Несподівана вакансія

Ролiнг Дж. К.

Ендрю мріяв краще пізнати дівчат. Він ще ніколи ні з ким із них не зближався настільки, щоб зрозуміти, як і що вони думають. Ця явна прогалина не надто його турбувала, аж доки в шкільний автобус не зайшла Ґая, пробудивши в ньому жагуче бажання ближчого знайомства. Це прагнення цілком відрізнялося від тієї банальної хлоп’ячої тремтячки, що загострювалася від споглядання бубнявіючих дівочих грудей чи бретельок від ліфчиків, які проглядалися крізь білі шкільні сорочки, або ж від того напівгидливого інтересу до справжніх причин і наслідків місячних.

Жирко мав двоюрідних

сестер, що іноді приїжджали до них у гості. Якось зайшовши до ванної кімнати відразу після того, як там побувала одна з найсимпатичніших кузинок, Ендрю побачив на підлозі біля кошика для сміття прозору обгортку від жіночих прокладок. Це напрочуд конкретне матеріальне свідчення, що дівчина, яку він щойно зустрів, мала місячні, вразило тринадцятирічного Ендрю так, немовби він побачив рідкісну комету. Йому вистачило глузду не казати Жиркові про те, що він побачив і наскільки був збентежений цим відкриттям. Натомість він підняв кінчиками пальців ту обгортку, похапцем кинув її у смітник, а тоді так затято почав відмивати руки, як не робив це ніколи в житті.

Ендрю проводив купу часу за ноутбуком, вдивляючись у сторінку Гаї на «Фейсбуці». Робив він це не менш боязко, ніж дивився на неї наяву. Годинами розглядав фотографії тих, кого вона залишила в столиці. Вона прийшла з іншого світу: мала серед своїх друзів чорношкірих, азіатів або й таких, чиї імена годі було вимовити. Він не міг викинути з голови її фотографію в купальнику, і ще одну, де вона спиралася на доволі вродливого юнака кавового кольору. На лиці в нього не було ані прищика, зате явно проглядалася щетина. Ретельно перечитавши всі її повідомлення, Ендрю з’ясував, що цього вісімнадцятирічного юнака звали Марко де Лука. Ендрю зосереджено вивчав усі меседжі, що ними обмінювалися Марко з Ґаєю, немовби розшифровував таємний код, щоб з’ясувати: свідчили вони про якісь глибші стосунки чи ні.

Переглядання «Фейсбуку» іноді загрожувало певним ризиком, адже батько, який дуже приблизно розумів, як функціонує інтернет, а тому інстинктивно не довіряв йому як єдиній ділянці життя своїх синів, де вони почувалися вільніше й розкутіше за нього, незрідка вривався в їхні спальні, перевіряючи, що саме вони дивляться. Саймон запевняв, що просто хоче пересвідчитись, чи не доведеться йому сплачувати за них велетенські рахунки, але Ендрю знав, що це просто черговий вияв батькового прагнення до абсолютного контролю, тож коли він переглядав онлайн подробиці Ґаїного життя, стрілочка курсора завжди була на іконці, що миттєво могла закрити сторінку.

Рут і далі перестрибувала з теми на тему в намарних спробах видобути з Саймона щось більше за непривітні односкладові слова.

— Ой! — вигукнула вона раптом. — Я й зовсім забула, Саймоне, я сьогодні розмовляла з Шерлі про те, що ти міг би претендувати на місце в міській раді.

Ендрю здалося, ніби його щосили вдарили кулаком.

— Ти хочеш бути в раді? — бовкнув він.

Саймон поволі вигнув брови. На його щелепі засмикався м’яз.

— А ти щось маєш проти? — запитав він голосом, що загрозливо забринів.

— Ні, — збрехав Ендрю.

« Це що, якийсь довбаний жарт? Ти?

Хочеш обиратися? Ні, бляха, ні».

— Мені здалося, що ти маєш щось проти, — повторив Саймон, дивлячись Ендрю прямо в очі.

— Ні, — знову заперечив Ендрю, втупившись у запіканку.

— Я що, не можу обиратися в раду? — не вгавав Саймон.

Він не збирався спускати це все на гальмах. Мав бажання дати вихід своєму роздратуванню, вибухнувши очищувальним нападом люті.

— Можеш. Я просто здивувався, і все.

— Я що, мав спочатку радитися з тобою? — допитувався Саймон.

— Ні.

— О, дякую тобі, — саркастично мовив Саймон. Його нижня щелепа випнулася вперед, як це нерідко бувало, коли він уже майже втрачав контроль над собою. — А ти вже знайшов собі роботу, паскуднику ледачий?

— Ні.

Саймон люто дивився на Ендрю, тримаючи в руці виделку з напівохололою запіканкою. Ендрю зосередився на їжі, вирішивши уникати будь-яких нових провокацій. Здавалося, що повітря на кухні загусло і стало щільнішим. Пол брязкав ножем по тарілці.

— Шерлі сказала, Саймоне, — пронизливо й пискляво мовила Рут, рішуче налаштована й далі вдавати, ніби все гаразд, — що на веб-сайті ради буде вся необхідна інформація. Про те, якою буде процедура балотування.

Саймон нічого не відповів.

Коли й ця її остання, вирішальна спроба не принесла результату, Рут також замовкла. Вона здогадувалася, в чому причина паскудного Саймонового настрою. Її гризло занепокоєння. Вона завжди занадто всім переймалася й ніяк не могла позбутися цієї вади. Знала, що Саймон оскаженіє, якщо вона попросить заспокоїти її страхи. Краще нічого не казати.

— Саю?

— Що?

— Усе гаразд, га? З тим комп’ютером?

З неї була нікудишня акторка. Намагалася сказати це недбало й спокійно, а вийшло перелякано й розгублено.

Це вже не вперше в їхньому домі опинялися крадені речі. Крім того, Саймон щось там шахраював з електролічильником, а ще надавав якісь «ліві» послуги за готівку на своїй типографії. Від цього їй так крутило ночами в шлунку, що вона не могла спокійно заснути, але Саймон зневажав людей, які боялися ризикувати (а їй з самого початку подобалося в ньому те, що цей неотесаний і дикий хлоп, який мало не до всіх ставився з відвертим презирством, зневагою і зверхністю, завдав собі стільки клопоту, щоб привабити її, і що він, якому так важко було вгодити, обрав саме її, одну-єдину, гідною себе).

— Про що ти говориш? — спокійно перепитав Саймон. Усю свою увагу він переніс з Ендрю на Рут, вп’явшись тепер у неї своїм незмигним, лиховісним поглядом.

— Ну, чи не буде якихось… якихось з ним проблем, чи як?

Саймона охопило бажання жорстоко помститися їй за те, що вона інтуїтивно вловила його побоювання і посилила їх власним занепокоєнням.

— Ну, я не хотів цього казати, — поволі вимовив він, вигадуючи на ходу байку, — але, як виявилось, були деякі проблеми, коли їх поцупили. — Ендрю з Полом перестали їсти і втупилися в нього. — Побили якогось охоронця. Я про це довідався надто пізно. Тепер маю надію, що все якось минеться.