Несподівана вакансія
Шрифт:
Ендрю витріщився на Жирка.
— Цей довбанутий?
Він загасив цигарку об землю, ніяковіючи від батькової тупості. Саймон уже вкотре вступав у лайно. Він зневажав місцеву громаду, глумився з їхніх проблем, пишався своєю відокремленістю в цьому нікчемному будиночку на пагорбі, і ось, отримавши дрібку дезінформації, вирішив на її основі виставити свою родину на посміховисько.
— Довбаний аферюга твій Сай-Пай, скажи? — вишкірився Жирко.
Вони називали його Сай-Паєм, бо таке прізвисько дала своєму чоловікові Рут. Колись, коли Жирко зайшов до них на чай, він почув це від
— Угу, — погодився Ендрю, розмірковуючи, чи зможе він відрадити батька від його затії, якщо розкаже, що той переплутав ім’я чоловіка й назву ради.
— Цікавий збіг, — сказав Жирко, — бо Каббі теж хоче балотуватися.
Жирко випустив дим крізь ніздрі, дивлячись на розколину в стіні над головою Ендрю.
— Цікаво, кого оберуть виборці, — вишкірився Жирко, — сраку чи дупу?
Ендрю розреготався. Мало від чого він отримував більшу втіху, ніж тоді, коли Жирко обзивав його батька сракою.
— А тепер заціни, що я маю, — сказав Жирко, затиснувши цигарку між зубами й поплескавши себе по стегнах, хоч знав, що конверт лежить у внутрішній нагрудній кишені. — Ось, маєш, — докинув він, витягуючи конверт і показуючи Ендрю вміст: брунатні стручки завбільшки як перчинки в порошкоподібній суміші з висохлих стебел і листя.
— Це сенсімілья.
— Що це?
— Пагони й суцвіття незапліднених рослин маріхуани, — пояснив Жирко, — спеціально приготовлені для отримання курцем найбільшого задоволення.
— А яка різниця між цим і звичайною ширкою? — запитав Ендрю, з яким Жирко поділився в «каббінці» не однією грудкою воскоподібної чорної смолки коноплі.
— Просто інший кайф, — знизав плечима Жирко, гасячи свою цигарку. Він видобув з кишені пачку цигаркового паперу, дістав з нього три ламкі папірчики й зіжмакав їх докупи.
— Ти дістав це через Кірбі? — запитав Ендрю, мацаючи вміст конверта й нюхаючи його.
Усі знали, що Скай Кірбі, на рік старший за них, був головним місцевим постачальником наркоти. Його діда, старого хіпі, уже не раз судили за вирощування трави.
— Ага. Слухай, на Полях є ще такий тип — Оббо, — додав Жирко, розриваючи цигарки й висипаючи тютюн на папірчики, — він може дістати що завгодно. Навіть героїн, якщо, блін, треба.
— Героїн краще не чіпати, — сказав Ендрю, глянувши на Жирка.
— Ну, так, — відповів Жирко.
Він узяв конверт і посипав тютюн сенсімільєю. Тоді скрутив косячок, полизавши кінчик паперу, щоб заліпити його, акуратно вставив мундштук і стиснув його скраєчку.
— Гарно, — радісно сказав він.
Жирко планував поділитися з Ендрю новиною після того, як почастує його для розігріву сенсімільєю. Він простяг руку до Ендрю по запальничку, вставив у губи картонний мундштук, запалив косяк і зробив замислено-глибоку затяжку, випустивши дим довгим блакитним струменем, і знову повторив процедуру.
— М-м-м, — причмокнув він, затримавши дим у легенях і передражнюючи Каббі, якого Тесса колись на Різдво навчала дегустувати вино. — Кайф. Сильний присмак. З натяком на… блін…
Йому в голові раптом запаморочилось, і хоч він і сидів, але відчув, що втрачає рівновагу й зареготав:
— …спробуй це.
Ендрю нахилився
Ендрю затягся й відчув потужну наркотичну дію, яка променилася з його легенів, даруючи відчуття легкості й невимушеності. Ще одна затяжка, і здалося, що його свідомість потрусили, наче пухову ковдру, і на ній не лишилося жодних складок, усе стало гладеньке, просте, легке й приємне.
— Гарно, — повторив він за Жирком, і від звуку власного голосу на його обличчі з’явилася посмішка. Він передав косяк в очікувально простягнуті пальці Жирка, блаженно насолоджуючись своїм станом.
— Ну, хочеш почути щось цікаве? — запитав Жирко, не в змозі стримати посмішку.
— Давай.
— Я вчора її трахнув.
Ендрю мало не запитав «кого», перш ніж у його одурманеній свідомості спливло ім’я: Кристал Відон, звичайно, кого ж, як не Кристал Відон?
— Де? — дурнувато поцікавився він. Це було зовсім не те, про що він хотів запитати.
Жирко в своєму похоронному костюмі ліг на спину і простяг ноги до річки. Ендрю мовчки ліг біля нього, але ногами до стіни печери. Вони завжди спали валетом, коли в дитинстві лишалися ночувати в когось удома. Ендрю дивився в кам’янисту стелю, під якою завис, згортаючись клубами, сизий димок, і наготувався слухати.
— Я сказав Каббі й мамі, що буду в тебе, — почав Жирко і передав косяк Ендрю, потім зімкнув свої довгі пальці на грудях і почав дослухатися до власної розповіді. — Тоді сів на автобус на Поля. Зустрів її біля винарні «Оддбінс».
— Там, де супермаркет «Теско»? — запитав Ендрю. Він сам не знав, чому задає такі дебільні запитання.
— Ага, — підтвердив Жирко. — Ми пішли на майданчик. Там у кутку за туалетами є багато дерев. Гарно й затишно. Було вже досить темно.
Жирко змінив позу, і Ендрю віддав йому косячок.
— Засовувати було важче, ніж я думав, — вів далі Жирко, а Ендрю слухав як заворожений, боячись пропустити бодай наймешу відверту деталь і водночас ледве стримуючись від сміху. — Коли я пальцем туди влізав, то й то було вологіше.
Сміх проривався з грудей Ендрю, неначе гази, що накопичилися в кишках, але Ендрю не давав йому виходу.
— Довелося трохи поштовхатися, поки засунув нормально. Там вужче, ніж я думав.
Ендрю бачив, як піднявся вгору струмінь диму з того місця, де мала бути Жиркова голова.
— Я кінчив, блін, десь секунд за десять. Це дуже кайфово, блін, коли ти там.
Ендрю стримував регіт, очікуючи нових подробиць.
— Я мав гандон. Без нього було б краще.
Він подав косяк Ендрю. Ендрю замислено затягнувся. Важче засунути, ніж думав. Кінчив за десять секунд. Нічого особливого, але ж хіба він не хотів би спробувати? Він уявив Ґаю Баден, яка лежить перед ним на спині, і, сам того не бажаючи, легенько застогнав, хоча Жирко цього, здається, не розчув. Захопившись еротичними видіннями й відчуваючи ерекцію, Ендрю лежав на теплій від його тіла землі, затягувався косяком і прислухався до м’якого жебоніння води за метр від його голови.