Несподівана вакансія

Ролiнг Дж. К.

Першого разу вони заповзялися обстукувати і шкрябати задню стіну палицями, але так і не знайшли слідів потаємного ходу, що вів би до монастиря нагорі. Та для їхнього щастя досить було й того, що саме вони виявили цю схованку, тож хлопці заприсяглися, що це стане їхньою довічною таємницею. Спершу вони назвали це місце печерою, але потім дали йому нову назву — «каббінка».

Ця невеличка заглибина пахла землею, хоч її похила стеля була кам’яниста. Темно-зелена позначка рівня води свідчила про те, що колись її заливало мало не до верху. Земля була всипана їхніми недопалками й картонними мундштуками для косяків. Ендрю сів, звісивши ноги над мулуватою зеленою водою, і видобув з куртки запальничку й цигарки, куплені за залишки грошей, подарованих йому

на день народження, адже тепер його вже не фінансували. Він запалив цигарку, зробив глибоку затяжку і ще раз пережив дивовижну зустріч з Ґаєю Баден в усіх щонайменших подробицях: вузенька талія й округлі стегна, молочно-біла шкіра між паском і маєчкою, стиглий широкий рот, «о, привіт». Він уперше побачив її без шкільної форми. Куди вона йшла із шкіряною сумочкою? Що збиралася робити в Пеґфорді в суботу зранку? Може, хотіла зловити автобус до Ярвіла? Що вона зробила, коли зникла з його очей, які жіночі таємниці поглинули її?

Уже в надцятий раз він запитував себе, чи можна уявити, щоб настільки доладне тіло могло містити в собі банальну особистість. Він уперше почав замислюватися про це завдяки Ґаї. Йому ніколи не приходила в голову думка про існування тіла й душі як окремих сутностей, доки він уперше не глянув на неї. Навіть намагаючись уявити на вигляд і на дотик її груди, обриси яких проглядалися крізь напівпрозору шкільну сорочку, під якою ще був білий ліфчик, він не міг повірити, що чари, якими вона його зваблювала, мали суто фізичну природу. Вона зворушувала його не менше, ніж музика, що мала на нього найпотужніший вплив. Хіба ж не має бути дивовижним і той дух, який оживляв її незрівнянне тіло? Навіщо б тоді природі забаглося створювати таку форму, як не на те, щоб наповнити її чимось значно коштовнішим?

Ендрю бачив голих жінок, бо комп’ютер у переробленій спальні Жирка не мав батьківського контролю. Вони переглянули в інтернеті безліч порно-сайтів, які можна було дивитися безплатно: поголені вульви, рожеві статеві губи, широко розсунуті для демонстрації зяючих темних щілин, розчепірені сідниці зі зморшкуватими ґудзиками анусів, густо підмальовані помадою роти, з яких скрапує сперма. Збудження Ендрю завжди лише посилювалося панічним усвідомленням, що місіс Вол завжди нечутно піднімалася по сходах і виказувала свою присутність уже під дверима. Іноді вони натрапляли на такі химерні штучки, з яких реготали мов навіжені, хоч Ендрю не завжди розумів, що саме вони в нього викликали — збудження чи відразу (батоги й сідла, збруї, мотузки, шланги; якось навіть Жирко не спромігся на сміх, побачивши крупним планом чудернацький пристрій з металевими шарнірами й голками, що впивалися в тіла жінок, які верещали з перекошеними обличчями).

Вони з Жирком стали добрими знавцями збільшених силіконом грудей, величезних, тугих і круглих.

— Фальшивка, — зазначав зі знанням справи хтось із них, коли вони сиділи за монітором, а двері були заблоковані від Жиркових батьків. На екрані якась блондинка, піднявши вгору руки, сиділа верхи на волохатому чоловікові, її великі груди з коричневими пипками стирчали над грудною кліткою, наче м’ячі для боулінгу, а тонкі й лискучі фіолетові лінії під ними показували, де був імплантований силікон. Можна було відчувати, які вони на доторк: тверді й тугі, неначе під шкіру цій блондинці запхали футбольні м’ячі. Ендрю не міг уявити нічого еротичнішого за натуральні груди, м’які, піддатливі й до міри пружкі, а от пипки (сподівався він) мають бути для контрасту тверді.

Пізно вночі усі ці образи зливалися в його уяві з тими можливостями, які могли запропонувати справжні, не комп’ютерні, дівчата, і з тим, що можна було відчути крізь одяг, якщо достатньо близько притулитися. Нів була найменш вродливою з Фербразерових близнючок, але вона виявила більше бажання в задушливій актовій залі під час різдвяної диско-вечірки. Напівприховані запліснявілою сценічною завісою в темному кутку, вони притислися одне до одного, і Ендрю засунув їй у рот язик. Його пальці намацали бретельки ліфчика, але вона його відштовхнула.

