимально застерегтися від руйнації та знищення.
Ефрафа збудувалася на перехресті двох зарослих травою путівців. Обабіч одного з них дерева й кущі росли так щільно, що він нагадував зелений тунель. Під Звіробоєвим керівництвом переселенці вирили під кущами, серед коріння дерев і вздовж канав глибокі нори. Колонія зразу ж почала процвітати. Звіробій стежив за всім з невтомним запалом, який викликав у кролів колонії вірнопіддану пошану, змішану із страхом. Коли кролиці стомлювались рити, він продовжував риття за них, поки вони спали. Наближення людини Звіробій
Колонія розросталась, і Звіробій помалу виробив свою систему керівництва. Коли б цілі зграї кролів висипали на поля для ранкового та вечірнього сильфлаю, це б усім кинулося в вічі. Тож він придумав систему міток, щоб кожну таку групу виводив на пашу свій офіцер з допомогою солдатів. Вечірні й ранкові години, найкращі для паші й тому улюблені у всіх кролів, розподілялись почергово між усіма групами. Всі ознаки, все, що свідчило про присутність кролів, ретельно маскувалось.
Офіцери й солдати Оусли мали певні переваги, порівняно з рядовими ефрафанцями: більшу свободу пересування, вибору подруг і часу для сильфлаю. Всякий прояв недбальства на службі загрожував їм пониженням у посаді й позбавленням усіх привілеїв. Звісно, простих кролів за всілякі порушення карали суворіше.
Коли Звіробій побачив, що вже не встигає скрізь давати лад, він запровадив Раду. Туди увійшов дехто з Оусли, але решту вибрано тільки за відданість генералові. Були, щоправда, й такі, що потрапили до Ради завдяки своїй здібності давати хитромудрі поради. Он старий Підсніжник уже й недочував, але ніхто не знав краще за нього, як добитися найбільшої безпеки для колонії. Це ж на Підсніжникову пораду переплетіння нір різних міток не зв’язувались між собою, щоб у випадку заразного захворювання чи масового отруєння однієї мітки не постраждала вся колонія. Чи зародиться яка змова, то не пошириться так швидко. Без дозволу офіцера не дозволялось відвідувати нори інших міток. Знов же на Підсніжникову пораду генерал, хоч і не зразу, постановив більше колонію не розбудовувати, щоб не зростав ризик виявлення колонії людьми та не послаблювався контроль центральної влади. Це рішення далось йому нелегко, бо така нова політика суперечила його жаданню дедалі більшої могутності. Кипучій енергії генерала потрібен був вихід, тож невдовзі після того, як колонія перестала рости, він запровадив Великий Патруль.
Спочатку не був ніякий не Великий Патруль, а прості набіги в межах околиці. Генерал візьме чотирьох-п’ятьох оусланців та й подасться з ними шукати пригод. Першого разу вони задовольнилися тим, що добили хвору гику, яка проковтнула мишу, яка, своєю чергою, наїлась труєного посівного зерна. Наступного разу наскочили двох глессілів, яких узяли в полон і змусили приєднатися до Ефрафи. Генерал не був просто забіяка, та й годі. Ні, він знав, як підохочувати інших кролів, як пробуджувати в них дух змагання. Скоро вже офіцери просилися вести патрулі. А Звіробій давав їм таке чи таке завдання: прочесати певну місцевість, чи немає там глессілів, або з’ясувати, чи є в якійсь там повітці пацюки, щоб напасти на них згодом і прогнати геть. Але на ферми та городи їм заборонено було потикатись. Один із дозорів під командою капітана Зозулинця виявив невелику кролячу колонію біля гаю Натлі. Негайно туди рушила експедиція на чолі з самим генералом. Колонійку розгромили, а полонених привели в Ефрафу, й дехто з них навіть удостоївся честі бути прийнятим до Оусли.
З часом патрулювання стали здійснювати регулярно, й влітку й ранньої осені одночасно ходили два чи й три патрулі дозором. На великій відстані довкола Ефрафи не лишилось більше ніяких кролів, а кожного, хто випадково заблукав до її околиць, швидко виловлювали. Але патрулі зазнавали тяжких втрат, бо їхні маршрути стали відомі довколишнім елілям. Часто командирові патруля доводилось діяти з величезною відвагою і застосовувати весь свій досвід, щоб виконати завдання й привести бодай частину патруля назад до колонії. Але вся Оусла пишалася своїм сповненим небезпек життям, і до того ж Звіробій мав звичку власною персоною виходити в поле, щоб перевірити, як справується патруль. За милю від Ефрафи, шкандибаючи в дощ попід живоплотом, командир патруля міг натрапити на генерала, що, мов заєць, сидів собі під будяком, і доповідай тут-таки, що ти зробив або чому відхилився від маршруту. Патрулювання було школою хитрих слідопитів, прудких бігунів і лютих бійців, а нещасливі випадки (дарма що їх могло бути п’ять-шість на місяць) цілком влаштовували Звіробоя, адже так регулювалася чисельність населення колонії і завжди були в Оуслі вакансії, за які змагалися молоді шанолюбні кролі. Генералові подобалось, що молодняк змагається за право ризикувати своїм життям під його проводом, хоча він і справді вірив (а з ним вірили і члени Ради, і вся Оусла), що це ще не дуже дорога ціна за безпеку й мир колонії.