Ендрю передовсім підганяла думка, що Жирко десь там у темряві зайшов, мабуть, набагато далі. Але тепер у його голові не було місця ні для кого, крім Ґаї. Вона була і найсексуальніша з усіх відомих йому дівчат, і джерелом абсолютно іншої, цілком невимовної жаги. Певні зміни музичних акордів і певні ритми змушували здригатися все його нутро, і те саме робила з ним Ґая Баден.

Він припалив нову цигарку недопалком старої і жбурнув його в річку. Почув знайоме човгання, нахилився й побачив Жирка, ще й досі в похоронному костюмі, розпластаного на прямовисній стіні пагорба. Друг помаленьку просувався вузеньким карнизом до отвору, в якому сидів Ендрю.

— Жирко.

— Арф.

Ендрю підібгав ноги, щоб дати Жиркові можливість залізти в печеру.

— Довбанутися можна, — сказав Жирко, протиснувшись усередину. Він нагадував незграбного павука з довжелезними лапами, а чорний костюм тільки підкреслював його кістлявість.

Ендрю дав йому цигарку. Жирко завжди припалював так, ніби дув сильний вітер, захищаючи долонею вогник і хмурячись. Жирко затягнувся, випустив з «каббінки» кружальце диму і ослабив на шиї свою темно-сіру краватку. Він здавався старшим і, чесно кажучи, не таким уже й незграбним у костюмі, поплямленому глиною на колінах і манжетах після подорожі до печери.

— Вони таки точнобули голубими, — сказав Жирко, ще раз потужно затягнувшись.

— Каббі був сумний?

— Сумний? Та він, курва, мав істерику. На нього аж гикавка напала. Був гірший за довбану вдову.

Ендрю реготнув. Жирко випустив ще одне кружальце диму і смикнув себе за вухо.

— Я схіляв раніше. Вони ще навіть не поховали його.

З хвилину вони курили мовчки, дивлячись на замулену річку. Ендрю курив, розмірковуючи про слова «схіляв раніше» і про те, наскільки вільніший Жирко порівняно з ним. Поміж Ендрю і почуттям свободи стояв постійно роздратований Саймон: у Домі-на-пагорбі можна було часом нарватися на прочухан просто так, за саму присутність. Ендрю згадав, як його уяву заполонив один чудернацький міні-курс з філософії та релігії, де йшлося про примітивних божків з їхніми несамовито-свавільними нападами гніву, і про спроби ранніх цивілізацій умиротворювати їх. Він тоді замислився про саму суть справедливості й законності, уявляючи свого батька таким собі язичницьким божком, а матір — верховною жрицею якогось культу, що намагалася заступатись і пояснювати його дії вищими намірами, і хоч це їй зазвичай не вдавалося, вона й далі, попри всі наявні свідчення, наполягала на тому, що її божество керується глибинними резонами й великодушністю.

Жирко притулився головою до кам’янистої стіни печери, пускаючи до стелі кружальця диму. Він думав про те, чим хотів поділитися з Ендрю.

Ще під час похоронної служби прокручував у голові початок цієї розмови, поки його батько ковтав слину й ридав у носовичок. Жирко був такий збуджений самою перспективою цієї розповіді, що ледве стримувався, але був рішуче налаштований не вибовкати все зашвидко. Він вважав, що сказати про це було не менш важливо, ніж це зробити. Не хотів, щоб Ендрю подумав, ніби він прибіг сюди лише задля цього.

— Знаєш, що Фербразер був у місцевій раді? — запитав Ендрю.

— Ну, — відповів Жирко, радий, що Ендрю сам перервав мовчанку.

— Сай-Пай каже, що хоче поборотися за його місце.

— Сай-Пай?

Жирко похмуро зиркнув на Ендрю.

— Яка, блін, муха його вкусила?

— Він думає, що Фербразеру давали на лапу якісь підрядники. (Ендрю чув, як Саймон розповідав про це Рут. Цим усе пояснювалося.) — Він теж хотів би щось хапонути.

— То не був Баррі Фербразер, — засміявся Жирко, струшуючи попіл на долівку печери. — І це не було в місцевій раді. То був такий собі Фраєрлі з Ярвіла. Він був членом шкільної ради Вінтердауна. Каббі тоді мало не всрався. Йому дзвонили з газет за коментарями й таке інше. Фраєрлі тоді отримав по самі яйця. Що, Сай-Пай не читає «Ярвіл і околицю»?